Рішення № 56953096, 04.04.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/3693/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 квітня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого судді Мацунича М.В.

суддів : Ігнатюка Б.Ю., Панька В.Ф.

з участю секретаря : Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 грудня 2015 року за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Мукачівський пивоварний завод до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної підприємству його працівником, -

у с т а н о в и л а :

18.06.2015 року, ТзДВ Мукачівський пивоварний завод, звернулось в суд із вищезазначеним позовом, та як на підставу своїх вимог посилалось на те, що наказом № 58-кА від 20.11.2014 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія-експедитора транспортної дільниці. Тоді же укладено з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність. 04.04.2015р. водій-експедитор ОСОБА_1 був направлений у відрядження на справному вантажному автомобілі Reno Magnum, д.р.н. АО4657ВА з напівпричепом д.р.н. АО9948ХХ в якому перебував по 02.05.2015р.. За здійснені вантажні перевезення, вартість трьох фрахтів становила суму в розмірі 43740,00 гривень з якої ОСОБА_1 у касу підприємства вніс тільки суму 4100,00 гривень, а решту суми 39640 гривень, використав під час відрядження. Для здійснення зазначеного відрядження додатково були понесені підприємством витрати по заправці пальним, придбання запчастин з усуненням поломки, направлення технічних спеціалістів для забезпечення можливості продовження відрядження на загальну суму 24667,30 гривень, що в сукупності із сумою 39640 гривень від фрахтів, разом становить суму в розмірі 64307,30 гривень. Під час здійснення рейсів у відрядженні, ОСОБА_1 поніс витрати на суму 43740,30 гривень. А звідси, кошти, які не здані ОСОБА_1 на підприємство, становлять 20567,00 грн. (64307,30 - 43740,30) та підлягають стягненню. Після повернення 02.05.2015 року водія-експедитора ОСОБА_1 з відрядження, автомобіль Reno Magnum, д.р.н. АО4657ВА з напівпричепом д.р.н. АО9948ХХ зазнали технічних пошкоджень. Для здійснення оцінки заподіяної шкоди, була проведена субєктом оціночної діяльності оцінка транспортних засобів, який 02.06.2015 року склав звіти про оцінку вартості майнової шкоди за №№ 051, 052, 053/06/15р.. Вартість майнової шкоди заподіяної ТЗ Renault Magnum 440, д.р.н. АО4657ВА становить 10872,77 гривні; ТЗ Benalu T34C 1 NLA, д.р.н. АО9948ХХ становить 10607,21 гривні; ТЗ ПП Bulthuis Al 20 Al, д.р.н. АО4764XX становить 7134,98 гривні, а всього на загальну суму 28614,96 гривень (10872,77 + 10607,21 + 7134,98). За здійснення оцінки вартості майнової шкоди, сплачено підприємством субєкту оціночної діяльності суму 2000,0 гривень. Виходячи з наведеного, ТзДВ Мукачівський пивоварний завод просило стягнути з водія-експедитора ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду на загальну суму 49181,96 гривню (20567,00 + 28614,96), та 2000,0 гривень сплачених за проведену оцінку вартості майнової шкоди і судові витрати.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23 грудня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ Мукачівський пивоварний завод заподіяну матеріальну шкоду за пошкодженні транспортні засоби у сумі 28614,96 гривень і судові витрати у сумі 286,14 гривень. А в задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Та додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ Мукачівський пивоварний завод 2000,0 гривень витрат понесених на здійснення оцінки вартості майнової шкоди.

Заперечуючи рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу на основне рішення в якій просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині вимог та ухвалити нове рішення, про повне відхилення позовних вимог. При цьому посилається на те, що рішення суду в частині задоволених вимог не можна визнати законним, оскільки суд дійшов до таких висновків помилково та в супереч матеріалів справи. Такі дії суду призвели до неправильного застосування вимог норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1, підтримав, вимоги скарги з підстав наведених у такій. Крім цього пояснив, що поломка транспортних засобів сталась через значне перевантаження за наполяганням керівництва, від передбаченого нормативного навантаження, та у звязку з використанням запчастин, які були у використанні. Коли, пошкодження відбулось за його вини, то про це поставив до відома керівництво із прохання зняти з нього вартість такої деталі.

Представники ТзДВ Мукачівський пивоварний завод в особі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заперечили, доводи скарги, і просили відхилити таку. ОСОБА_1 оформлено на посаді водія-експедитора і з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність. При виїзді у відрядження, транспортний засіб передавався йому по акту приймання-передачі у справному стані. Через недобросовісне відношення до своїх обовязків, ОСОБА_1 пошкодив транспортні засоби.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, пояснення сторін, які беруть участь у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 212 -214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається, рішення в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу тільки в частині позовних вимог, щодо стягнення з нього 28613,87 гривень у відшкодування матеріальної шкоди.

А звідси, рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відхилених вимог.

Таким чином, апеляційний суд у відповідності до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині суми 28613,87 гривень, суд першої інстанції, вважав, що ОСОБА_1 під час здійснення рейсів по перевезенню вантажів, допустив, пошкодження транспортних засобів, вартість відновлення яких становить на загальну суму 28613,87 гривень.

Проте вищезазначеним вимогам закону ухвалене в справі рішення суду не відповідає, через неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення й неправильне застосування норм матеріального й процесуального права. Та через це таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. А здійснюючи правосуддя, суд захищає, права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси в спосіб, визначений законами України, і ст. 4 ЦПК України.

У силу вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. А звідси, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. А ч. 3 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі, і щодо яких у сторін виникає спір.

За змістом наказу № 58-кА від 20.11.2014 р., ТзДВ Мукачівський пивоварний завод прийняло на роботу ОСОБА_1, водієм-експедитором транспортного відділу заводу на неповний час роботи з 20.11.2014 року. Бухгалтерії наказано укласти з ОСОБА_1 договір повної матеріальної відповідальності , а.с. 5.

Та 20.11.2014 року між ТзДВ Мукачівський пивоварний завод та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Метою укладення даного договору являлось, забезпечення збереження матеріальних цінностей. У п. 1 цього Договору йдеться про те, що працівник, який займає посаду водія-експедитора або виконує роботу водіяекспедитора, яка повязана зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусткою), перевозкою чи застосуванням у процесі виробництва переданих матеріальних цінностей, бере на себе певні зобовязання, які викладені у підпунктах а - г, цього пункту. А п. 4 цього Договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкоду заподіяно не з його вини, а.с. 6.

Як убачається зі змісту ч.ч. 1, 2 і 4 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

У ст. 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобовязані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Та ст. 134 КЗпП України передбачає, випадки за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема п. 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Як передбачено ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо звязані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків, ч. 1 ст. 130 КЗпП України, то суду слід зясувати, які саме трудові обовязки були покладені власником або уповноваженим ним органом на працівника.

На вимогу колегії суду, ТзДВ Мукачівський пивоварний завод не надало суду за відсутності такої, посадову інструкцію водія-експедитора. Натомість, представник ОСОБА_2 пояснила, що в Особовій картці працівника, міститься запис, що ОСОБА_1 з умовами праці ознайомлений, і поставив свою підпис, а.с. 98. Проте, таке твердження представника, саме по собі не може замінити наявність на підприємстві Посадової інструкції водія-експедитора, а наявність підпису працівника в особовій картці не свідчить про те, що працівник ознайомлений із такою посадової інструкцією, і даний факт посвідчив своїм підписом. Виходячи із цього, колегія суддів позбавлена можливості перевірити, які трудові обовязки були покладені на водія-експедитора, і, чи такі мали місце. А також, сам запис, що працівник з умовами праці ознайомлений не свідчить про зміст і не розкриває (конкретизує) самі трудові обовязки такого працівника, і їх особливість.

Згідно Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, (затверджений Постановою, Держкомпраці СРСР, від 28.12.1977, № 447/24), лише посада експедитор із перевезення вантажів, та роботи по прийманню та обробці для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставці (супроводу), видачі (здачі), входять до цього Переліку. Тоді як посада водій-експедитор не входить до цього Переліку.

Крім того, у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27.05.2008 року N 146/06/186-88, зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обовязки.

ТзДВ Мукачівський пивоварний завод звернулось з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок пошкодження транспортних засобів у процесі їх використання при здійсненні перевезень вантажів. Такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Із цього слідує, що також, однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо повязаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Укладаючи з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність, ТзДВ Мукачівський пивоварний завод не пересвідчилось в тім, чи посада водія-експедитора, і виконувані ним роботи в змісті яких би були перелічені функціональні обовязки, зазначені у Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.

Таким чином, договір про повну матеріальну відповідальність від 20.11.2014 року, що укладений із водієм-експедитором за вище наведених обставин не може, мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди. Так-як, такий можна укладати тільки із працівниками визначених категорій. Факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність, сам по собі не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

ТзДВ Мукачівський пивоварний завод зазначало, що передавало транспортні засоби ОСОБА_1 по актах прийому-передачі, а.с. 16-19. В актах зазначено, що транспортні засоби перебувають у технічно справному стані. Зі змісту даних актів убачається, що такі транспортні засоби укомплектовані певними речами, деталями, запасними авто-шинами і технічними документами. Однак із таких не слідує, що зазначені речі, передавались ОСОБА_1 на зберігання.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, коли, майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Матеріали справи, не містять доказів того, що ОСОБА_1 отримав у користування транспортні засоби під звіт за разовою довіреністю.

Під іншими разовими документами, слід мати на увазі накладні, відомості, рахунки-фактури, тощо, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Довіреності, звичайно видаються для одержання матеріальних цінностей у сторонніх організацій. Накладними (або іншими документами) оформляється видача матеріальних цінностей зі складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо.

Акт приймання-передачі у відповідності до передбачених відповідними правилами забезпечення первинного бухгалтерського обліку не відноситься до інших разових документів. А тому, відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

ОСОБА_1, колегії суддів пояснив, що поломки транспортних засобів відбувались через те, що завантаження таких відбувалось з недотриманням нормативно допустимої ваги вантажу, тобто, майже у півтора рази. Таке перенавантаження транспортних засобів, здійснювалось за наполяганням керівництва з метою доставки, якнайбільшої кількості вантажу за раз. Під час ремонту чи поломки транспортних засобів, використовувались вживані запчастини, а не нові.

Отже, повна матеріальна відповідальність працівника за цією підставою можлива тільки у випадках умисного знищення або умисного псування виданих працівнику матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів. І тільки в разі нестачі можлива будь-яка форма вини. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника в ході виробничого процесу заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.

Згідно звітів про оцінку вартості майнової шкоди за №051/06/15, №052/06/15 і №053/06/15 субєкту оціночної діяльності, визначено, що транспортному засобу Renault Magnum 440, д.р.н. АО4657ВА заподіяно шкоди на суму 10872,77 гривні; транспортному засобу Benalu T34C 1 NLA, д.р.н. АО9948ХХ заподіяно шкоди на суму 10607,21 гривні, а транспортному засобу ПП Bulthuis Al 20 Al, д.р.н. АО4764XX заподіяно шкоди на суму 7134,98 гривні, що на загальну суму 28614,96 гривень.

Досліджуючи дані докази, колегія суддів, заслухала пояснення спеціаліста, субєкта оціночної діяльності ОСОБА_4, який пояснив, що ним лише здійснено оцінку пошкоджених деталей. Проте, встановлення обставин (механізму) таких пошкоджень не в його компетенції.

Разом із цим, колегією суддів встановлено, що субєктом оціночної діяльності ОСОБА_4 включено до звітів про оцінку вартості майнової шкоди, також пошкоджені (поломані) деталі, які не були зазначені в актах комісії по визначенню технічного стану транспортних засобів, а.с. 7-8, 9. Також не встановлено, що ОСОБА_1, крім того, що прийнятий на посаду водія-експедитора, прийнятий ще на роботу до позивача і слюсарем по ремонту транспортних засобів. Тому, твердження представників ТзДВ Мукачівський пивоварний завод із приводу того, що ОСОБА_1 повинен був здійснювати ще й ремонт транспортних засобів, документально не підтверджено.

А звідси, матеріали справи не містять доказів, і такі не здобуто судом, що поломки транспортних засобів відбулись за умисного та свідомого бажання заподіяння таких ОСОБА_1. Тоді-як, такі відносяться до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Виходячи з вимог ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Так-як, ТзДВ Мукачівський пивоварний завод не доведено наявності умов передбачених ст. 130 КЗпП України, а тому, відсутні підстави для покладення на ОСОБА_1 повної матеріальної відповідальності за шкоду у випадках передбачених ст. 134 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги у частині повної матеріальної відповідальності за поломку транспортних засобів, суд першої інстанції не встановив усіх фактичних обставин з якими закон повязує, настання повної матеріальної відповідальності для працівника, що призвело до ухвалення рішення, яке не можна визнати законним та обґрунтованим.

Спираючись на встановлені обставини, які вказують на безпідставність позовних вимог з огляду на вимоги ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відхилення такої вимог.

У звязку із скасуванням основного рішення суду, додаткове рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзДВ Мукачівський пивоварний завод 2000,0 гривень витрат за здійснення оцінки вартості майнової шкоди, втрачає юридичну силу.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню із ТзДВ Мукачівський пивоварний завод сума 314,75 (28614,96 х 1% х 110%) гривень, судового збору.

Зважуючи на вищезазначене та керуючись вимогами статей 10, 11, 60, 212, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

р і ш и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, задоволити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 грудня 2015 року скасувати в частині задоволених вимог, та ухваливши із цих вимог нове рішення про відмову Товариству з додатковою відповідальністю Мукачівський пивоварний завод у задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної підприємству його працівником.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Мукачівський пивоварний завод на користь держави 314,75 гривень у відшкодування судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Головуючий : _____ Судді :______

______