Ухвала суду № 56815427, 25.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2016 р. м. Київ К/800/23711/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області до Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу

за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Петренка С.В. щодо винесення постанови від 17 лютого 2015 року ВП № 46384425 про накладення штрафу у розмірі 680 грн та скасувати цю постанову.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року поновлено позивачу строк звернення до суду.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове - про задоволення позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні ВП № 46384425, не виконав судове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у порядку і строки установлені для добровільного виконання та про поважність причин невиконання судового рішення державному виконавцю боржник не повідомив. При цьому, згідно письмових повідомлень, адресованих відповідачу (управлінню державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області), позивач не мав наміру виконувати це судове рішення, посилаючись на те, що законодавцем передбачені конкретні шляхи погашення заборгованості щодо виконання рішень суду, але у боржників не передбачено окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду. За таких обставин, суд вважав правомірними дії головного державного виконавця управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Петренко С.В. при винесенні постанови від 17 лютого 2015 року у виконавчому провадженні ВП № 46384425 про накладення на боржника (позивача) штрафу в розмірі 680 грн за невиконання судового рішення без поважних причин.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області на виконання постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про відкриття виконавчого провадження частково виконало рішення суду, провівши відповідний перерахунок щорічної грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_2, але виплату коштів не здійснило, посилаючись на відсутність окремої бюджетної програми на забезпечення виконання рішень суду.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року та від 20 жовтня 2015 року (справи № 21-1044а15, № 21-2633а15), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.

Крім цього, відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом № 202/98-ВР як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Головне управління юстиції у Чернігівській області не входить до визначеного Законом № 202/98-ВР переліку органів державної виконавчої служби, що виключає можливість його участі як відповідача у справах, що розглядаються відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, не вирішив питання про заміну первинного відповідача на належного, перелік яких визначено статтею 3 Закону № 202/98-ВР, що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, на дану правову помилку не звернув увагу.

За правилами статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області задовольнити частково.

Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2015 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.

СУДДІ Амєлін С.Є.

Іваненко Я.Л.