Ухвала суду № 56967558, 22.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2668/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терракс» ЛТД про стягнення пені,

встановила:

19 жовтня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06.04.2005 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терракс» ЛТД (далі -«Терракс» ЛТД) був укладений договір комісії № 73 на будівництво обєкта нерухомості та додатки № 1,2,3 згідно якого, відповідач зобовязався здійснити дії для будівництва обєкта нерухомості сімейно-оздоровчого комплексу, розташованого в прибережній зоні в районі 8-ої станції Великого Фонтану, пров. Морський, 2 в м. Одесі з метою передачі у власність ОСОБА_3М, апартаментів під будівельним номером № 107, загальною площею 145,3 кв.м. (далі Договір).

Згідно договору строк передачі обєкта нерухомості був визначений як 25.12.2007 року, до настання якого відповідач зобовязався здати будинок в експлуатацію і протягом 45 днів з моменту введення будинку в експлуатацію передати у власність.

У відповідності до Договору відповідач протягом 45 днів зобовязався передати у власність вказаний обєкт нерухомості, однак оскільки таких дій не вчинив, порушив умови зобовязання. Посилаючись на п. 7.2 Договору, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 196435,47 грн. нараховану за 365 днів.

11.12.2015 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав та збільшення позовних вимог, згідно якої зазначив, що оскільки Договір є різновидом договору про надання послуг, на виниклі правовідносини розповсюджується вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тому, посилаючись на невиконання зобовязання з боку відповідача, просив стягнути з відповідача пеню, в порядку частини 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», в загальному розмірі 4622334,45 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач проси суд його вимоги задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Терракс» ЛТД - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, про що надав відповідні письмові заперечення проти позову, згідно яких зазначив, що за умовами укладеного Договору передача апартаментів комітенту здійснюється тільки після внесення комісіонеру всієї суми по Договору. Разом з тим, позивач не повністю сплатив суму по Договору, оскільки замість 424 252 грн. було сплачено лише 389 632,90 грн., що становить 91,84% від загальної вартості Договору. Відповідач повідомляв позивача про неналежне виконання умов Договору та вказав, що оскільки під вартістю робіт згідно умов Договору мається на увазі комісійна плата комісіонера, яка складає 0,5% вартості ціни Договору, штрафні санкції повинні були бути розрахованими від 0.5% загальної вартості Договору, що складає 2057 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового, про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в Договорі обумовлено і розмежовано види відповідальності відповідача за порушення взятих на себе зобовязань, у звязку з чим відповідно до п.2.3 Договору апартаменти мають бути передані позивачу впродовж 45-ти днів з моменту введення обєкту нерухомості в експлуатацію за актом приймання-передачі. Оскільки обєкт ще не введено в експлуатацію, перебіг строку, за порушення якого наступає відповідальність у вигляді пені, ще не розпочався.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 06.04.2005 року між ОСОБА_3 (комітент) та ТОВ «Терракс» ЛТД (комісіонер) був укладений вищезазначений Договір комісії № 73, згідно умов якого ТОВ «Терракс» ЛТД зобовязалося за дорученням ОСОБА_3, за плату та за її рахунок здійснити від свого імені всі фактичні та юридичні дії, необхідні для будівництва нерухомості сімейно-оздоровчого комплексу, що розташований по провулку Морському, 2 в м. Одесі, з метою передачі у власність ОСОБА_3 апартаментів, загальною площею 145,3 кв.м. на 2-му поверсі вказаного будинку. Дійсно, згідно п.4.1. реалізація доручення комітента по вказаному Договору мала здійснюватися в строк до 25 грудня 2007 року, по закінченню вказаного строку, комісіонер зобовязався здати в експлуатацію закінчене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу та протягом 45 днів передати у власність комітенту апартаменти. Однак, згідно п. 4.2. Договору передача апартаментів комітенту здійснюється тільки після внесення комітентом всієї суми по Договору.

Пунктом 1 додатку № 2 до Договору передбачено, що ціна апартаментів становить 422131 грн. Сплата вказаної суми здійснюється у три етапи:

1) сплата 30% вартості апартаментів у строк в 10 днів з дня підписання Договору;

2) сплата 65 % вартості апартаментів від загальної суми Договору щомісячно рівними частками у строк до 25.06.2007 року;

3) 5 % вартості апартаментів при передачі документів, необхідних для оформлення свідоцтва про право власності на апартаменти.

Тобто, між сторонами виникло двостороннє зобовязання, згідно якого ОСОБА_3 зобовязалась сплатити грошову суму в розмірі 422131 грн., а відповідач ТОВ «Терракс» ЛТД - здійснити необхідні дії для передачі ОСОБА_3 обумовлених Договором апартаментів.

Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що вказана грошова сума позивачем повністю не внесена, сума внесеної частини становить 389632,90 грн., що підтверджується доданими квитанціями, а також довідкою, виданою ТОВ «Терракс» ЛТД.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Тобто, виконання вказаного зобовязання не є одномоментним, передання коштів комітентом здійснюється як для оплати послуг комісіонеру, так і для забезпечення здійснення певних, обумовлених договором дій, при цьому момент здійснення такої оплати забезпечення, повинен передувати моменту виконання масиву дій за договором комісії.

Листом ТОВ «Терракс ЛТД» від 05.12.2008 року відповідач повідомив позивача про необхідність доплати 13408,40 грн., вказавши при цьому, що затримка у фінансуванні будівництва негативно впливає на строки здачі обєкта до експлуатації.

Однак, у відповідності до довідки від 16.12.2015 року щодо виконання комітентом ОСОБА_3 умов Договору комісії на будівництво обєкту нерухомості від 06.04.2005 року, станом на 16.12.2015 року ОСОБА_3 сплачено 389632,90 грн., що складає 91,84% від загальної вартості апартаментів.

Таким чином, оскільки укладеним Договором передбачений порядок оплати забезпечення фактичних та юридичних дій, який не був виконаний позивачем у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у відповідача не виникло обовязку передачі апартаментів позивачу, що зазначений в п.1.4 Договору, а відтак не виник обовязок сплати пені, нарахованої в порядку встановленому Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не сплатив у повному обсязі вартість апартаментів, відповідно до Договору комісії № 73 від 06.04.2005 року, а також додатку № 2 до вказаного Договору, а тому не здобув права вимоги на отримання пені в порядку, встановленому Законом України «Про захист прав споживачів».

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. ст. 526, 525, 610-611 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання; у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови, або розірвання договору, зміна умов зобовязання, сплата неустойки, відшкодування збитків, моральної шкоди.

Як було зазначено вище, згідно п.4.1. Договору комісії реалізація доручення комітента по вказаному Договору мала здійснюватися в строк до 25 грудня 2007 року, по закінченню вказаного строку, комісіонер зобовязався здати в експлуатацію закінчене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу та протягом 45 днів передати у власність комітенту апартаменти за актом прийому-передачі.

Розділом 7 Договору передбачена відповідальність сторін у разі порушення зобовязання. При цьому за п.7.1. Догловору у разі невиконання чи неналежного виконання зобовязань винна сторона зобовязана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. За п.7.2. Договору за затримку у передачі апартаментів у встановлений умовами Договору строк, а саме впродовж 45 днів з моменту введення в експлуатацію обєкта нерухомості, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості не переданих вчасно апартаментів за кожний день прострочення.

Таким чином, сторони Договору розмежували передбачені ст. 611 ЦК України види відповідальності за порушення зобовязання, а саме: у разі невиконання чи неналежного виконання зобовязань за договором на винну сторону покладається відшкодування завданих цим збитків, а за прострочення передачі уже введених в експлуатацію апартаментів на винну сторону покладається обовязок сплатити позивачу неустойку у вигляді пені за кожний день прострочення. Та сплата пені водночас не звільняє від обовязку відшкодувати збитки.

При цьому колегія суддів також враховує, що за змістом ст.331 ЦК України до введення в експлуатацію наявними є тільки будівельні матеріали та конструкції, а обєкт нерухомості у розумінні статусу апартаментів, про обовязок передачі яких йдеться у вищевказаному Договорі, існуватиме тільки після введення його в експлуатацію.

Враховуючи наведене, є безпідставними посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що за Договором відповідач у будь-якому разі повинен передати позивачу апартаменти до закінчення зазначеного у Договорі строку, тобто до 25 грудня 2007 року, і що навіть за відсутності введення обєкта нерухомості в експлуатацію є підстави для притягнення порушника до відповідальності у формі сплати пені.

Крім того, незважаючи на вищезазначену констатацію факту відсутності в діях відповідача ознак порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції дійшов висновку, що на виниклі між сторонами правовідносини вказаний закон, не розповсюджується.

З таким висновком суду також погоджується колегія суддів.

Так,п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Аналіз вищезазначеного положення законодавства дає підстави зробити висновок про те, що цей Закон дійсно регулює правовідносини між будівельною компанією й громадянами щодо будівництва житла для власних потреб.

Однак, згідно предмету договору, відповідач зобовязаний здійснити юридичні та фактичні дії з будівництва сімейно-оздоровчого комплексу, що розташований в прибережній зоні, по пров. Морському 2 в м. Одесі, приміщення якого не можуть вважатись житлом, в сенсіп. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».Так, згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі для оздоровчого призначення, а також сімейні табори відпочинку відносяться до категорії нежитлових будівель (коди 126, 1212).

Таким чином, сплачені кошти не залучені позивачем для будівництва житла для власних потреб, а відтак підстави для застосування Закону України«Про захист прав споживачів» відсутні.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 25 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2