Рішення № 56996404, 23.03.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/26609/14-ц

Провадження №2/522/2555/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, за участю третьої особи ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, позовною заявою до ОСОБА_1, за участю третьої особи ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення посилаючись на те, що 29.11.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №2006/670/157 відповідно до умов якого Банк передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100000 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності в строк до 28.11.2013 року зі сплатою 12,25 % річних.

В якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором №2006/670/157 від 29.11.2006 року між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м.

20.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №2008/25-100-27 відповідно до умов якого Банк передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 299245 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності в строк до 19.02.2023 року зі сплатою 13 % річних.

В якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м..

В звязку з тим, що позичальник належним чином свої обовязки не виконує, станом на 14.04.2014 року за Договором кредиту №2006/670/157 від 29.11.2006 року заборгованість складає 103818,21 доларів США та за Договором кредиту №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року станом на 14.04.2014 року заборгованість складає 484172,15 доларів США.

В рахунок виконання зобовязань за кредитним договором №2006/670/157 від 29.11.2006 року позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки. В рахунок виконання зобовязань за кредитними договорами №2006/670/157 від 29.11.2006 року та №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м., виселити без надання іншого жилого приміщення усіх фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані та/або/ проживають чи проводять господарську діяльність у семикімнатній квартирі, загальною площею 343,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В судовому засіданні представник позивача позови підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, пославшись на обставини зазначені в позовних заявах.

Представник відповідача ОСОБА_1 позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити та пояснила суду, що предметом іпотеки за Договором іпотеки від 29.11.2006 року та за Договором іпотеки від 20.02.2008 року було нерухоме майно, а саме семикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м.. Квартира АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м.., належала ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року. За заявою Приморської районної адміністрації Одеської міськради про перегляд заочного рішення, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 21.08.2014 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності закрито. Відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 21.08.2014 року скасовано державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1. Тобто, припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1. З моменту скасування заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року та скасування реєстрації прав ОСОБА_1, квартира АДРЕСА_1, не є предметом іпотеки, і відповідно на неї неможна було звертати стягнення. Крім того, посилаючись на п.38 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а також на п.4.6 Іпотечного договору від 29.11.2006 року та Іпотечного договору від 20.02.2008 року, представник відповідача вважає, що визнання права власності на предмет іпотеки за рішенням суду не передбачене законодавством та умовами договорів.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПКУкраїни сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суддо початку розгляду справи по суті.

Сторони розпорядились своїми правами за власним розсудом, надали суду всі наявні в них докази.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, суд прийшов донаступного висновку.

Судом встановлено, що 29.11.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №2006/670/157 відповідно до умов якого Банк передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100000 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності в строк до 28.11.2013 року зі сплатою 12,25 % річних.

В якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором №2006/670/157 від 29.11.2006 року між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м..

20.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №2008/25-100-27 відповідно до умов якого Банк передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 299245 доларів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності в строк до 19.02.2023 року зі сплатою 13 % річних.

В якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: семикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м..

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач стверджує, що невиконання третьою особою ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Договором кредиту №2006/670/157 від 29.11.2006 року та за Договором кредиту №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року призвело до виникнення заборгованості, у розмірі 103818,21 доларів США за Договором кредиту №2006/670/157 від 29.11.2006 року та 484172,15 доларів США за Договором кредиту №2008/25-100-27 від 20.02.2008 року.

Розв'язуючи спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки та виселення суд не вбачає підстав для задоволення таких вимог з огляду на таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються параграфом 6 главою 49 «Забезпечення виконання зобовязання», параграфом 2 Главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Книги пятої Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-ІУ.

Відповідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 591 ЦК України, реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»,звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку»,договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Як вбачається з договору іпотеки від 29.11.2006 року (п.4.5. Договору) та договору іпотеки від 20.02.2008 року (п.4.5. Договору), сторони досягли згоди про способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку, встановленому статтеє 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-який особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотченим боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для подальшої реалізації.

Відповідно до п.4.6 Іпотечного договору від 29.11.2006 року, п.4.6 Іпотечного договору від 20.02.2008 року, у разі звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація Предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-який особі особі-покупцеві на підставі договору-купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Тобто, ані законодавством, ані договорами іпотеки не передбачене визнання права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до п.2.4.7. Іпотечного договору від 29.11.2006 року, п.2.4.7. Іпотечного договору від 20.02.2008 року, у разі виникнення права звернення стягнення на Предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим боргом та іпотечні сертифікати».

В даному випадку, позивач обрав не правильний спосіб захисту своїх порушених прав - визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Суд, у відповідності до ч.3 ст.16 ЦК України, відмовляє у задоволенні предявлених вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд дійшов висновку про відмову у позові з наступних підстав.

В пункті 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чине суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Ні до позовної заяви, ні в ході проведення судового розгляду, документи, які б підтвердили проведення належної оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності позивач суду не надав, що позбавило суд можливості дати обєктивну оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, а судове рішення в жодному випадку не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до положень ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Нормою ст.182 ЦК України передбачена обов'язкова державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Квартира АДРЕСА_1, загальною площею 343,5 кв.м.., належала ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За заявою Приморської районної адміністрації Одеської міськради про перегляд заочного рішення, ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 21.08.2014 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності закрито.

Відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 21.08.2014 року скасовано державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Тобто, припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст..5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

З моменту скасування заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.05.2006 року та скасування реєстрації прав ОСОБА_1, квартира АДРЕСА_1, не належить ОСОБА_1 на праві власності, не може бути предметом іпотеки, і відповідно на неї не можна звертати стягнення.

Крім того, відповідно до положень статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушень у не менш як тридцятиденний строк.

У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобовязання.

Позивач розпорядився на власний розсуд своїм процесуальним правом, звернувшись із зазначеними позовами, позову до боржника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач не заявляв.

Оскільки вимоги позивача про виселення відповідачів з квартири, що є предметом іпотеки, є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, в задоволенні якої судом вирішено відмовити, то і в частині позову про виселення теж необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до п.43 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Позивач не реалізував своє право на набуття права власності у позасудовому порядку, не набув права власності на предмет іпотеки, не надіслав мешканцям спірного будинку письмову вимогу про звільнення житла, тому зазначені позовні вимоги є передчасними.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, за участю третьої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк.

Суддя

23.03.2016