Рішення № 56988874, 04.04.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1567/14- ц

провадження 2/201/333/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04 лютого 2014 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своєму позові, а її представник в ході судового засідання посилається на те, що 28 грудня 2000 року ОСОБА_1 набула право власності на 1/4 частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську після померлого її батька - ОСОБА_4. До цього вищевказана квартира відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 04 травня 1998 року Дніпропетровським міськвиконкомом за №1/1564-98 належала померлому ОСОБА_4 (1/2 частина) та його дружині ОСОБА_5 (1/2 частина). Після смерті ОСОБА_4 належна йому 1/2 частина вказаної квартири успадкована позивачем в розмірі 1/4 частина та його дружиною ОСОБА_5 в розмірі 3/4 частини. 26 серпня 2008 року померла ОСОБА_5 та належні їй 3/4 частини квартири цієї № 54 по вул. Дзержинського, 6.35, корпус 5 в м. Дніпропетровську перейшли в порядку спадкування до її сина - ОСОБА_2 та внука - ОСОБА_3 (відповідачі), які у встановлений законом строк звернулися з заявами про прийняття спадщини. Проте, не дивлячись на те, що позивач юридично є співвласником вищевказаної квартири, фактично вона позбавлена відповідачами права володіти та користуватися власним майном, так як відповідачі не надають позивачу а ні фактичної можливості користуватися 1/4 частиною цієї квартири, а ні не погоджується на пропозицію позивача укласти та нотаріально посвідчити договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільною квартирою та не погоджуються сплатити позивачу грошову компенсацію вартості її частки в даній квартирі. Численні переговори з цього приводу виявилися безрезультатними. Позивач вважає, що такими діями відповідачі порушують право власності позивача на вищезазначену квартиру. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися та не претендують на спадщину, тобто інших спадкоємців немає, позивач фактично бажає користуватися своєю власністю на законних підставах або продати свою частку в цій квартирі. Встановлення вказаного надасть позивачу можливість реалізувати свої права, гарантовані законодавством України. Раніше не мала можливості звернутися, звернулася до відповідачів і нотаріуса з питанням такого оформлення спадщини, але їй було відмовлено в цьому, отже в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, права позивача порушено і вона вимушена звертатися до суду. Просили суд фактично про те, що у разі наявності технічної та юридичної можливості виділити позивачці у натурі 1/4 частину вказаної спірної квартири загальною площею 42.2 кв. м., житловою площею 18.2 кв. м., у разі неможливості виділити позивачці в натурі вказану 1/4 частину цієї квартири стягнути солідарно із співвласників: відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості належної позивачці 1/4 частини квартири № 54 корпусу № 5 будинку № 35 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську в розмірі 209586 грн., після чого перевести право власності на інших співвласників квартири - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнути з цих відповідачів на її користь судові витрати по справі,

задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідачів в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, пояснивши, що дійсно спірна квартира є спадковою, вони тривалий час займаються її оформленням і зясуванням спадкових стосунків з позивачкою, але вони фактично не прийняли ще спадщину і не зареєстрували своє право власності на це житло в передбаченому законом порядку, їх долі або частки власності не визначені і тому неможливо стягувати компенсацію, про компенсацію поки що говорити не можна через це, оскільки не визначені всі інші власники решти часток житла, виділення окремої частки позивачки в натурі неможливо, вважають позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідачів, зясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заявлені вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в передбаченому законом порядку отримали для проживання однокімнатну квартиру № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську, загальною площею 42.2 кв. м., житловою площею 18.2 кв. м.. Відповідно до закону вони в 1998 році приватизували займане житло, про що отримали свідоцтва про право власності на це житло, видане 04 травня 1998 року Дніпропетровським міськвиконкомом за № 1/1564-98, зареєстрованим Дніпропетровським інвентар бюро за реєстровим № 265п-97-195. 29 квітня 2000 року ОСОБА_4 помер. ОСОБА_1В (позивач, дочка померлого) набула право власності на 1/4 частину вказаної квартири після померлого батька - ОСОБА_4. Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 листопада 2000 року, виданим державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, на підставі якого 28 грудня 2000 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську, реєстровий № 846-308 в реєстровій книзі № 4634. Отже після смерті ОСОБА_4 належна йому частина вказаної квартири успадкована позивачем в розмірі 1/4 частини та його (ОСОБА_4М.) дружиною ОСОБА_5 на решту квартири.

26 серпня 2008 року померла ОСОБА_5 та належна їй частина цієї квартири перейшли в порядку спадкування до її сина - ОСОБА_2 та внука - ОСОБА_3 (відповідачі), які у встановлений законом строк звернулися з заявами про прийняття спадщини.

Проте, не дивлячись на те, що позивач юридично є співвласником вищевказаної квартири, фактично вона позбавлена відповідачами права володіти та користуватися власним майном, так як відповідачі не надають позивачу а ні фактичної можливості користуватися 1/4 частиною цієї квартири, а ні не погоджується на пропозицію позивача укласти та нотаріально посвідчити договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільною квартирою та не погоджуються сплатити позивачу грошову компенсацію вартості її частки в даній квартирі. Численні переговори з цього приводу виявилися безрезультатними. Позивач вважає, що такими діями відповідачі порушують право власності позивача на вищезазначену квартиру. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися та не претендують на спадщину, тобто інших спадкоємців немає, позивач фактично бажає користуватися своєю власністю на законних підставах або продати свою частку в цій квартирі.

З огляду на вищевикладене та положення ч. 5 ст. 1268 ЦК України позивач вважає, що відсутність реєстрації відповідачів права власності на частку у цій спірній квартирі не є перешкодою для вирішення даного спору, так як даний спір стосується розпорядження позивачем своєю часткою, небажання відповідачів у встановленому законом порядку оформити право власності на спадкове майно у зв'язку зі значними майновими затратами не може бути підставою для обмеження позивача у праві на виділ частки зі спільного майна.

Встановлення вказаного в позові надасть позивачу можливість реалізувати свої права, гарантовані законодавством України. Раніше не мала можливості звернутися, звернулася до відповідачів і нотаріуса з питанням такого оформлення спадщини, але їй було відмовлено в цьому, отже в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, права позивача порушено і вона вимушена звертатися до суду. Просили захистити їх законні права.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що дійсно, перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в передбаченому законом порядку отримали для проживання однокімнатну квартиру № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську, загальною площею 42.2 кв. м., житловою площею 18.2 кв. м.. Відповідно до закону вони в 1998 році приватизували займане житло, про що отримали свідоцтва про право власності на це житло, видане 04 травня 1998 року Дніпропетровським міськвиконкомом за № 1/1564-98, зареєстрованим Дніпропетровським інвентар бюро за реєстровим № 265п-97-195. 29 квітня 2000 року ОСОБА_4 помер. ОСОБА_1В (позивач, дочка померлого) набула право власності на 1/4 частину вказаної квартири після померлого батька - ОСОБА_4. Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 листопада 2000 року, виданим державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, на підставі якого 28 грудня 2000 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєстровано за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську, реєстровий № 846-308 в реєстровій книзі № 4634. Отже після смерті ОСОБА_4 належна йому частина вказаної квартири успадкована позивачем в розмірі 1/4 частини та його (ОСОБА_4М.) дружиною ОСОБА_5 на решту квартири. 26 серпня 2008 року померла ОСОБА_5 та належна їй частина цієї квартири перейшли в порядку спадкування до її сина - ОСОБА_2 та внука - ОСОБА_3 (відповідачі), які у встановлений законом строк звернулися з заявами про прийняття спадщини.

Відповідачі претендують на вказане житло, подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, але через складне фінансове становище ці спадкоємці своє право належним чином не реалізували, свідоцтво не отримали і не зареєстрували в передбаченому законом порядку.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 2604/2605-14 від 22 січня 2015 року можливість виділити у натурі ? частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську відсутня.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 1943/1944-15 від 03 грудня 2015 року ринкова вартість даної квартири на дату оцінки складає 838345 грн., а вартість 1/40 частини складає 209586 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 364 ЦК України встановлено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст.183). Пунктом 6 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (зі змінами), встановлено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить, мати на увазі, що виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Аналогічний висновок можна зробити виходячи з аналізу змісту норм ст. сі. 183. 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, що виділ часток (поділ) жилого будинку (квартири), що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Враховуючи, що спірна квартира № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську є однокімнатною, виділ в натурі 1/4 її частини є юридично і технічно неможливим. За вказаних обставин позовні вимоги щодо виділення в натурі частини цієї квартири не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення із співвласників (відповідачів) грошової компенсації вартості 1/4 частки квартири, то у позовній заяві зазначено, що 3/4 частини вказаної квартири перейшли відповідачам в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5. Але в силу певних обєктивних причин на даний час жодним із відповідачів не отримано свідоцтво про право на спадщину і не зареєстровано відповідно до чинного законодавства право власності на вказану частину (чи іншу) спірної квартири, а отже питання сплати грошової компенсації вартості 1/4 частки квартири може бути предметом судового розгляду тільки після набуття відповідачами права власності на їх свою кожного окремо частку квартири.

Згідно приписів ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Оскільки прав на вказане нерухоме майно у відповідачів не має, їх частка у майні чітко не визначена, підстав для вимоги позивачкою грошової компенсації - не має. Тобто, жодним документом, жодним нормативним актом не визначено частку кожного відповідача у спірній квартирі. А тому у випадку прийняття судом рішення про виплату позивачеві грошової компенсації його частки не можливо буде визначити скільки і у якому розмірі повинен відшкодовувати кожен із відповідачів. Крім того, вони окремо будуть мати можливість використати право першої можливості (покупки) частик вказаного позивачкою її житла в ідеальній долі в разі її продажу позивачкою.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що питання позбавлення позивача права користування її ? частиною спірної квартири, викладені у позовній заяві і поясненнях з цього приводу не відповідають дійсності, оскільки з 2000 року відповідачі взагалі не зустрічались і не спілкувались із позивачкою, не отримували від неї жодних пропозицій, прохань чи вимог, проекту договору про порядок володіння та користування квартирою. Письмово чи іншими належними доказами це не доведено.

При таких обставинах, у відповідності до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, п. 23 постанови № 7 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у правах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У відповідності до п. п. 4.15, 4.18 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року за № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, і доводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус розяснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

В силу ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Згідно ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Частиною 1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час прийняття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідачів. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах , що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача і її представника на позовних вимогах, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином, позовні вимоги про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 183, 321, 328, 358, 364, 379, 380, 382, 1217, 1220, 1223,1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -