Рішення № 5692691, 03.08.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/27403.08.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»

До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 324954,24 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Чорний О.В. по дов. № 2307/09-1 від 23.07.2009р.

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП» про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 299957,76 грн. збитків та 24996,48 грн. штрафу за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р. щодо передачі майна в суборенду.

Відповідач в судове засідання не зявився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимоги суду викладені в ухвалі про порушення провадження у справі від 10.07.2009р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала про порушення провадження у справі надіслана за адресою, що зазначена в позовній заяві та довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (АДРЕСА_1).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача 1 та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.08.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

24.04.2008р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»(Суборендар) було укладено договір суборенди нерухомого майна № 2404/08 (далі - Договір).

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендар передає в суборенду (піднайм), а Суборендар приймає в тимчасове оплатне користування приміщення № 2 площею 64,3 кв. м. на першому поверсі в адміністративному корпусі за літерою «А»приміщення № 1 площею 156 кв. м. та приміщення № 2 площею 121,9 кв. м. на першому поверсі в складі за літерою «Г», приміщення № 1 та приміщення № 2 площею 44,3 кв. м. на першому поверсі в столярному цеху за літерою «Б», далі обєкт суборенди, що розташовані на території майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Червоногвардійська, 10.

Згідно п. 1.2. Договору на момент укладення цього Договору обєкт оренди знаходиться у користування Орендаря на підставі Договору оренди нерухомого майна № 67-4-08 від 01.04.2008р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубін»строком дії до 01.11.2010р.

Відповідно до п. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

З пункту 2.1. Договору вбачається, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.11.2010р.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач на виконання умов Договору не передав йому в орендне користування обєкт оренди, що є підставою для розірвання Договору, та як наслідок компенсація збитків в розмірі сплаченої ним в розмірі 299957,76 грн. суборендної плати за рік, а також сплати штрафу в розмірі 24996,48 грн. за не передачу приміщень.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобовязаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 4.1. Договору передача в оренду приміщень, зазначених в п. 1.1. Договору в суборенду оформлюється відповідним актом приймання-передачі, що є невідємною частиною цього Договору. В акті зазначається технічний стан майна, наявність обладнання, претензії суборендаря до стану майна тощо.

Пунктом 2.2. Договору сторони визначили, що датою початку використання майна Суборендарем є дата підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень в суборенду, при цьому Орендар зобовязаний передати Суборендарю, а Суборендар зобовязаний прийняти в користування приміщення, зазначені в п. 1.1. цього Договору 01.01.2009р.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Вважаючи те, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами, а тому підтвердженням виконання Орендарем свого обовязку щодо передачі обєкта оренди позивачу є підписаний обома сторонами акт приймання-передачі орендованого приміщення.

В матеріалах справи відповідний акт підписаний обома сторонами відсутній.

Отже, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем основного обовязку наймодавця щодо передачі позивачу в орендне користування обєкту оренди.

Пунктом 7.3. Договору встановлено, що у випадку не передачі приміщень, зазначених в п. 1.1.Договору Суборендарю в строк., зазначений в п. 2.2. Договору цей Договір може бути розірваний Суборендарем в односторонньому порядку, при цьому датою припинення (розірвання) Договору буде вважатись дата отримання Орендарем відповідного повідомлення від Суборендаря.

Згідно п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, пунктом 3 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У нормах, що регулюють окремі види договорів формулюються підстави (умови), за наявності яких одна із сторін має право в односторонньому порядку відмовитись від договору.

Так у відповідності до п. 2 ст. 766 Цивільного кодексу України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право відмовитись від договору найму та вимагати відшкодування завданих йому збитків.

В даному випадку важливим є зясування у який момент договір вважається зміненим чи розірваним у разі односторонньої відмови від нього. Так при односторонній відмові від договору (у випадках передбачених договором чи законом) договір слід вважати розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову.

Позивач листом № 2304-1/09 від 23.04.2009р. звернувся до відповідача в якому відповідно до п. 7.3. Договору, керуючись п. 2 ст. 766 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, пропонував розірвати Договір суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р., а також вимагав компенсації збитків в сумі 299 957,76 грн. та сплати штрафу в розмірі 24996,48 грн.

Згаданий лист позивача надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується поштовою квитанцією № 9081 та описом вкладення кореспонденції від 23.04.2009р. Однак, доказів отримання відповідачем цього листа позивачем не подано.

Отже, за відсутності належних доказів отримання відповідачем згаданого листа, не можливим є зясування момент розірвання договору в односторонньому порядку.

За таких обставин, до відносин мають застосовуватись загальні правила розірвання договору найму в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до п 2 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Матеріали справи свідчать, що на адресу відповідача надіслано лист № 2304-1/09 від 23.04.2009р., який розцінюється судом як пропозиція в порядку ст. 188 Господарського кодексу України про розірвання договору суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р.

Пункт 3 статті 188 Господарського кодексу України зазначає, що сторона, яка отримала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відповіді позивачу на пропозицію останнього про розірвання Договору.

Положеннями частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Непередання відповідачем в найм позивачу обєкту оренди є істотним порушенням умов договору суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р., а тому вимоги позивача щодо розірвання договору суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що плата за користування майном (суборендна плата) за 1 (один) місяць використання обєкту суборенди в цілому становить 24996,48 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору плата за користування майном (суборендна плата) за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. в сумі 299957,76 грн. вноситься Суборендарем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендаря, зазначений в цьому Договорі до 30.06.2008р.

04.06.2008р. Орендарем було виставлено Суборендарю рахунок-фактуру № СФ-0000035 про оплату суборендної плати за договором суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р. на суму в розмірі 299957,76 грн.

Як свідчать матеріали справи (банківська виписка) Суборендар платіжним дорученням № 75 від 05.06.2008р. повністю перерахував Орендарю суборендну плату в розмірі 299957,76 грн.

Позивач скористався наданим йому п. 2 ст. 766 Цивільного кодексу України правом вимоги про відшкодування збитків в розмірі 299957,76 грн. у вигляді сплаченої ним відповідачу суборендної плати за рік наперед за користування майном, яке позивачу в користування не було передано, що підтверджується листом № 2304-1/09 від 23.04.2009р.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 299 957,76 грн. грн. збитків у вигляді сплаченої позивачем відповідачу суборендної плати за рік наперед за користування майном, яке позивачу не було передано в користування обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексу визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що у випадку не передачі приміщень, зазначених в п. 1.1.Договору Суборендарю в строк., зазначений в п. 2.2. Договору Орендар сплачує Суборендарю штраф в розмірі плати за користування обєктом оренди (суборенди) за 1 (один) місяць, тобто 24996,48 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що Орендар не передав Суборендарю обєкт оренди у визначений Договором строк, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 24996,48 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрат по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір суборенди нерухомого майна № 2404/08 від 24.04.2008р., укладений між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП».

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТНП»(м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32737191) 299 957 (двісті девяносто девять тисяч девятсот пятдесят сім) грн. 76 коп. збитків, 24 996 (двадцять чотири тисячі девятсот девяносто шість) грн. 48 коп. штрафу, 3334 (три тисячі триста тридцять чотири) грн. 55 коп. витрат по сплаті державного мита та 315 (триста пятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Т.Ю.Трофименко