Ухвала суду № 56753771, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" березня 2016 р. м. Київ К/800/26209/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Зайцев М.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015

у справі № 813/3787/14 (876/3534/15)

за позовом дочірнього підприємства "Львівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Підприємство звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000022204 та № 0000012204.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання задекларованих поставок в адресу Підприємства спірними контрагентами (товариством з обмежено відповідальністю «Арго», далі - ТОВ «Арго», та товариство з обмеженою відповідальністю «ТГІК Груп», далі - ТОВ «ТГІК Груп») документально не підтверджується з огляду на технічну неможливість виконати задекларовані операції протягом відповідного часу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено.

Постанову мотивовано, зокрема, тим, що Підприємство документально підтвердило як факт придбання товарів у задекларованих постачальників, так і подальше використання придбаної продукції у власній господарській діяльності з виконання робіт по ремонту доріг.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань господарських відносин з ТОВ «ТПК Груп» за період з 01.04.2012 по 28.02.2013 та з ТОВ «Арго» за березень 2012 року, оформлену актом від 13.02.2014 № 227/22-40/319789.

Під час перевірки відповідачем зроблено висновок про безтоварний характер операцій з придбання позивачем продукції (бітуму) у названих постачальників, що стало підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000022204 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 508 003,29 грн. за основним платежем та 254 001,64 грн. за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0000012204 про донарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 483 812,66 грн. за основним платежем та 241 906,33 грн. за штрафними санкціями.

Мотивуючи вказаний висновок, Інспекція послалася на неможливість виконати названими постачальниками розглядуваних поставок в силу відсутності майна, складських приміщень, транспортних засобів та працівників, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем. Також відповідач зазначає, що у ході відпрацювання усього ланцюгу поставок спірного товару не було підтверджено факт передачі розглядуваної продукції спірним контрагентам платника - ТОВ «ТПК Груп» та ТОВ «Арго», що свідчить про відсутність у них активу, який виступав предметом спірних поставок.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 названого Кодексу, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізовані законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат у податковому обліку та податкового кредиту з ПДВ є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні правовідносин позивача з ТОВ «ТПК Груп» та ТОВ «Арго», суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що представлені платником первинні документи (податкові накладні, рахунки, платіжні доручення про оплату придбаного товару, товарно-транспортні накладні) з урахуванням доводів ДПІ, якими вона мотивує законність оспорюваного нарахування, є лише формально складеним документообігом. При цьому суд, дослідивши технічні особливості операцій з поставки бітуму, зазначив про неможливість виконання поставок цього товару в задекларованих обсягах з урахуванням обсягу залучених ресурсів, ступеня віддаленості місць навантаження та розвантаження товарів. Також суд наголосив, що подані платником первинні документи не містять даних про фактичну кількість одержаного платником бітуму від спірних постачальників; відсутність доказів наявності у цих постачальників витрат, пов'язаних з виконанням розглядуваних операцій, у сукупності з доводами Інспекції про відсутність у них власних ресурсів для провадження реальної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед Підприємством спростовують фактичну економічну участь цих осіб у переміщенні активу до позивача у справі.

Апеляційний суд вказаних висновків не спростував, обставини щодо фактичного переміщення активів у процесі виконання спірних операцій, а також щодо залучення ТОВ «ТПК Груп» і ТОВ «Арго» необхідних трудових та матеріальних ресурсів на договірних умовах не встановив, фактів реальності спірних постачальників як суб'єктів господарювання не виявив.

Натомість апеляційний суд послався на формальну наявність у платника первинних документів (у тому числі податкових накладних), які містять передбачені чинним законодавством обов'язкові реквізити, та наявність у цих постачальників державної та податкової реєстрації на час виконання спірних операцій, що не може розглядатися як доказ товарності останніх.

Таким чином, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається мотивів для надання іншої оцінки обставинам даної справи та для скасування рішення суду першої інстанції. Оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.

В силу статті 226 КАС суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 у справі № 813/3787/14 (876/3534/15) скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі № 813/3787/14 (876/3534/15) залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова М.П. Зайцев