Рішення № 5687421, 25.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/171-54/89-39/14325.05.09 За позовом Компанії "International Port Servieces Limited"

до 1) Міністерства транспорту та зв'язку України

2)Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

3) Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями

"Синтез Ойл"

про визнання недійсними додаткових угод

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Биструшкін В.

Від відповідача 1: не зявилися

Від відповідача 2: Кульшик К.В.

Від відповідача 3: не зявилися

СУТЬ СПОРУ:

Компанія „International Port Services Limited” звернулася з позовом до Міністерства транспорту та звязку України (відповідач-1), Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт” (відповідач-2), Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Синтез Ойл” (відповідач-3) про визнання недійсними додаткових угод до договору № КД-128 від 01.03.1999р. та контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2008р. (суддя Прокопенко Л.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано недійсними додаткові угоди від 03.06.2005р. до договору № КД-128 від 01.03.1999р. та контракту № 01/ПР від 01.01.2002р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2008р. у справі № 12/171 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2008р. у справі № 12/171 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В постанові Вищого господарського суду України вказано, що при новому розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно вирішити питання щодо правомірності припинення провадження у справі згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Новий розгляд справи проводився Господарським судом м. Києва з врахуванням наведених обставин.

Згідно резолюції голови Господарського суду міста Києва справа передана на новий розгляд судді Демченко Т.С., яка ухвалою від 28.10.2008р. прийняла справу № 12/171 до свого провадження з присвоєнням № 12/171-54/89.

Ухвалою суду від 05.12.2008р. у справі № 12/171-54/89 припинено провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009р. у справі № 12/171-54/89 ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.12.2008р. скасовано, а справу передано до Господарського суду м. Києва на розгляд.

Згідно резолюції голови Господарського суду м. Києва справа передана на новий розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою суду від 18.03.209 р. прийнято справу № 12/171-54/89 до провадження судді Гумеги О. В. для розгляду спору по суті та присвоєно їй № 12/171-54/89-39/143, розгляд справи призначено на 06.04.2009 р. о 14:40 год.

Представником відповідача - 1 в судовому засіданні, призначеному на 06.04.2009 р., було подано заяву про припинення провадження у справі. Представник позивача проти заяви заперечував.

Представником відповідача - 2 в судовому засіданні, призначеному на 06.04.2009 р., було подано уточнену заяву про припинення провадження у справі. Представник позивача проти заяви заперечував.

Ухвалою суду від 06.04.2009 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 27.04.2009 р. о 10:40 год. та було зобовязано позивача надати письмові пояснення з урахуванням заяви про припинення провадження у справі.

В судове засідання, призначене на 27.04.2009 року позивач не зявився.

Відповідач 1 та відповідач 2 підтримали клопотання про припинення провадження у справі.

Відповідач 3 надав суду відзив на позов в якому відповідач-3 визнає позов в частині, що стосується Контракту № 01/ПР.

Ухвалою суду від 27.04.2009 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 18.05.2009 р. о 12:00 год.

В судовому засіданні, призначеному на 18.05.2000 року, позивач позовні вимоги підтримав. Проти припинення провадження у справі заперечував.

Відповідач 1 в судове засідання не зявився.

Відповідач 2 підтримав клопотання про припинення провадження у справі.

Відповідно до поданих клопотань, відповідач-1 та відповідач-2 просять припинити провадження у справі, відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України та ч.1 ст. 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, в звязку з тим, що відповідно з умовами п. 7.1. Договору № КД-128 від 01.03.1999 р. та п. 7.2. Контракту 01/ПР від 01.01.2002 р. сторони визначили підсудність всіх спорів, що виникають з виконання зазначених договору та контракту, виключно Міжнародному Комерційному Арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України.

Судом заяви відповідача - 1 та відповідача - 2 про припинення провадження у справі відхилено.

Відповідач - 3 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача - 3. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 18.05.2009 р., розгляд справи відкладено на 25.05.2009 року о 15:40.

В судовому засідання, призначеному на 25.05.2009 року, за згодою представників позивача та відповідача - 2 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія International Port Services Limited” (далі позивач), є субєктом господарської діяльності відповідно до законодавства Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” для здійснення зовнішньоекономічної діяльності на території України позивач має належним чином зареєстроване Представництво установу, яка представляє його інтереси в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження, в тому числі з метою захисту прав компанії. Діяльність позивача повязана з перевезенням вантажів через порти України, в тому числі через порт державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”.

Міністерство транспорту та звязку України (далі відповідач-1), є центральним органом виконавчої влади, який відповідно до пп. 3 п. 4 Положення про Міністерство транспорту та звязку України (затвердженого Указом Президента України № 1009/2004 від 27.08.2004 р.) здійснює згідно до законодавства України заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної політики в галузі транспорту. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. N 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” Міністерство транспорту та звязку України встановлює тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських і річкових портах (на причалах) України.

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі відповідач-2) засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту України, що є органом управління майном. Майно відповідача 2 є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Відповідно до пункту 5.1.2 Статуту Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”, відповідач 2 реалізує свої послуги за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за фіксованими цінами.

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Синтез Ойл” (далі відповідач-3) є субєктом господарювання за законодавством України, та стороною, яка відповідно до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р. разом із відповідачем 2 є виконавцем послуг, що надаються позивачу.

Між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір № КД-128 від 01.03.1999 р. про послуги по обробці танкерів, що перевозять на експорт та/або імпорт сиру нафту, нафтосировину, світлі та темні нафтопродукти, зріджені гази. Термін дії договору 01.01.2022 р. відповідно до додаткової угоди від 15.10.2001 р. № 4 до договору № КД-128 від 01.03.1999 р.

Між позивачем, відповідачем 2 та відповідачем 3 був укладений контракт № 01/ПР від 01.01.2002 р. про надання послуг по обробці танкерів (причали №№ 2-6), що перевозять сиру нафту, світлі та темні нафтопродукти, нафтосировину, зріджений газ пропан-бутан, які слідують через території України транзитом та/або на експорт, імпорт. Відповідно до п. 6.1. ст. 6 контракту передбачено, що цей контракт вступає в силу з дати його підписання і діє протягом двадцяти років, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. .

Оплата послуг, що надаються відповідачем 2 та відповідачем 3, здійснюється позивачем відповідно до чинного в Україні „Збірнику тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31 жовтня 1995 р. N 392.

31.12.2003 р. Міністерство транспорту України видало наказ № 1035, яким встановило на період з 01.01.2004 р. по 31.12.2008 р. для позивача знижку у розмірі 50% плати за використання причалів і території порту при переробці нафтоналивних вантажів через причали нафтогавані відповідача 2, визначеної відповідно до пункту 2.2 вказаного „Збірника тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31 жовтня 1995 р. N 392.

В звязку з виданням Міністерством транспорту України наказу від 31.12.2003 р. № 1035 між сторонами були укладені:

- додаткова угода від 31.12.2003 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р., згідно якої з 01.01.2004 р. по 31.12.2008 р. позивач здійснює відповідачу - 2 оплату за використання причалів і території Порту при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт по транзитним вантажам по ставці, передбаченій „Збірником тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”, з врахуванням 50% знижки, наданої позивачу на підставі наказу Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035. На момент укладення цієї додаткової угоди така ставка (з врахуванням знижки) становила 0,75 доларів США за тонну;

- додаткова угода від 31.12.2003 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р., згідно якої з 01.01.2004 р. по 31.12.2008 р. позивач здійснює відповідачу 2 оплату за використання причалів і території Порту при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт по транзитним вантажам по ставці, передбаченій „Збірником тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”, з врахуванням 50% знижки, наданої позивачу на підставі наказу Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035. На момент укладення цієї додаткової угоди така ставка (з врахуванням знижки) становила 0,75 доларів США за тонну.

В подальшому Міністерством транспорту та звязку України був виданий наказ від 03.06.2005 р. № 279, відповідно до якого наказ Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035 був визнаний таким, що втратив чинність.

В звязку з виданням Міністерством транспорту та звязку України (відповідач 1) наказу від 03.06.2005 р. № 279 між сторонами були укладені:

- додаткова угода від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р., згідно якої позивач здійснює відповідачу 2 оплату за використання причалів і території відповідача - 2 при переробці експортних, імпортних і транзитних вантажів по ставці, передбаченій „Збірником тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”. На момент укладення цієї додаткової угоди така ставка становила 1,5 доларів США за тонну;

- додаткова угода від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р., згідно якої позивач здійснює відповідачу 2 оплату за використання причалів і території відповідача - 2 при переробці експортних, імпортних і транзитних вантажів по ставці, передбаченій „Збірником тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України”. На момент укладення цієї додаткової угоди така ставка становила 1,5 доларів США за тонну.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним наказу Міністерства транспорту та звязку України (відповідач 1) від 03.06.2005 р. № 279.

Постановою Господарського суду м. Києва від 23.05.2006 р. по справі № 25/103-А наказ відповідача - 1 від 03.06.2005 р. № 279 був визнаний недійсним. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. зазначена постанова залишена без змін, в звязку з чим вона набрала законної сили на підставі ст. 254 КАС України. Вказані судові рішення залишені без змін за результатами їх касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України (ухвала ВАСУ від 31.01.2007 р.).

Згідно ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Після набрання законної сили постановою суду від 23.05.2006 р. по справі № 25/103-А (тобто з 11.07.2006 р.) про визнання наказу відповідача - 1 від 03.06.2005 р. № 279 недійсним, додаткова угода від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р. та додаткова угода від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р. не були приведені у відповідність до діючих нормативно-правових актів.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними додаткової угоди від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р., додаткової угоди від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р. з моменту їх укладення.

Зібрані у справі докази свідчать, що між позивачем та відповідачем-2 укладено договір № КД-128 від 01.03.1999 р. та між позивачем, відповідачем-2 та відповідачем-3 укладений контракт № 01/ПР від 01.01.2002 р., які містять арбітражні угоди у вигляді арбітражного застереження (пункт 7.1 Договору КД-128 від 01.03.1999 р. та п. 7.2 контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р.), відповідно до якого сторони визначили підсудність всіх спорів, що виникають з виконання зазначених договору та контракту, виключно Міжнародному Комерційному Арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України.

Однак, відповідачами у даній справі є відповідач - 1, відповідач - 2 та Міністерство транспорту та звязку України (відповідач -3), яке є центральним органом виконавчої влади, що здійснює згідно до законодавства України заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної політики в галузі транспорту, та до сфери управління якого відноситься Порт (преамбула Статуту Порту). Згідно ч. 4 ст. 16 ГПК України, справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, розглядаються Господарським судом міста Києва.

Залучення Міністерства транспорту та звязку України, як відповідача -3 у даній справі, обумовлено тим, що даний спір стосується ціноутворення у вище вказаних господарських відносинах між позивачем та відповідачем-2, проте, відповідач-2 фактично позбавлений господарської компетенції самостійно встановлювати ціни за свої послуги.

Додаткові угоди від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р. та від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р., що є предметом даного спору, якими було визначено розмір оплати позивачем послуг, що надаються за договором № КД-128 від 01.03.1999 р. та контрактом № 01/ПР від 01.01.2002 р. були укладені саме на підставі наказу Міністерства транспорту України від 03.06.2005 р. № 279, відповідно до якого наказ Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035 був визнаний таким, що втратив чинність.

Як свідчать зібрані у справі докази, постановою Господарського суду м. Києва від 23.05.2006 р. у справі № 25/103-А наказ Міністерства транспорту за звязку України від 03.06.2005 р. № 279 був визнаний недійсним. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. зазначена постанова залишена без змін, в звязку з чим вона набрала законної сили на підставі ст. 254 КАС України. Вказані судові рішення залишені без змін за результатами їх касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України (ухвала ВАСУ від 31.01.2007 р.).

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України „Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки”, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. При цьому держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.

Згідно ч. 2 ст. 12 ГК України, одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів.

У зазначених господарських відносинах, а саме в частині ціноутворення, що є предметом даного спору беруть участь: позивач, як іноземний субєкт господарської діяльності, відповідач-2, як субєкт господарської діяльності, що належить до державного сектора економіки, відповідач-1, як орган державної влади, наділений господарською компетенцією щодо відповідача-2 та відповідач -3.

Таке коло субєктів, що узгоджується з положеннями ст. 2 ГК України, відповідно до якої учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, між сторонами існує господарське зобовязання, що виникло між позивачем, відповідачем-2 (як субєктами господарської діяльності), відповідачем-1 (органом державної влади, як учасником відносин у сфері господарювання) та відповідачем -3, з підстав передбачених ст. 174 ГК України.

Пунктом 7.1. договору № КД-128 від 01.03.1999 (надалі - Договір), укладеного між позивачем та відповідачем-2, обумовлено, що у випадку, коли спір не може бути вирішений шляхом двосторонніх переговорів, він підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до МКАС при ТПП України.

Пунктом 7.2 контракту № 01/ІІР від 01.01.2002 (надалі - Контракт), укладеного між позивачем, відповідачем-2 та відповідачем-3, встановлено, що усі спори, що випливають із суті та змісту контракту № 01/ПР, передаються на вирішення до МКАС при ТПП України з дотриманням його регламенту.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, повязаних із задоволенням державних потреб.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»встановлено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних обєднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими субєктами права України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»арбітражна угода це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними, в звязку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Зі змісту даних норм вбачається, що арбітражна угода укладається між сторонами шляхом їх волевиявлення та стосується взаємовідносин сторін, що уклали таку угоду.

Таким чином, пункт 7.1. Договору та пункт 7.2. Контракту повязують зобовязанням щодо розгляду спорів в МКАС при ТПП України лише сторони даних угод.

У звязку з тим, що Міністерство транспорту та звязку України, яке визначено позивачем в якості відповідача 1, не є стороною даних угод, арбітражне застереження щодо нього не може бути застосовано.

Згідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким предявлено позовну вимогу.

Набуття особою процесуального статусу відповідача закон повязує з фактом предявлення позову до особи.

За змістом статті 23 Господарського процесуального кодексу України, позов може бути подано до кількох відповідачів. Кожний з відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Отже, Господарський процесуальний кодекс України встановлює процесуальну самостійність кожного з процесуальних співучасників, тобто кожен з них самостійно і незалежно від інших співучасників реалізує процесуальні права і несе обовязки.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, розглядаються господарським судом міста Києва.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що справа № 12/171-54/89-39/143 підсудна Господарському суду м. Києва.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників процесу, суд прийшов до висновку, що заяви про припинення провадження у справі та направлення сторін до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, подані відповідачем - 1 та відповідачем - 2 не можуть бути задоволені, а позовні вимоги компанії „International Port Services Limited” є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав:

Як зазначалося, постановою Господарського суду м. Києва від 23.05.2006 р. у справі № 25/103-А наказ Міністерства транспорту та звязку України від 03.06.2005 р. № 279 був визнаний недійсним. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 р. зазначена постанова залишена без змін, в звязку з чим вона набрала законної сили на підставі ст. 254 КАС України. Вказані судові рішення залишені без змін за результатами їх касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України (ухвала ВАСУ від 31.01.2007 р.).

Недійсність наказу Міністерства транспорту та звязку України від 03.06.2005 р. № 279 тягне за собою також недійсність додаткових угод, що були укладені між сторонами на його виконання. Оскільки наказ Міністерства від 03.06.2005 р. № 279 є недійсним з моменту його видання, додаткові угоди, що були укладені в звязку з ним, не відповідають чинному законодавству України з моменту їх вчинення. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач-2 фактично позбавлений господарської компетенції самостійно встановлювати ціни за свої послуги, що надаються позивачу за спірними контрактами, оскільки, відповідно до пункту 5.1.2 свого Статуту відповідач 2 реалізує свої послуги за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за фіксованими цінами.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. N 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських і річкових портах (на причалах) України, встановлюються Міністерством транспорту та звязку України.

Отже, накази відповідача 1, що стосуються розмірів оплати за послуги відповідача - 2, є вирішальними, та повинні враховуватись також і у договірних стосунках, що існують між відповідачем - 2 і його контрагентами, в тому числі позивачем.

Згідно ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З огляду на те, що постанова Господарського суду м. Києва від 23.05.2006 р. по справі № 25/103-А набрала законної сили та має обовязковий характер, наказ Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035 є чинним і підлягає обовязковому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в існуючих правовідносинах сторонами справи повинен застосовуватись наказ Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035.

Виконання вимог наказу Міністерства транспорту України від 31.12.2003 р. № 1035 полягає у обовязковому застосуванні 50% знижки до плати за використання причалів і території порту при переробці транзитних вантажів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивачем предявлені позовні вимоги про визнання недійсними додаткової угоди від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р. та додаткової угоди від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р., які повязані між собою спільною підставою виникнення та поданими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 236, правочин , визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідачі доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надали. За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду від 03.06.2005 р. до договору № КД-128 від 01.03.1999 р. з моменту її укладення.

Визнати недійсною додаткову угоду від 03.06.2005 р. до контракту № 01/ПР від 01.01.2002 р. з моменту її укладення.

Стягнути з Міністерства транспорту та звязку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14; ідентифікаційний код 00017584) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Компанії „International Port Services Limited” в особі Представництва в Україні (2 Clanwilliam Terrace Dublin 2 Ireland J. Henry Schroeder Bank Acc Name International Port Services Ltd # 601 479, Представництво в Україні: 65003, м. Одеса, вул. Наливна, 15) 56,67 грн. (пятдесят шість грн.67 коп.) витрат по сплаті державного мита та 39,34 (тридцять девять грн. 34 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” (65000, м. Одеса, пл. Митна, 1; ідентифікаційний код 1125666; рахунок № 26009301455075 Центральне відділення ПІБ МФО 328135 ), а у разі відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Компанії „International Port Services Limited” в особі Представництва в Україні (2 Clanwilliam Terrace Dublin 2 Ireland J. Henry Schroeder Bank Acc Name International Port Services Ltd # 601 479, Представництво в Україні: 65003, м. Одеса, вул. Наливна, 15) 56,67 грн. (пятдесят шість грн.67 коп.) витрат по сплаті державного мита та 39,34 (тридцять девять грн. 34 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями „Синтез Ойл” (68901, Україна, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна,33, ідентифікаційний код 14343703, п/р № 26007060033609 в Філії Південного ГРУ ЗАТ КБ “ПриватБанк”, МФО 328704), а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Компанії „International Port Services Limited” в особі Представництва в Україні (2 Clanwilliam Terrace Dublin 2 Ireland J. Henry Schroeder Bank Acc Name International Port Services Ltd # 601 479, Представництво в Україні: 65003, м. Одеса, вул. Наливна, 15) 56,67 грн. (пятдесят шість грн.67 коп.) витрат по сплаті державного мита та 39,34 (тридцять девять грн. 34 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяГумега О.В.

Дата підписання повного тексту рішення

27.05.2009 року