Рішення № 56777284, 29.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1506/16

Головуючий у першій інстанції Роїк Д. Я.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі - Желєзнові В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року, -

встановила:

ПАТ «УкрСиббанк», звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідно до кредитного договору № 11070949000 від 03.11.2006 року АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу кредит в розмірі 93000,00 дол. США. та зобов'язався повернути кошти та сплатити плату за кредит на умовах договору у повному обсязі не пізніше 03.11.2027 р.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 03.11.2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено Договір поруки № 56657 від 03.11.2006 р., відповідно до якого ОСОБА_3 поручився перед Кредитором 03.11.2006 року.

ОСОБА_2 не виконує встановлених кредитним договором обов'язків, тому станом на 23.12.2014 року загальний розмір заборгованості склав 178874,23 дол. США (що по курсу НБУ станом на 23.12.2014. складає - 2835942,87 грн.).

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року позов задоволений в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором 11070949000 від 03.11.2006 року в розмірі 178 874 дол.США 23 центи.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі - 3654 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 а також, ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що 03 листопада 2006 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11070949000 згідно з умовами якого АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу кредит в розмірі 93 000 дол. США та зобов'язався повернути кошти та сплатити плату за кредит на умовах договору у повному обсязі не пізніше 03.11.2027 р. Відповідно до п.1.5. кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти шляхом зарахування на поточний на рахунок позичальника НОМЕР_1.

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Договором про надання споживчого кредиту № 11070949000 від 03.11.2006 року було укладено Договір поруки між позивачем та ОСОБА_3 за № 56657 від 03.11.2006 року. Пунктом 1.4 Договору поруки передбачено, що Поручитель несе перед солідарну відповідальність з Позичальником перед кредитором за порушення зобов'язань по кредитному договору, п.1.3. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі що і позичальник за сплату кредиту, процентів за користування кредитом неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань в повному обсязі.

Відповідачі не виконують встановлених кредитним договором обов'язків, тому станом на 23.12.2014 року загальний розмір заборгованості склав 178 874 дол. США 23 цнт. (за курсом НБУ еквівалентно 2 835 942 грн. 87 коп.) в тому числі:

- заборгованість за простроченим кредитом - 84 510, 99 дол. США (що еквівалентно 1 339 870, 70 грн),

- заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом- 75 304, 21 дол. США ( що еквівалентно 1 193 902,77 грн);

-пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 5 115,24 дол. США ( що еквівалентно 81 099, 07 грн),

-пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом 13 943, 79 дол. США ( що еквівалентно 221 070, 37 грн).

У зв'язку з виникненням заборгованості по оплаті передбачених Договором платежів ПАТ «УкрСиббанк» неодноразово здійснювало повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про факт виникнення заборгованості та її розмір. Однак на даний час кредитна заборгованість позичальником погашена не була.

Відповідачі уникають зустрічей з представниками позивача і не здійснюють ніяких дій для погашення заборгованості.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику в тому обсязі та у строк, встановлений договором.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок договору.

Згідно п.1ст. 553, п.1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання,забезпеченого порукою,боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Внаслідок невиконання відповідачами умов кредитного договору, позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору, які слід стягнути на користь позивача з відповідачів у розмірі: судовий збір - 3654,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Частина 3 зазначеної статті визначає, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 224 ЦПК України визначені умови ухвалення заочного рішення у справі, а саме зазначено, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В матеріалах справи відсутні докази належного сповіщення відповідачів про день та час розгляду справи призначену слуханням на 16 квітня 2015 року. В матеріалах справи наявні поштові повідомлення (а.с 60, 61) про сповіщення ОСОБА_3 про день та час розгляду справи призначеної слуханням на 07 квітня 2015 року відповідно до якого судова повістка не вручена в зв'язку з тим, що будинок будується, в будинку ніхто не проживає, а ОСОБА_2 не вручена судова повістка в зв'язку з тим, що наявний кодовий замок, проникнути не можливо.

Відомості про сповіщення ОСОБА_3 про день та час розгляду справи призначеної на 16 квітня 2015 року відсутні. Відповідно до поштового повідомлення судова повістка адресована ОСОБА_2 не вручена в зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Таким чином у суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення заочного рішення у справі в зв'язку з неналежним сповіщенням відповідачів у справі про день та час розгляду справи.

На зазначені обставини посилалися відповідачі в заявах про скасування заочного рішення суду першої інстанції (а.с. 82-84, 123-124), однак суд першої інстанції постановив ухвали від 22 вересня 2015 року (а.с. 113) та 09 жовтня 2015 року (а.с. 185) про відмову в скасуванні заочного рішення за заявами відповідачів.

Зазначені обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення по суті заявлених позивачем позовних вимог.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивач збільшив процентну ставку за користування кредитом, про що також пояснив і представник позивача в судовому засіданні 22.03.2016 року, в зв'язку з чим представник позивача зобов'язався надати в судове засідання призначене слуханням на 29.03.2016 року відомості про належне сповіщення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про збільшення процентної ставки відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору, в разі ненадання зазначених відомостей, представнику позивача було роз'яснено, що суд буде розглядати справу відповідно до наданих позивачем доказів які є в матеріалах справи.

В судове засідання призначене слуханням на 29.03.2016 року, представник позивача не з'явився, та не надав до розгляду справи відповідні докази про належне сповіщення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про збільшення процентної ставки відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору.

Верховний Суд України у справі № 6-1161цс15 від 21 жовтня 2015 року висловив правову позицію в якій зазначив, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які зумовили збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання про дострокове повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Оскільки позивач змінюючи відсоткову ставку в сторону збільшення без згоди поручителя збільшив обсяг відповідальності останнього, колегія вважає, що договір поруки укладений між позивачем та ОСОБА_3, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є припиненим.

В зв'язку з наведеним колегія відмовляє в задоволенні заявлених позивачем вимог до ОСОБА_3

Враховуючи те, що представником позивача не надано суду доказів про належне сповіщення ОСОБА_2 про збільшення процентної ставки відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору, колегія відмовляє в задоволенні заявлених позивачем вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом - 75 304, 21 дол. США ( що еквівалентно 1 193 902,77 грн.), оскільки позивач наполягав саме на стягненні заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом виходячи саме з підвищеної відсоткової ставки за користування кредитом, що не позбавляє позивача звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування кредитом визначених кредитним договором.

Оскільки вимоги позивача до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 13 943, 79 дол. США (що еквівалентно 221 070, 37 грн.) є похідними від вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, колегія відмовляє в задоволенні зазначених позовних вимог.

Позовні вимоги Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за простроченим кредитом - 84 510, 99 дол. США (що еквівалентно 1 339 870, 70 грн.) та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 5 115,24 дол. США (що еквівалентно 81 099, 07 грн.) підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

2 березня 2016 року у справі №6-2307цс15 Верховний Суд України зробив правовий висновок в якому зазначив, що відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Статтею 360-7 ЦПК України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія відступає від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України у справі №6-2307цс15 від 2 березня 2016 року з зазначенням відступу від зазначеної правової позиції, в частині застосування строків позовної давності, в зазначеній справі.

Згідно з частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

В зазначеній справі, суд першої інстанції, в порушення вимог ч 1. ст. 224 ЦПК України ухвалив заочне рішення без належного повідомлення відповідачів про день та час розгляду справи, чим порушив їх права, а саме стаття 6 § 1 Конвенції та позбавив можливості подати заяву про застосування строків позовної давності, а тому колегія з метою доступу ОСОБА_2 до суду, застосовує положення статті 267 ЦК України за заявою ОСОБА_2 про застосовується судом строку позовної давності. Колегія не вирішує питання за заявою ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, оскільки як зазначалося вище, договір поруки укладений між позивачем та ОСОБА_3 припинився.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції, представникам позивача неодноразово пропонувалося надати розрахунок заборгованості за кредитним договором за заявленими вимогами про стягнення заборгованості за простроченим кредитом та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, проте зазначений розрахунок представниками позивача наданий не був. В судовому засіданні 22.03.2016 року, представник позивача зазначив, що розрахунок за зазначеними вимогами надаватися не буде, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-2307цс15.

Колегія вважає, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з січня 2012 року по лютий 2015 року та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з січня 2014 року по лютий 2015 року.

2 грудня 2015 року у справі №6-249цс15 Верховний Суд України зробив правовий висновок в якому зазначив, що відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

З ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з січня 2012 року по лютий 2015 року відповідно до графіку погашення кредиту (а.с. 15-19) у розмірі 70 118 доларів США 90 центів.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 5 115,24 дол. США ( що еквівалентно 81 099, 07 грн.) підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору, за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань, передбачених договором…, Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплати Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні. Кредитним договором не передбачено стягнення пені в іноземній валюті.

Представник позивача в судовому засіданні 22.03.2016 року погодився, що пеня повинна бути стягнута у гривні, а тому колегія вважає, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з січня 2014 року по лютий 2015 року відповідно до розрахунку (а.с. 27) у розмірі 78648 грн. 36 коп.

В зв'язку з частковим задоволення позовних вимог, колегія стягує з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 2187 грн. 30 коп.

В зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія стягує з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1612 грн. 97 коп. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором 11070949000 від 03.11.2006 року в розмірі 102 112 долара США 61 цент та 78648 грн. 36 коп., з яких:

- заборгованість за простроченим кредитом -102 112 долара США 61 цент;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 78648 грн. 36 коп.;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 2187 грн. 30 коп.

В задоволенні інших вимог до ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 Анатолійовича1612 грн. 97 коп. за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич