Рішення № 56919754, 29.03.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13058/15-ц

Провадження № 2/369/591/16

РІШЕННЯ

Іменем України

29.03.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними, посилаючись на те, що в 2007 році ОСОБА_1 набув права власності на домоволодіння та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Київська.

У 2014 році з метою розвитку бізнесу позивач позичив у ОСОБА_2 безпроцентно грошові кошти у розмірі 1881600 грн., що еквівалентно 156800 доларам США строком на 4 місяці, про що ними було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який зареєстрований в реєстрі за № 974 від 29.05.2014 року.

На думку позивача, вказаний правочин є нікчемним, оскільки грошові зобовязання в договорі позики визначені в іноземній валюті, що в даному випадку не передбачено чинним законодавством.

У забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором позики № 974 від 29.05.2014 року між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який зареєстровано в реєстрі за № 977 від 29.05.2014 року, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно, а саме належні йому вказані вище будинок та земельну ділянку.

Як зазначає позивач, іпотечний договір був укладений під впливом помилки, оскільки він не розумів, що іпотечний договір укладений на підставі нікчемного правочину, а отже є нікчемним.

В подальшому на підставі нікчемних договорів та іпотеки, 12.03.2015 року між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, зареєстрованого в реєстрі за № 496, на підставі якого відповідач набув права власності на земельну ділянку позивача, а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя, зареєстрованого в реєстрі за № 497 на підставі якого відповідач набув права власності на домоволодіння позивача.

Позивач вважає, що за недійсними договорами про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідач неправомірно набув права власності на домоволодіння та земельну ділянку.

Укладаючи вказані договори позивач помилився, а саме укладення ним договорів про задоволення вимог іпотекодержателя не відповідало його внутрішній волі та вчинене під впливом помилок.

Враховуючи, що договори про задоволення вимог іпотекодержателя мають похідний характер від основного зобовязання оформленого у вигляді договору позики, який є нікчемним та недійсним, вони також повинні бути визнані судом недійсними.

Посилаючись на вищевикладені обставини та положення закону позивач просив суд: визнати недійсними договори про задоволення вимог іпотекодержателя укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, які зареєстровані у реєстрі за № 496 та № 497 від 12.03.2015 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Суд, заслухавши осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та наявні у ній докази, знаходить, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що 29 травня 2014 року між сторонами у справі був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 974, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 1881600 грн., що на день укладення цього договору еквівалентно 156800 доларам США.

Повернення позиченої суми повинне проходити в готівковій формі у м. Києві за курсом продажу доларів на день проведення розрахунку: 29 червня 2014 року грошову суму, еквівалентну 4200 доларам США; 29 липня 2014 року- грошову суму, еквівалентну 4200 доларам США; 29 серпня 2014 року - грошову суму, еквівалентну 4200 доларам США; 29 вересня 2014 року грошову суму, еквівалентну 144200 доларам США.

У забезпечення виконання зобовязань за вищевказаним договором позики, між сторонами у справі 29.05.2014 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 977, відповідно до умов якого, на виконання зобовязань за договором позики позивач передав відповідачу в іпотеку наступне нерухоме майно: домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами за № 46, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Київська, та земельну ділянку площею 0.1105 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку кадастровий № 3222487001:01:006:0026.

Відповідно до договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.03.2015 року посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованих в реєстрах за № 496 та № 497 позивач передав у власність відповідачу вказані земельну ділянку та домоволодіння, які розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Київська.

Для вирішення спору суд приходить до висновку про необхідність проаналізувати наступні правові норми.

Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної ( немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що становлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень частини другої пятої статті 13 цього Кодексу.

За правилами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Тобто, аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що договір позики укладений між сторонами відповідає вимогам закону, вважати його нікчемним не має жодних підстав.

Посилання позивача на те, що грошові зобовязання за договором позики виражені в іноземній валюті, що суперечить закону, а тому його слід вважати нікчемним і як наслідок всі інші договори повинні бути визнані недійсними, оскільки є похідними від первісних зобовязань, суд вважає необгрунтованими та недоведеними всупереч положень ст. 60 ЦПК України, більш того вони спростовуються самим договором позики відповідно до умов якого, грошові зобовязання виражені в національній валюті України.

Посилання позивача на те, що вищевказані договори були укладені внаслідок помилки на вкрай невигідних для нього умовах є безпідставними та не підтвердженими належними доказами.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215, 229, 1047, 1047 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя А.Я. Волчко