Ухвала суду № 56764616, 24.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/297/2016(м)

265/5251/15-ц

Головуючий у І інстанції Мельник І.Г. Єдиний унікальний номер 265/5251/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/297/2016(м)

Категорія 59 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Лісового О.О.,

Мальцевої Є.Є.,

секретар Собецька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання права на майно та звільнення майна з-під арешту, третя особа - ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 року позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання права на майно та звільнення його із під арешту. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 квітня 2014 року, яке набрало законної сили 11 червня 2014 року, було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та її виселено з квартири АДРЕСА_1. 15 грудня 2014 року державний виконавець Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції без попереднього повідомлення виконала зазначене рішення та виселила її. При цьому був складений акт опису й арешту майна, яке було передане на відповідальне зберігання відповідачу ОСОБА_3 Вважала, що частину її майна викрадено, оскільки не було включено до опису. До теперішнього часу майно на загальну суму 208 766 грн., а також грошові кошти в сумі 50 000 грн. і 3 000 доларів США їй не повернуті. Акт прийому-передачі майна також їй не видавався, а тільки акт опису в якому зазначено не все майно, яке знаходилося в квартирі. Просила суд визнати право на вказане в позовній заяві майно та виключити його з-під арешту.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та на порушення судом норм процесуального права.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином телефонограмою (а.с. 171, 172), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_4, які просили скаргу задовольнити, представника Орджонікідзевського ВДВС державного виконавця Малашкової В.А., яка просила апеляційну скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 квітня 2014 року ОСОБА_2 виселено з квартири АДРЕСА_1.

Примусове виконання зазначеного рішення суду здійснювалося Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції на підставі виконавчого листа № 2/265/12/2014 від 11 квітня 2014року.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що на виконання рішення суду 15 грудня 2014 року державний виконавець Чепурна Т.С. з понятими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в присутності працівника міліції ОСОБА_7 і працівника ЖКП «Азовжитлокомплекс» ОСОБА_8 зламали замки і двері квартири за місцем проживання позивачки, оскільки вона була в ній відсутня, описали та опечатали майно. Описане майно було передане на відповідальне зберігання ОСОБА_3 через те, що ОСОБА_2, яка з'явилася під час проведення виконавчих дій, відмовилася його забирати. Про проведені виконавчі дії були складені відповідні акти (том 2 а.с. 8-199).

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання особі, визначеній державним виконавцем.

Згідно з а. 2 п. 5.6.7. Інструкції «Про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, в редакції чинній на час проведення виконавчих дій, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем виноситься постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (додатки 26, 26-1).

Пункт 5.6.11. Інструкції «Про проведення виконавчих дій» зобов'язує державного виконавця роз'яснити сторонам та зацікавленим особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Оскільки в матеріалах виконавчого провадження постанова державного виконавця про накладення арешту на майно ОСОБА_2 відсутня, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що арешт на майно позивачки не накладався і обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначала, що державним виконавцем до акту опису внесено не все належне їй майно та грошові кошти, яке знаходилися на той час в квартирі, і на яке вона просила визнати за нею право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

З врахуванням вищенаведеного апеляційний суд вважає, що відсутність арешту описаного майна та пред'явлення ОСОБА_2 позову про визнання права власності на майно в зв'язку з його не включенням державним виконавцем до акту опису, тобто з підстав, що не передбачені законом, і по суті були надуманими, не можна вважати подіями, які свідчать про оспорювання права власності ОСОБА_2, а тому таке право позивачки не підлягає захисту шляхом повторного визнання за нею права особистої приватної власності на майно, власником якого вона є.

Інші доводи апеляційної скарги не приводять апеляційний суд до висновку про порушення або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді