Постанова № 56975625, 05.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 квітня 2016 року № 826/27244/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» (надалі також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.11.2015 року №№ 0004202204, 0004212204.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що оспорювані податкові повідомлення - рішення є протиправними, позаяк прийняті відповідачем за відсутності у своїх діях порушень податкового законодавства.

Відповідач у судове засідання явки повноважного представника не забезпечив, про час, дату і місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Письмових пояснень чи заперечень від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» (код за ЄДРПОУ 33603512) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Центрокомбуд» (код ЄДРПОУ 33603512) та ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД» (код ЄДРПОУ 392706209) за період з 01.01.2014 по 01.07.2015.

За результатами перевірки, відповідачем складено акт перевірки від 26.10.2015 №66/26-57-22-04-10/33603512.

В ході перевірки відповідачем встановлені наступні порушення:

1) пп. 20.1.2, 20.1.8, п. 20.1 ст. 20, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.138.2, п. 138.4, п.138.11 ст.138, пп.139.1.1, пп. 139.1.9 пп. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 285 189 грн., в тому числі по періодах: - за 2014 рік в сумі 285 189 грн.;

2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 620 155 грн., в тому числі по періодах: - за листопад 2014 року на суму 113 379 грн.; - за грудень 2014 року на суму 203 498 грн.; - за січень 2015 року на суму 125 193 грн.; - за лютий 2015 року на суму 178 085 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 09.11.2015 року прийняті податкові повідомлення - рішення №№:

- 0004202204, за яким позивові збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 930232, 00 грн.;

- 0004212204, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 427783, 50 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень - рішень №№0004202204, 0004212204 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як вбачається із матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Центрокомбуд» та ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД».

Зі змісту акту перевірки слідує, за її результатами відповідачем встановлено, що операції здійснені ТОВ «Центрокомбуд» та ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД» не мали реального товарного характеру, товар не постачався та роботи не виконувались, не встановлено наявності у контрагентів власних або орендованих транспортних засобів, об'єктивно необхідних для перевезення виробів для виконання робіт. З огляду про таке, відповідач дійшов до висновку проте, що за наданими послугами та товарами лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування декларацій з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, наслідком чого є отримання ТОВ «Єврокопі» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ.

Поряд з цим, вказані висновки податкового органу ґрунтуються на відомостях, що були відображені постанові начальника 2-го відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві Проданика І.В. від 13.07.2015 по матеріалам кримінального провадження внесені до ЄРДР за №320151004000037 від 09.06.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України; протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_2 від 10.07.2015; протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_3 від 09.04.2015.

Так, посадова особа контролюючого органу виходила з того, що директор та головний бухгалтер ТОВ «Скай - Холдинг ЛТД» (код ЄДРПОУ 39270629) в одній особі, гр. ОСОБА_2 (згідно протоколу допиту свідка від 10.07.2015), пояснив «що за грошову винагороду без мети ведення фінансово - господарської діяльності зареєстрував на себе зазначене підприємство; не купував товари, не продавав їх нікому; не виконував роботи, не надавав послуг, та не отримував їх від інших підприємств; не отримував платежі у будь - яких формах від інших підприємств та не здійснював платежі у будь - яких формах на адресу інших підприємств; не розпоряджався майном вищевказаного підприємства; не отримував готівку з рахунків підприємства в банках; не складав документи бухгалтерського та податкового обліку цього підприємства, не складав та не підписував податкових звітів та не надавав до ДПІ по місцю реєстрації.

Крім того, перевіряючий зазначав, що в постанові начальника 2-го відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві Проданик І.В. від 13.07.2015 по матеріалам кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №320151004000037 від 09.06.2015, зокрема вказано, що: «...Досудовим розслідуванням встановлено, що службовими особами ТОВ «Корона-2000» - період грудня 2014, діючи умисно, в порушення п. 198.1, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.2 та т201.6. п.201.7 ст. 201, пп. 138.1.1 п.138.1., п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД» (код ЄДРПОУ 39270629) та ТОВ «Центрокомбуд» (код ЄДРПОУ 39438568), ухилились від сплати податку на додану вартість у сумі 591 351 грн., податку на прибуток 532 216 грн., а всього податків на загальну суму 1 123 567 грн., що становить значний розмір.

Як встановлено під час розслідування кримінального провадження ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД» (код ЄДРПОУ 39270629) та ТОВ «Центрокомбуд» (код ЄДРПОУ 39438568) являються підприємствами з ознаками фіктивності, а їх діяльність направлена на сприяння в ухиленні від сплати податків підприємствами реального сектору економіки..».

Вказані обставини на переконання відповідача свідчать про безтоварність господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» з його контрагентами - ТОВ «Центрокомбуд» та ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД».

Таким чином, відповідачем без належного дослідження первинної документації, на підставі висновків інших контролюючих органів, відображених у актах перевірок/про неможливість проведення зустрічної звірки, складені за результатом здійснення податкового контролю по контрагентам позивача, що на переконання суду не узгоджується з принципом законності.

Так, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Поряд з цим, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем без належного дослідження первинної документації, без жодних посилань щодо неналежності її оформлення, на підставі матеріалів та висновків, отриманих у ході податкового контролю контрагентів позивача (акт ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві №575/26-53-22-05-21/33444644 від 28.04.2015) та досудового розслідування по матеріалам кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №320151004000037 від 09.06.2015.

Поряд з цим, особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що Договори про поставку товарів з ТОВ «Центрокомбуд» та ТОВ «Скай-Холдинг ЛТД», укладалися шляхом виставлення рахунків-фактур та їх акцепту шляхом оплати. Зі змісту вказаних документів слідує, що предметом договорів поставки, укладених позивачем з постачальником - ТОВ «Скай - Холдинг» та ТОВ «Центрокомбуд» були, зокрема: запчастини для принтерів, плотерів, сканерів, витратні матеріали для офісної техніки, елементи живлення (далі - комплектуючі).

Крім того, з пояснень позивача слідує, що перевезення Комплектуючих від Постачальника до місця зберігання (офісу) позивача за адресою: АДРЕСА_1, здійснювалось власними силами постачальників. Позивач здійснює діяльність за вказаною адресою в квартирі, що належить директору і засновнику ОСОБА_4, розташована на 1 поверсі, складається з 3- х кімнат площею 43,7 м2, обладнана для тимчасового зберігання комплектуючих (копії договору купівлі-продажу, техпаспорту та фото № 1 - № 6 наявні у матеріалах справи).

Разом з тим, факт передачі Комплектуючих від Постачальників до позивача підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, довіреностями повноважних осіб на отримання товару, які містяться у матеріалах справи.

Також матеріали справи свідчать, що за спірними операціями постачальниками були виписані та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні на кожну поставку (копії яких долучені до справи).

Водночас, встановлено, що оплата покупцями здійснювалась шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача (що підтверджується відповідними виписками, поданими до матеріалів справи).

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

З аналізу викладених положень вбачається, обов'язковою умовою включення суми ПДВ до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, належним чином зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.11.2015 року №№ 0004202204, 0004212204.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» судовий збір у розмірі 20370, 25 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур