Ухвала суду № 56766255, 23.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 330/2072/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Федорець С.В.

Номер провадження 22-ц/778/73/16 Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Якимівської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Новоданилівської сільської ради, Орган опіки та піклування Розівської сільської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, припинення стягнення аліментів на користь батька, стягнення аліментів;

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнювала до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Якимівської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Новоданилівської сільської ради, Орган опіки та піклування Розівської сільської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю, припинення стягнення аліментів на користь батька, стягнення аліментів.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що з ОСОБА_3 вона має спільну дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Дитина зі свого народження проживала з нею.

У 2011 році разом з відповідачем та дитиною вони поїхали до Іспанії на заробітки, проживали там 2,5 роки.

Через надмірні прояви ревнощів з боку відповідача сімейні відносини погіршились та остаточно припинились у 2013 році, коли відповідач побив її, через що був притягнутий до кримінальної відповідальності за насилля над жінкою. 13 березня 2013 року на нього заведено кримінальну справу № 20 у міському управління юстиції Барселони й окрузі Дьобрегат. Відповідач, втікаючи від відповідальності у цій країні, у серпні 2013 року, виїхав за межі Іспанії в Україну, забравши з собою дитину.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 31 березня 2014 року визначено місце проживання ОСОБА_6 разом з батьком ОСОБА_3 та стягнуто з неї аліменти на дитину, починаючи з вересня 2013 року до повноліття дитини.

Також позивачка вказує на те, що відповідач зловживав спиртними напоями, а зараз закодований, однак вона хвилюється, що він може знову почати пиячити, доходів не має, грає в азартні ігри, програє гроші. Аліменти, що вона висилає він програє. При таких умовах дитина не може з ним проживати. Крім того, син бажає проживати з нею та боїться батька. Мати має бажання виховувати свою дитину, як виховувала дитину за місцем проживання в Іспанії, де створені умови для комфортного проживання та розвитку дитини.

Позивачка має постійне місце проживання в Україні, належні побутово-житлові умови проживання, постійний дохід, має безперешкодний доступ через кордон. В Іспанії вона працює до кінця липня 2015 року з метою поліпшення матеріального становища свого та своєї дитини. Збирається придбати домівку на території України. Поки що проживає у батьків. ОСОБА_3 має притягнення до кримінальної відповідальності а саме згідно вироку від 19.10.1999 року був засуджений за ст. 121 КК УРСР за розбещення неповнолітніх.

Відповідач фактично позбавив її можливості виховувати дитину, перевізши сина через кордон, та погрожуючи їй фізичною розправою, якщо вона приїде та забере дитину.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 разом з матір'ю ОСОБА_5 Зобов'язати відповідача повернути сина ОСОБА_6 матері. Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_6 за виконавчим листом Якимівського районного суду Запорізької області № 330/2371/13-ц, відкликавши його з відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 в розмірі ? частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 08 липня 2023 року. Надати дозвіл малолітньому ОСОБА_6 на оформлення та видачу проїзних документів для виїзду за межі України та в'їзду до країни Іспанії без згоди батька дитини ОСОБА_3 Надати дозвіл малолітньому ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд за межі України до країни Іспанії в супроводі матері ОСОБА_5, яка буде забезпечувати переїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну дитини, без надання згоди та супроводу батька ОСОБА_3 в період часу з 01 листопада 2014 року по 31 липня 2015 року.

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що він є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у 2011 році вони разом з дитиною та відповідачкою поїхали до Іспанії, однак спільне життя в них не склалося, вони стали мешкати окремо, син залишився з матір'ю.

Однак, через постійну її відсутність (бо вона перебувала або на роботі, або у іншого чоловіка) дитина залишилася без нагляду на цілий день, зазнавала знущань з боку старших дітей, після чого погіршилося і самопочуття хлопчика і його навчання у місцевій школі.

Враховуючи інтереси дитини, позивач вирішив повернутися разом з сином на Україну, однак ОСОБА_5 їхати разом з ними відмовилася. На теперішній час син мешкає разом з батьком, з яким, за рішенням суду визначено місце проживання дитини, знаходиться на його утриманні, для нього створені усі умови для навчання та проживання, дитина навчається в школі, відвідує спортивний гурток. При цьому ОСОБА_5 мешкає за кордоном, сина не відвідує, не спілкується з ним, не цікавиться його вихованням та станом здоров'я, аліменти на його утримання були перераховані нею тільки після того, як через заборгованість їй було заборонено виїзд за межі України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач ОСОБА_3 просив позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути з ОСОБА_5 судові витрати.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю, ОСОБА_5 за місцем її проживання на території України.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки не враховано, що відповідач продовжує проживати в Іспанії та не має постійної роботи, а працює за контрактами. Крім того, він неодноразово заявляв у суді, що в разі повернення ОСОБА_5 на постійне місце проживання до України, він добровільно передасть їй сина та буде надавати матеріальну допомогу на його утримання. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Справа до розгляду призначалася неодноразово. В останні судові засідання ні ОСОБА_3 ні його представник не з'явилися, незважаючи на те, що про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, судові повістки отримані ними 27.02.2016 року та 04.03.2016 року відповідно.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 та визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції виходив з того, що змінились обставини, ОСОБА_5 повернулася та проживає на території України. При цьому судом врахована думка дитини, який висловив бажання проживати разом з матір'ю. Підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 суд не вбачив.

Судова колегія вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.11).

Шлюб між сторонами не укладався, вони проживали однією сім'єю, та вели спільне господарство.

На початку 2011 року ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 та сином, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, переїхали проживати до Іспанії.

Через надмірні прояви ревнощів з боку відповідача сімейні відносини сторін припинились у березні 2013 року, коли відповідач побив позивачку, за що був притягнутий до кримінальної відповідальності за насилля над жінкою. 13 березня 2013 року заведено кримінальну справу № 20 у міському управлінні юстиції Барселони й окрузі Льобрегат. Під час зазначеної процедури суддя справу до розгляду призначив на 06 листопада 2013 року на 9 годину ранку 30 хвилин.

Батькові, ОСОБА_3, за рішенням соціальних служб міської ради округу Сан-Феліу-де-Льобрегат, Іспанії від 26 червня 2013 року встановлено часи побачень з дитиною та порядок виховання дитини.

10 серпня 2013 року, ОСОБА_3, попередньо спланувавши виїзд, дитину додому матері не повернув та вивіз через кордон в Україну, не погодивши виїзд із матір'ю. Дізнавшись про це, наступного ранку, 11 серпня 2013 року, ОСОБА_5 звернулась до Головного Управління поліції з заявою про викрадення дитини та несанкціонований вивіз дитини без згоди матері, заведена справа 614520/2013.

Причиною, за якої відповідач виїхав з Іспанії, стала перспектива притягнення його до відповідальності, а, відповідно, відсутність для нього можливості отримати вид на проживання в Іспанії. Він не заперечував проти вказаного, та визнав у судовому засіданні що дійсно мали місце факт виклику поліції під час конфлікту сторін у Іспанії, що його забирали під варту потім випускали, а розгляд справи за його обвинуваченням було призначено на 11 листопада 2013 року. А також відповідач визнав той факт що він консультувався у юристів та у родичів, які давно проживають в Іспанії, про перспективи вказаних подій і знають про те що його засудять до арешту або позбавлення волі.

11 листопада 2013 року кримінальним судом Каталонії відповідача ОСОБА_3 заочно засуджено до 3 місяців 15 днів позбавлення волі за приватне переслідування як факт жорстокого поводження, втручання в приватну власність і спробу вплинути на свободу жертви ОСОБА_5, а також на збереження її робочого місця, та намір вплинути на свободу потерпілої у сфері їхніх стосунків.

Повернувшись в Україну, ОСОБА_3 подав до суду позов про визначення місця проживання дитини разом з ним.

Рішенням Якимівського районного суду від 31 березня 2014 року по справі 330/2371/13-ц визначено місце проживання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом батьком.

Вирішуючи спір на користь позивача ОСОБА_5, суд першої інстанції застосувавши, наряду із національним законодавством - ст. 141, 160,161 СК України, норми міжнародного права, зокрема принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дійшов обґрунтованого висновку про задоволенню позову ОСОБА_5, оскільки малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Суд врахував, що мати дитини має постійне місце проживання в Україні, належні побутово-житлові умови проживання, постійний дохід, має безперешкодний доступ через кордон. В Іспанії вона перебувала з метою поліпшення матеріального становища себе та своєї дитини та збирається придбати домівку на Україні.

Відповідач ОСОБА_3 має свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця від 2010 року, однак не надав доказів підприємницької діяльності та отримання доходу, довідок про доходи, копії декларації про майновий стан та доходи, з яких би вбачалося, що він займається підприємницькою діяльністю, а тому відсутні відомості щодо можливості утримання дитини, однак обидві сторони мають належні умови проживання на території України, а відповідно мають умови для проживання малолітньої дитини.

Відповідно до ч 4,5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Органи опіки та піклування по даній справі не висловили пріоритетної думки щодо жодної із сторін, посилалися на розсуд суду, тому суд у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, повно, об'єктивно та всебічно дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов переконання про можливість проживання дитини з матір'ю, оскільки будь-які виключні обставини, які б викликали необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю відсутні.

Відповідно до ст. 29 ч.3 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, віком від 10 років до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. У разі спору місце проживання фізичної особи визначається органом опіки або судом.

Відповідно до ч.6 ст. 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч.1 вказаної статті, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира інше приміщення у відповідному населеному пункті в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось 10 років.

У відповідності до ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

При вирішенні спору судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 171 СК України вислухана думка дитини, який повідомив що бажає проживати тільки з матір'ю, він її дуже любить та сумує за нею, вона йому дарує подарунки, балує, весь вільний час проводить з ним, мати і дитина бажають бути разом та не розлучатись.

Судом, на підставі допустимих та належних доказів, досліджених у судовому засіданні, встановлено, що визначення місця проживання з батьком буде суперечити інтересам та бажанням дитини, яка дуже любить маму та бажає проживати з мамою і ніколи з нею не розлучатись.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з нормами сімейного законодавства, де ст. 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Частина 1 ст. 160 СК України передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Така позиція висловлена колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалах № 6-6861св.09 від 23 вересня 2009 року та № 6-18707св07 від 27 січня 2010 року, ухвалених в аналогічних справах за позовом батька до матері дитини про визначення місця проживання дитини, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При перегляді рішення суду першої інстанції та дослідженні нових доказів, судова колегія не встановила виняткових обставин за яких би дитина була розлучена зі своєю матір'ю.

За таких обставин, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відсутні.

Крім того, у судове засідання 23.03.3016 року позивач надала заяви ОСОБА_3, про те, що він надає згоду на тимчасовий виїзд до Королівства Іспанії своєму малолітньому сину ОСОБА_6 та не заперечує проти відкриття візи дитині.

Таким чином, судова колегія вважає, що докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанції. При їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: