Ухвала суду № 56972693, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/2217/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року

у справі №2а-10670/12/1370 (876/12303/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремспецбуд»

до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремспецбуд» (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2012 року №0000122301 та від 16 жовтня 2012 року №0000162301. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 991,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2012 року, про що склали акт від 20 липня 2013 року №942/252-00/32839190, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на 137 592,00 грн.; підпункту 192.1.2 пункту 192.1 статті 192, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 72 290,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення -рішення від 03 серпня 2012 року №0000122301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 90 363,50 грн., з яких основний платіж - 72 290,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18 072,50 грн. та від 16 жовтня 2012 року №0000162301, яким збільшив суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 108 806,75 грн., з яких основний платіж - 99 328,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 478,75 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Трасат» та ТОВ «Драмторг», оскільки відсутнє документальне підтвердження фактичного надання послуг та використання їх у власній господарській діяльності позивача; заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму списаної кредиторської заборгованості та безпідставне віднесення до складу валових витрат загальновиробничих витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту перевіреного податковим органом податкового періоду.

З акту перевірки вбачається, що позивачем в порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати за ІV квартал 2010 року на 304 715,00 грн., та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на 267 013,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року на 204 406,00 грн., за ІV квартал 2011 року на 62 607,00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач задекларував за період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року валові витрати у розмірі 5 562 849,00 грн.

Відповідно до Декларації з податку на прибуток за 2010 рік від 04 лютого 2011 року №9006709499, позивач відобразив у рядку 06 скориговані валові витрати у сумі 7 602 479,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року у сумі 4 906 147,00 грн., у рядку 04.1 відобразив витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у сумі 6 846 087,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року у сумі 4 464 262,00 грн.

Таким чином, валові витрати позивача за 2010 рік складають 4 464 262,00 грн., з яких валові витрати за 9 місяців 2010 року включені шляхом подання коригуючої декларації у розмірі 153 056,00 грн., матеріальні виробничі запаси складають 4 103 870,00 грн., накладні витрати, пов'язані з господарською діяльністю позивача - 207 371,00 грн.

У свою чергу, контролюючий орган посилається на завищення валових витрат за IV квартал 2010 року у розмірі 304 715,00 грн., оскільки задекларовані позивачем витрати у вказаній сумі не підтверджені первинними документами, які б містили відомості про господарські операції пов'язані з виробничим процесом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при визначенні контролюючим органом складу валових витрат, до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування було включено лише витрати на придбання матеріальних цінностей, що обліковуються на рахунку бухгалтерського обліку 20 «Виробничі запаси» у розмірі 4 159 547,00 грн. Водночас, контролюючим органом не включено до складу валових витрат витрати, що обліковуються на рахунку бухгалтерського обліку 91 «Загальновиробничі витрати» до яких відносяться витрати, що пов'язані з утриманням та експлуатацією машин та устаткування, витрати на оренду приміщень, сплату електроенергії, транспортні витрати.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цього ж Закону.

Згідно з нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат загальновиробничих витрат.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Драмторг» та ПП «Трасат», за результатом виконання яких сформував валові витрати.

Так, між позивачем та ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» було укладено контракт субпідряду від 24 серпня 2011 року №292/06-11, за умовами якого позивач як субпідрядник взяв на себе зобов'язання переважно власними силами і засобами виконати роботи по об'єкту «Реконструкція аеродрому Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів». Характер будівництва - реконструкція, а саме: електропостачання відповідно до затвердженої проектної документації і в обумовлений контрактом строк. Генпідрядник - ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» зобов'язалося надати субпідряднику будмайданчик, проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, при необхідності забезпечити будівельними матеріалами, прийняти роботи і повністю сплатити вартість фактично виконаних робіт.

Судами встановлено, що на виконання умов зазначеного договору, позивачем укладено договір від 03 жовтня 2011 року №135/01 про надання послуг з ПП «Трасат», за умовами якого ПП «Трасат» приймає на себе зобов'язання надати позивачу для виконання робіт автотехніку з екскаваторниками/водіями та договір 01 серпня 2011 року №08/01 про надання послуг автотехніки з ТОВ «Драмторг», відповідно до якого останній надає позивачу автотехніку з водієм.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними.

Разом з тим, контролюючий орган посилається на те, що понесені витрати на придбання послуг у зазначених контрагентів не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне їх виконання, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), ТОВ «Драмтог» та ПП «Трасат» не містять інформації про зміст наданих послуг, про фактично понесені витрати на здійснення зазначених послуг, відсутні дані про державні номерні знаки та номерні знаки спецтехніки, якою надавались послуги автокрана, екскаватора, автомобіля бортового, бульдозера, автогрейдера.

Визначення валових витрат, а також порядок та підстави їх формування у відповідності до приписів Податкового кодексу України, визначені підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктом 138.2 статті 138, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону, визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства та спростовує зазначені висновки податкового органу.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що товариством безпідставно включено до складу податкового кредиту 40 881,00 грн. податку на додану вартість з вартості послуг автокрана, екскаватора, автомобіля бортового, отриманих від ТОВ «Драмторг», та 12 521,00 грн. податку на додану вартості з вартості послуг екскаватора, бульдозера, автогрейдера, послуг по перевезенню ґрунту, отриманих від ПП «Трасат», оскільки надання вказаних послуг не оформлене документами, що підтверджують фактичне виконання вказаних послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання вказаних послуг у господарській діяльності.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з контрагентами - ПП «Трасат» та ТОВ «Драмторг».

Також, контролюючим органом безпідставно збільшено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 18 888,00 грн., на суму списаної кредиторської заборгованості у розмірі 113 238,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у грудні 2011 року проведено списання протермінованої кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності у сумі 113 329,00 грн.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

За приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума списаної кредиторської заборгованості включена позивачем у складі інших доходів у декларації за 2011 рік та оподаткована податком на прибуток.

Відповідно до положень пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що списання кредиторської заборгованості не є операцією зі зміни компенсації вартості товару, а отже не підпадає під дію статті 192 Податкового кодексу України та унеможливлює застосування її до спірних відносин.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі №2а-10670/12/1370 (876/12303/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.