Ухвала суду № 56973122, 05.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року м. Київ К/800/60263/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаАндросович Г.Є.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014у справі № 808/5990/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ»доДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіпровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000122305, №0000112305, №0000132305 від 18.01.2012.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Під час останнього розгляду справи постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області) його правонаступником - Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №442/23-509/36711512 від 29.12.2011;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 968 598 грн., та п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 549 838 грн. та завищено показник, що підлягав бюджетному відшкодуванню, у розмірі 15 429 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000132305 від 18.01.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2011 року на 10 286 грн. та за серпень 2011 року на 10 422 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0000112305 від 18.01.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 598 035 грн. (з яких: 1 598 034 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями);

3) податкове повідомлення-рішення №0000122305, від 18.01.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 456 481 грн. (з яких: 1 337 665 грн. - за основним платежем та 118 816 грн. - за штрафними санкціями).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, оскільки, за встановлених обставин, дійшли висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено реальність спірних операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість був врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 названого Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 названого Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Консент - 2007» (як постачальником) був укладений договір поставки №3811 від 01.03.2011, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність позивача продукти харчування, а покупець зобов'язується їх прийняти та сплатити на умовах вказаного договору.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши надані позивачем докази (договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, банківські виписки, картки складського обліку) на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Консент - 2007», дійшли обґрунтованого висновку про те, що ними підтверджено факти оплати товару, його поставки, оприбуткування.

Крім того, судами встановлено, що обставини руху придбаного позивачем товару підтверджуються укладеним між позивачем (як поклажодавцем) та ТОВ «Консент-2007» (як зберігачем) договором відповідального зберігання №010311 від 01.03.2011, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору цукор-пісок в мішках. Також, наданими позивачем доказами підтверджено факт транспортування товару та його подальшої реалізації ПП «ГК «Тетра-Холдінг», ТОВ «Карес», ТОВ «Маршал Транс».

Також, судами встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Оріал» (як продавцем) укладено договір купівлі-продажу №010111 від 01.01.2011, за умовами якого покупець прийняв за видатковими накладними товар (феротитан, поліпропилен, алюміневий порошок тощо) на суму 1 477 870,30 грн.

Досліджуючи обставини справи щодо правомірності формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що наданими позивачем доказами (договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, картки складського обліку) підтверджено факт транспортування товару, факт його оприбуткування, факт здійснення розрахунків за придбаний товар та факт його подальшої реалізації позивачем ТОВ «Европак Трейд ЛТД», ТОВ «ПК «Грес», ВАТ «Ера», ТОВ «Дніпроагроінвест», ТОВ «Профіль Д».

При цьому, досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995.

Колегія судів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих своїх доводів.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області) його правонаступником - Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний