Ухвала суду № 56764618, 29.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/3/2016(м)

264/2539/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Кашицька С.А.

Категорія 55 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Ігнатоля Т.Г.,

суддів Биліни Т.І., Бугрим Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

ознайомившись з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім. Ілліча») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з моменту звільнення - з 01 січня 2011 року по 11 лютого 2014 року в розмірі 172 707,13 грн. та середній заробіток за час розгляду справи в суді по день ухвалення рішення; про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 609 грн.

Вказував на те, що він працював у відповідача та 31 грудня 2010 року був звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. При виплаті заробітної плати в період з березня 2003 року по грудень 2010 року відповідач не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, не виплачував компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, внаслідок чого були порушені його права на оплату праці. До подачі позову до суду він звернувся до відповідача з заявою про добровільну сплату заборгованості з заробітної плати, після чого відповідач добровільно сплатив йому суму індексації заробітної плати з компенсацією в загальній сумі 889,42 грн. Порушенням трудового законодавства про оплату праці щодо несвоєчасної виплати індексації та компенсації заробітної плати відповідач заподіяв йому моральну шкоду у зв'язку з необхідністю звернення його за захистом порушених прав. Підлягають відшкодуванню і його витрати по оплаті правової допомоги адвоката по складанню позовної заяви, підготовці пакету документів для звернення до суду, складання запитів, проведення розрахунків.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2500 грн., з утриманням ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, у відшкодування моральної шкоди - 150 грн. та у відшкодування витрат з надання правової допомоги - 250 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення змінити, в частині розміру середнього заробітку, і задовольнити зазначену вимогу в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, зазначав, що суд ухвалив однобічне та упереджене рішення, яким позбавив його фактично права на отримання компенсації, передбаченої ст.117 КЗпП України, а відповідача звільнив від відповідальності за порушення трудового законодавства.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та представник ПАТ «ММК імені Ілліча» Новгородська В.В. не з'явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність. Тому, відповідно до ч.2 ст.305 та ст.197 ЦПК України, справа розглянута у відсутність сторін та без технічної фіксації судового процесу.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав.

У відповідності зі ст.303ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення середнього заробітку. Тому, перевіряючи законність оскаржуваного рішення, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів не переглядає справу в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу із-за відсутності апеляційних скарг в зазначеній частині рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК У країни апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 29 грудня 1980 року по 31 грудня 2010 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча». При звільненні відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, а саме не виплатив йому суму індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, які є складовими заробітної плати.

У зв'язку з цим позивач 29 грудня 2013 року звернувся до ПАТ «ММК ім. Ілліча» з заявою про нарахування та виплату індексації заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2010 року, а також компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Заява ОСОБА_1 зареєстрована в ПАТ «ММК імені Ілліча» 16 січня 2014 року (а.с.41).

24 лютого 2014 року відповідачем на користь ОСОБА_1 було перераховано заборгованість з індексації та компенсації, яка утворилась за період з березня 2003 року по липень 2006 року та складала 1070,60 грн., а з відрахуванням податків та обов'язкових платежів позивач фактично отримав суму у розмірі 893,89 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «ММК ім. Ілліча», випискою з карткового рахунку позивача в Промінвестбанку та платіжним дорученням №7333 від 24 лютого 2014 року (а.с.11,37,38).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не виплатив належні позивачу при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір середнього заробітку, з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, а також керуючись принципами справедливості та співмірності, суд визначив у 2500 грв.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з роз»ясненнями, які містяться у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте, лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сумі у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення позивача 31 грудня 2010 року підприємство повинно було провести з ОСОБА_1 повний розрахунок. Проте, суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в день звільнення позивачу нараховані та виплачені не були.

Позивач звертався до підприємства з заявою про виплату заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2010 року, яка складається із суми індексації заробітної плати, нарахованої за цей період, а також про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (а.с.41).

ПАТ «ММК ім. Ілліча» 24 лютого 2014 року були виконані вимоги ОСОБА_1 з розрахунку частково, а саме виплачена сума індексації заробітної плати та сума компенсації за несвоєчасну сплату заробітної плати (індексації) з березня 2003 року по липень 2006 року в розмірі 893 грн.89 коп. ( а.с.17, 37,42).

Таким чином, між роботодавцем і ОСОБА_1 існував спір з приводу розміру належних до виплати останньому сум за трудовим договором на день звільнення, оскільки він звертався з приводу нарахування і виплати йому не донарахованої заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку її виплати за більший період, ніж було задоволено відповідачем.

Колегія суддів вважає, що ті обставини, що після отримання нарахованої відповідачем заробітної плати і компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку її виплати, ОСОБА_1 погодився з виплаченою йому сумою та не оскаржив дії відповідача, не спростовують факту наявності спору між сторонами з приводу не виплати йому заробітної плати.

Про наявність спору між позивачем і відповідачем з приводу розміру належних до виплати йому сум за трудовим договором, зазначено ОСОБА_1 і в позовній заяві, в якій він зазначає, що під час його трудової діяльності на підприємстві з березня 2003 року по грудень 2010 року, при виплаті заробітної плати не проводилася передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація заробітної плати (а.с.3-5).

Наявність спору між сторонами по сумі заборгованості підтверджується також висновками судової економічної експертизи № 424 від 25 лютого 2016 року, відповідно до яких сума індексації заробітної плати та компенсації, на яку має право ОСОБА_1, менша, ніж фактично виплачена відповідачем.

За підрахунком відповідача заборгованість з індексації, що підлягає сплаті ОСОБА_1 складала 527 грн. 04 коп., сума компенсації за несвоєчасну сплату сум індексації - 543 грн. 56 коп. (а.с.42), які із вирахуванням податків і зборів були перераховані на рахунок позивача в розмірі 893 грн. 89 коп. (а.с.37).

За висновком судової економічної експертизи сума індексації, що підлягає сплаті ОСОБА_1 за період з березня 2003 року по липень 2006 року, становить 529 грн. 04 коп. (а.с.220-230).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності спору між роботодавцем і працівником з приводу розміру належних до виплати останньому сум за трудовим договором, і відповідно, щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року ( справа № 6-837 цс 15).

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «ММК ім.Ілліча» середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 січня 2011 року по 11 лютого 2014 року в розмірі 172 707,13 грн. та середній заробіток за час розгляду справи в суді по день ухвалення рішення.

З довідки головної бухгалтерії відділу обліку заробітної плати № 1/104611 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи становить 196,08 грв., що не оспорюється сторонами ( а.с.38 )

Згідно з графіком п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, за яким працював позивач, кількість робочих днів за період з 01 січня 2011 року (наступний день після звільнення) по 24 лютого 2014 року (день остаточного розрахунку) складає 788 днів.

Вирішуючи частково позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд правильно виходив з того, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 01 січня 2011 року по 24 лютого 2014 року складає 154 511,04 грв. (788х196,08), що підлягають стягненню з відповідача, який не довів відсутність своєї вини в несвоєчасній виплаті належних звільненому працівникові сум.

Між тим, враховуючи положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, роз'яснення, наведені в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», колегія суддів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про доцільність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи з розміру частки основної спірної суми з індексації заробітної плати і компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі 893 грн. 89 коп., на яку позивач мав право, і у зв'язку з невиплатою якої виник даний спір, істотності спірної суми порівняно із середнім заробітком, що припадав би до виплати, та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 2500 грв., з утриманням з вказаної суми при її виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень ст.34 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати і Положення про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, зі змінами і доповненнями, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

У даному випадку, індексація заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 2003 року по липень 2006 року не нараховувалася у вказаний період і не значилася заборгованою, а нарахована лише після звернення останнього до підприємства з цього приводу у грудні 2013 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

В рішенні суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги є відображенням правової позиції позивача і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процессуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому, скарга підлягає ввідхиенню, а рішення суду, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишенню без змін.

В решті частини рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Г. Ігнатоля

Судді Т.І. Биліна

Л.М. Бугрим