Постанова № 56909458, 30.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016 року Справа № 904/3267/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: юрист Яструб О.П., довіреність № б/н від 15.01.2016 року, голова профспілкової організації ОСОБА_1, виписка з протоколу № 1 від 23.12.2011 року, представник ОСОБА_2, довіреність № б/н від 25.08.2015 року

від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність № 14-572юр від 23.12.2015 року

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/3267/15

за позовом ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 960 210, 36 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про:

визнання протиправними дій Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" відносно виконання вимог пункту 6.1.5 колективного договору ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" в частині не перерахування у повному обсязі коштів на розрахунковий рахунок позивача для придбання санаторно-курортних путівок;

зобовязання Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошову суму у розмірі 960 210, 36 грн., як недорахованих коштів для придбання санаторно-курортних путівок згідно пункту 6.1.5 колективного договору за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року включно.

За вказаною позовною заявою ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2015 року порушено провадження у справі № 904/3267/15, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4 організацію профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у даній справі, яке залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2015 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, прийняті у справі № 904/3267/15, скасовано, справу № 904/3267/15 направлено до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті в іншому складі суду.

При новому розгляді справи № 904/3267/15 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року (суддя Бондарєв Е.М.) провадження у справі припинено.

Припиняючи провадження у справі на підставі пункту першого частини першої статті 80 ГПК України, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що за змістом позовних вимог позивач звернувся до суду за вирішенням спору про порушення роботодавцем умов колективного договору, вирішення в судовому порядку якого передбачено частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", позовні вимоги заявлені з метою захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, а спірні правовідносини врегульовані Кодексом законів про працю України, Законом України "Про колективні договори і угоди", Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", та дійшов висновку, що спірні правовідносини не мають ознак господарського характеру, у звязку з чим спір не підлягає вирішенню в господарських судах. Твердження судів у справі № 210/2137/14-ц щодо визначення підвідомчості даного спору суд вважав оціночним судженням цих судів стосовно певних норм чинного законодавства України, а не преюдиціальними фактами для вирішення даної справи.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_4 профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті ухвали у даній справі від 04.02.2016 року норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, позивач просить скасувати цю ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" посилається на ті обставини, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача про те, що у спірних правовідносинах між сторонами виник спір про право профспілки на реалізацію господарчого забезпечення своєї діяльності як неприбуткової громадської організації; субєктний склад сторін господарського спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, тому даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду. Також, за доводами позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою посилання позивача на правові позиції, які містяться у постановах Вищого господарського суду України, що прийняті при розгляді аналогічних справ № 13/178 від 28.04.2009 року та № 6/139/09 віл 22.03.2011 року, тоді як зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що спори щодо перерахування власником підприємства коштів профспілці на підставі вимог колективного договору підвідомчі господарським судам. Позивач вважає, що у даному випадку між сторонами виник спір про право позивача, як не господарюючого субєкта, на реалізацію господарського забезпечення своєї діяльності як неприбуткової громадської організації; предметом спору є саме матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів, які спрямовані на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування позивача і, виходячи з положень ч. 3 ст. 3 ГК України, ці кошти беззаперечно є господарчим забезпеченням його діяльності; існуючий спір між сторонами по справі не є колективним трудовим спором, а є майново-господарським спором, який підпадає під юрисдикцію саме господарського суду. На думку позивача, ОСОБА_5 України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" до спірних правовідносин не застосовується, оскільки колективно-трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, проте, розбіжностей між позивачем та відповідачем по соціально-трудовим відносинам не існує, спір, що вирішується у даній справі, виник у звязку з несплатою відповідачем коштів для забезпечення діяльності і функціонування позивача. Окрім наведеного, позивач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою і ті обставини, що позивач не має можливості звернутися для вирішення даного спору до Національної служби посередництва і примирення, що вбачається з наявного в матеріалах справи листа цієї служби від 02.02.2016 року № 04-02/02-09/05, оскільки чисельність членів профспілки (позивача) набагато менша ніж половина членів трудового колективу підприємства, а тому сформувати вимоги для колективного трудового спору з дотриманням вимог ст. 4 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" неможливо. Позивач не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що судами у справі № 210/2137/14-ц не встановлено преюдиціального факту про підвідомчість даного спору господарським судам, вважає, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20.08.2014 року, яка набрала законної сили, встановлено саме преюдиціальний факт щодо віднесення цього спору до юрисдикції господарського суду.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, подану позивачем скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. Відповідач зазначає, що колективні угоди укладаються між профспілковою організацією та адміністрацією підприємства з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. У разі порушення роботодавцями умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін; у разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду. Колективні трудові спори (між профспілками та роботодавцями) є спорами непозовного провадження. До таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Отже, за доводами відповідача, даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки у правовідносинах позивача та відповідача відсутні ознаки господарських правовідносин, що виключає розповсюдження юрисдикції господарського суду на даний спір. Відповідач вважає, що твердження судів у справі № 210/2137/14-ц щодо визначення підвідомчості даного спору є нічим іншим, як оціночним судженням цих судів стосовно певних норм чинного законодавства України. Жодних юридичних фактів та обставин такі оціночні судження не встановлюють, а тому не підлягають застосуванню в якості преюдиції.

Відповідно до наданого відзиву на апеляційну скаргу третя особа проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає, що предмет даного спору виник не з господарського договору, а з колективного договору, укладеного на ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на 2007-2008 роки. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобовязань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. За доводами третьої особи, виходячи з визначень, наведених у ст. 3 ГК України, спірні правовідносини не є ні господарсько-виробничими, ні організаційно-господарськими, ні внутрішньогосподарськими. Третя особа вважає, що пункт 6.1.5 колективного договору, на невиконання якого посилається позивач, регулює не господарські, а соціальні відносини, а саме відносини щодо оздоровлення трудящих підприємства. Окрім того, колективний договір створює правовідносини не між субєктами господарювання, а між субєктами соціально-трудових відносин роботодавцем і робітниками. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладання чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. Отже, за доводами третьої особи, невиконання пункту 6.1.5 колективного договору є колективним трудовим спором (конфліктом), який повинен вирішуватися у спеціальний спосіб, встановлений законом. Оскільки при трудових конфліктах відсутнє порушення прав, а має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, то в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у ст.ст. 23-25 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", ч. 5 ст. 20, ч.ч. 2, 4 ст. 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Оскільки ГПК України не передбачено вирішення господарськими судами трудових спорів і існує спеціальний закон, який встановлює примирно-третейський порядок вирішення колективних трудових спорів, даний спір не є підвідомчим господарському суду. Третя особа вважає помилковим посилання позивача на те, що спірні правовідносини стосуються реалізації господарчого забезпечення його діяльності як неприбуткової громадської організації, в противагу відповідним твердженням позивача зазначає, що господарче забезпечення діяльності профспілок повинне здійснюватися з джерел, визначених у ст. 34 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"; кошти, які повинен роботодавець перерахувати професійним спілкам відповідно до п. 6.1.5 колективного договору, мають цільове спрямування оплата вартості путівок на санаторно-курортне лікування для трудящих підприємства, а не створення і підтримання матеріально-технічних умов функціонування профспілок, господарче забезпечення їх діяльності. За таких обставин, на думку третьої особи, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Третя особа явку свого повноважного представника у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, не забезпечила. Про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду апеляційної скарги третя особа повідомлена належним чином за її місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, якими третій особі в копіях направлені ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження і призначення розгляду скарги у судове засідання та про відкладення розгляду апеляційної скарги (а.с. 201, а.с. 220, т. 2).

Обізнаність третьої особи про призначені апеляційним господарським судом у справі судові засідання підтверджується також клопотаннями цієї особи, що надійшли до суду апеляційної інстанції 14.03.2016 року та 28.03.2016 року про проведення розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

За наведених вище обставин неявка представника третьої особи у судове засідання апеляційного господарського суду не перешкоджає перегляду в апеляційному порядку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

16.03.2016 року позивач подав клопотання про залучення до участі у справі у якості відповідача ОСОБА_4 організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" та про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача грошових коштів у сумі 960 210, 36 грн.

28.03.2016 року до апеляційного господарського суду надійшли письмові заперечення третьої особи щодо залучення її відповідачем у справі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги терміном на 15 днів та відкладено розгляд апеляційної скарги у судове засідання на 30.03.2016 року.

У судовому засіданні 30.03.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.

Задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" та скасовуючи прийняті у даній справі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, направивши справу до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті в іншому складі суду, Вищий господарський суд України у постанові від 17.12.2015 року зазначив, що ані при здійсненні провадження у справі за позовом ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" в порядку цивільного судочинства (справа № 210/2137/14-ц), ані при розгляді справи в порядку господарського судочинства, судами не було досліджено питання щодо регулювання взаємовідносин сторін спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"; судами не надано правової оцінки природи спору, який виник між сторонами у справі, не надано відповіді на питання: чи є виниклий між сторонами спір колективним трудовим спором (конфліктом)? Судами не враховано, що Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачений інший порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). Також, відповідно до постанови Вищого господарського суду України у даній справі при новому розгляді справи суду необхідно з'ясувати чи є за своєю правовою природою виниклий між сторонами спір колективним трудовим спором (конфліктом) та дати відповідь на питання: чи може бути застосовано ст. 35 ГПК України щодо висновків, викладених в ухвалі Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.08.2014 року у справі № 210/2137/14-ц та ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.11.2014 року щодо визначення підвідомчості даного спору, без врахування приписів спеціального законодавства (якщо виниклий спір є колективним трудовим спором (конфліктом)).

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З огляду на зазначені вище вказівки Вищого господарського суду України, наведені у його постанові від 17.12.2015 року у даній справі, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

02.01.2007 року між відповідачем (від імені та в інтересах власника) та третьою особою (від імені та в інтересах трудового колективу відповідача) укладено Колективний договір на 2007-2008 роки.

Відповідно до п.1.1. Колективного договору він укладається у відповідності з Кодексом законів про працю України та Законом України "Про колективні договори і угоди" і є основним правовим документом, який встановлює взаємні зобовязання сторін власника та уповноваженого трудовим колективом органу по регулюванню виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодженню інтересів робітників, власника та уповноваженого ними органу.

Визначена пунктом 1.1. Колективного договору мета його укладення повністю узгоджується з відповідними положеннями ст. 10 Кодексу законів про працю України (редакція на дату укладення Колективного договору) та ст. 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" (редакція на дату укладення Колективного договору).

Колективний договір визначає обовязки власника (виконувати всі умови і положення, передбачені договором, здійснювати планування, управління і контроль виробничої діяльності підприємства, найм, підвищення кваліфікації робітників та спеціалістів), профспілкових організацій підприємства (здійснювати контроль за дотриманням власником законодавства про працю і положень договору; сприяти посиленню матеріального заохочення робітників за економію матеріальних та топливно-енергетичних ресурсів підприємства; проводити роботу по формуванню свідомого ставлення робітників до майна власника; сприяти забезпеченню дотримання трудової дисципліни), працівників (сприяти виконанню виробних завдань, працювати чесно і добросовісно, своєчасно і точно виконувати доручену роботу та розпорядження адміністрації, підвищувати продуктивність праці, її якість, дотримуватись технологічної дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку і поведінки на підприємстві, кодексу ділової поведінки; дотримуватись вимог, передбачених відповідними правилами та інструкціями з охорони праці і пожежної безпеки).

Відповідно до п. 6.1.5. розділу 6 "Соціальний розвиток колективу" Колективного договору власник зобовязується перераховувати на розрахунковий рахунок профспілкового комітету підприємства щоквартально, але не пізніше 15-ти днів до початку кварталу, наступного за звітним, фінансові кошти з метою своєчасної проплати вартості путівок на санаторно-курортне лікування в межах коштів, виділених з цією метою. За положеннями цього ж пункту Колективного договору розподіл і реалізація путівок здійснюється профспілковим комітетом підприємства.

Колективний договір вступає в силу з 01.01.2007 року і розповсюджується на всіх працівників підприємства, що обліковуються у його складі, та діє до прийняття Колективного договору на 2009 рік (розділ 10 Колективного договору).

Доказів припинення дії спірного Колективного договору у звязку з укладенням нового такого договору матеріали справи не містять.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач у справі посилається на неналежне виконання відповідачем його зобовязань, передбачених п. 6.1.5. розділу 6 "Соціальний розвиток колективу" Колективного договору, щодо позивача, а саме не дотримання відповідачем рівності профспілкових організацій при виконанні п. 6.1.5. Колективного договору перерахуванні позивачу коштів для придбання путівок на санаторно-курортне лікування у меншій сумі з розрахунку на одного члена профспілкової організації, ніж іншій профспілковій організації, що діє на підприємстві, яка у справі є третьою особою. Ці обставини і є причиною спору.

Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) визначає ОСОБА_5 України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", який спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, та на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

За приписами ст. 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні є: наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців.

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).

ОСОБА_5 встановлює певну процедуру, дотримання якої є необхідною умовою для виникнення колективного трудового спору (конфлікту).

Так, відповідно до ст. 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців зобов'язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, вони зобов'язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів. Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об'єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення. Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням (ст. 5 Закону).

Положеннями ст. 6 Закону визначений момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до цієї правової норми колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців не надійшло. Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати роботодавця, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

Проте, у спірних відносинах, незважаючи на обґрунтування позовних вимог неналежним виконанням відповідачем умов Колективного договору, а саме п. 6.1.5. договору, відсутні підстави стверджувати про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) між найманими працівниками (окремими категоріями найманих працівників) відповідача, які є членами ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", чи безпосередньо цією первинною профспілковою організацією та відповідачем.

За доводами позивача у справі, ОСОБА_4 профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" за чисельністю є меншою, ніж половина членів трудового колективу відповідача, а тому вимоги найманих працівників членів цієї профспілкової організації на виробничому рівні не можуть бути сформовані у відповідності з порядком, визначеним ст. 4 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". ОСОБА_5 не спростовують ні відповідач, ні третя особа.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" з метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Президентом України утворюється Національна служба посередництва і примирення, до компетенції якої належить: здійснення реєстрації висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів); аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення; підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); формування списків арбітрів та посередників; перевірка, в разі необхідності, повноважень представників сторін колективного трудового спору (конфлікту); посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту); залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.

Після перегляду Вищим господарським судом України судових рішень попередніх інстанцій у даній справі і прийняття ним за результатами такого перегляду постанови від 17.12.2015 року, позивач на своє звернення до відділення в Дніпропетровській області Національної служби посередництва і примирення щодо розяснення спірних питань, повязаних з вирішенням даного спору, отримав відповідь (лист від 02.02.2016 року № 04-02/02-09/05; а.с. 151-152, т. 2), відповідно до якої вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) шляхом застосування Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" є можливим і цілком правомірним способом, але при цьому потрібно дотриматися певної процедури, однією з яких є визначення формування вимог найманих працівників, профспілок. Пославшись на частину першу статті 4 Закону, відділення в Дніпропетровській області Національної служби посередництва і примирення щодо випадку позивача зазначило, що неможливо зареєструвати колективний трудовий спір (конфлікт), оскільки неможливо виконати вимоги ст. 4 Закону з тих причин, що чисельність профспілкової організації (позивача) становить менше, ніж половина членів трудового колективу відповідача, й сформувати вимоги до роботодавця структурними підрозділами позивач також не в змозі, оскільки члени профспілкової організації працюють в різних цехах та на різних дільницях. Підсумовуючи наведене, вказаний орган Національної служби посередництва і примирення повідомив позивача про те, що він позивач має можливості формувати вимоги до роботодавця для розгляду їх Національною службою посередництва і примирення та подальшої реєстрації колективного трудового спору (конфлікту) з застосуванням Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", а вирішення спірного питання можливе лише шляхом спільних переговорів або у суді.

Відтак, неможливість найманими працівниками відповідача членами профспілкової організації (позивача) чи самою профспілковою організацією (позивачем) сформувати до роботодавця вимоги в порядку, передбаченому Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" виключає саму можливість виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з вирішення спірного питання, який можливо було б розглянути на підставі Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Отже, спір, що вирішується у даній справі, не є колективним трудовим спором в розумінні наведеного вище Закону, як і не є індивідуальним трудовим спором, враховуючи суб'єктний склад учасників спору та підстави позову.

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

За приписами статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та субєктного критеріїв.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

участь у спорі суб'єкта господарювання;

наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Вказане узгоджується з положеннями пункту 2, підпункту 3.1. пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" з подальшими змінами і доповненнями.

Аналіз вищезазначених законодавчих положень свідчить, що справа буде підвідомча господарському суду в тому випадку, коли субєктний склад учасників відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини носять господарський характер.

За визначенням термінів, наданим у ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування (частина перша статті 3 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів (частина перша статті 14 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

ОСОБА_4 профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" є юридичною особою, яка зареєстрована у встановленому порядку 16.12.2005 року (а.с. 12, 49, т. 1).

Юридичною особою є і відповідач у справі - Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (а.с. 50, т. 1).

Відтак, виходячи з субєктного складу учасників, дана справа підвідомча господарському суду.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частиною другою статті 3 Господарського кодексу України визначено, що господарська діяльність поділяється на два види: підприємництво та некомерційна господарська діяльність.

За змістом частини третьої статті 3 Господарського кодексу України діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини (ч. 4 ст. 3 ГК України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога щодо визнання протиправними дій відповідача відносно виконання відповідачем вимог пункту 6.1.5 колективного договору в частині не перерахування у повному обсязі коштів позивачу для придбання санаторно-курортних путівок та спонукання відповідача перерахувати позивачу грошові кошти у певній сумі, як недораховані кошти для придбання санаторно-курортних путівок, не отримання яких, враховуючи обґрунтування заявлених вимог, спричинило збитки позивачу, що підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

За таких обставин, спірні зобовязання між сторонами виникають з положень ч. 3 ст. 3 ГК України, оскільки їх виконання спрямоване на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування позивача, як негосподарюючого субєкта, що здійснюється за участю субєкта господарювання (відповідача), та є господарчим забезпеченням діяльності позивача.

У спірних відносинах позивач та відповідач виступають як неприбуткова (некомерційна) організація та субєкт господарювання відповідно, тобто, між сторонами виник спір про право позивача на реалізацію господарчого забезпечення своєї діяльності як неприбуткової громадської організації.

Профспілка, за наявності у неї статусу юридичної особи, є субєктом господарювання та здійснює некомерційну господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних завдань та цілей, а тому даний спір підвідомчий господарським судам.

Разом з тим, наведене вище не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Відносно преюдиціальності фактів, встановлених у справі № 210/2137/14-ц, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності у судових рішеннях у цій справі лише оціночних суджень, проте зазначає наступне.

За положеннями статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II) (рішення Європейського суду з прав людини від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви № 7714/06 та 23654/08), (набуло статусу остаточного від 9 березня 2011 року).

Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00)).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2014 року ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 210/2137/14-ц закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" до ОСОБА_4 організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" та Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про повернення фінансових коштів у звязку з тим, що вирішення цього спору підпадає під юрисдикцію господарського суду (а.с. 31-32, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.11.2014 року вищевказану ухвалу Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 210/2137/14-ц залишено без змін (а.с. 33-34, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 210/2137/14-ц у звязку з тим, що зміст оскаржуваних рішень, не дає підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права при їх ухваленні (а.с. 61-62, т. 1).

Отже, у звязку з закриттям провадження у справі № 210/2137/14-ц ухвалою місцевого загального суду, яка набрала законної сили та є остаточною, а судовий перегляд судових рішень у цій справі завершено судом касаційної інстанції, позивач позбавлений права звернутися до місцевого загального суду повторно з відповідними позовними вимогами до тих же відповідачів.

Припинивши провадження у даній справі, місцевий господарський суд фактично позбавив позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав, які позивач вважає порушеними.

Позивач не отримав вирішення спору по суті, оскільки суд господарської юрисдикції, тому числі, поставив під сумнів рішення судів у цивільній справі, які визначили підсудність цієї справи. Таке припинення провадження не тільки позбавило позивача доступу до суду, але й поставило під сумнів авторитет судової влади. Отримавши остаточну ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який є касаційною інстанцією у цивільних справах, позивач мав легітимні сподівання, що рішення судів у цивільній справі не могли бути піддані сумніву.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вбачає підстави дійти висновку, що позивачу не було забезпечено дійсну та ефективну реалізацію його права на доступ до суду. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна позиція висловлена Європейським судом з прав людини у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви № 7714/06 та 23654/08), рішення від 9 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного від 9 березня 2011 року).

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року (рішення чинне з 06.11.2002 року) у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок міститься також і в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61).

Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд вбачає підстави для скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у даній справі як такої, що прийнята з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та, керуючись частиною сьомою статті 106 Господарського процесуального кодексу України, направлення справи для розгляду до господарського суду Дніпропетровської області. Відповідно, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково.

З огляду на встановлені вище обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача та третьої особи, наведені ними в обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав на даному етапі судового провадження для задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_4 організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", оскільки апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі не наділяє суд апеляційної інстанції, у разі скасування ухвали, повноваженнями розглянути справу по суті; позивач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції, який буде розглядати справу по суті, з відповідною заявою чи клопотанням.

Судові витрати за подання апеляційної скарги, враховуючи положення п. 4.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з подальшими змінами і доповненнями, підлягають розподілу господарським судом Дніпропетровської області за результатами розгляду ним справи відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/3267/15 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/3267/15 скасувати.

Справу № 904/3267/15 передати на розгляд господарського суду Дніпропетровської області.

Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснити господарському суду Дніпропетровської області за результатами розгляду ним справи відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 04.04.2016 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко