Ухвала суду № 56753513, 28.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Савицький О.А.

№22-ц/796/4865/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/20974/15-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Кравець В.А.,

суддів Качана В.Я., Шиманського В.Й.,

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Луценка Юрія Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання договорів припиненими,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати кредитний договір № 136/25 від 24 квітня 2008 року припиненим, визнати припиненим договір застави автотранспортного засобу від 4 квітня 2008 року та визнати безпідставно нарахованими відповідачем пеню та проценти за невиконання кредитного договору № 136/25 від 24 квітня 2008 року.

В мотивування вимог посилалася на те, що вона виконала умови кредитного договору, сплатила кошти, але банк безпідставно продовжує нараховувати заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року позов задоволено.

Визнано припиненими Кредитний договір № 136/25 від 24 квітня 2008 року та Договір застави автотранспортного засобу б/н від 24 квітня 2008 року, укладені між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_3.

Визнано безпідставними нараховані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» пеню та відсотки за невиконання Кредитного договору № 136/25 від 24 квітня 2008 року.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» - Луценко Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що згідно п. 2.5.1. кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до дати, встановленої в графіку, поповнювати свій поточний рахунок у сумі не меншій суми чергового погашення частини кредиту, процентів та інших плат, відповідно до умов цього договору. За умовами п. 2.5.2. кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту, сплата процентів та інших плат за його користування здійснюється відповідно до умов, зазначених в п. 2.5.6 цього договору, шляхом договірного списання банком коштів з поточного рахунку позичальника щомісяця в дату, визначену графіком, тобто кожного 23 числа календарного місяця.

Зазначив, що 21.11.2014 р. в ПАТ «ВіЕйБі Банк» введена Тимчасова адміністрація. Згідно з п. 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим законом.

Крім того, на час проведення інвентаризації виплати з поточного рахунка позивача були тимчасово припинені та кошти, які знаходились на рахунку, були направлені на виплату позивачу через ПАТ «Райффазен Банк Аваль» згідно процедури виплати гарантованої суми вкладів по всім договорам та за договорами банківського рахунку, незалежно від строку їх закінчення, про що позивач була повідомлена листом від Банку.

Тобто банк не привласнив кошти, які були сплачені позивачем 06.11.2014р. в розмірі 510 доларів США, а направив їх на виплату згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» було укладено 24 квітня 2008 року кредитний договір № 136/25 на суму 19603 долари США 96 центів на придбання автотранспортного засобу марки Skoda модель Octavia Tour, № кузова НОМЕР_1.

Процедура погашення заборгованості за кредитним договором була передбачена п.2.5.1, згідно з яким щомісячно до дати, встановленої в графіку позичальник зобов'язаний поповнювати свій рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням у сумі, не меншій суми чергового погашення частини кредиту, процентів та інших плат, відповідно до умов кредитного договору.

На початок листопада 2014 року залишок за кредитом складав 697 доларів 97 центів.

ОСОБА_3 з метою сплати чергового платежу за кредитним договором, 06 листопада 2014 року здійснила платіж у касі відділення банку № 67 в сумі 510 доларів США (а.с. 17).

18 грудня 2014 року позивач звернулася до відділення банку № 53 із заявою про повне погашення кредиту. Банк надіслав остаточний розрахунок, за яким позивач перерахувала на поточний рахунок 203 долари США 28 центів, що підтверджується меморіальним ордером №371735 від 18 грудня 2014 року.

Протягом січня-лютого 2015 року позивач намагалася отримати довідку про повне погашення кредитної заборгованості.

05 березня 2015 року позивач повторно звернулася із завою про отримання довідки у відділення відповідача № 69.

На підставі розрахунку суми дострокового повернення по кредиту відповідачем було заявлено, що така довідка не може бути видана, оскільки існує заборгованість за кредитом, що виникла в результаті несписання банком за графіком з поточного рахунку суми у розмірі 510 доларів США.

На письмове звернення позивача від 10 березня 2015 року з проханням списати з поточного рахунку 510 доларів США в рахунок зобов'язань за листопад 2014 року та припинити безпідставно нараховувати проценти та пеню, відповідач у листі від 14 квітня 2015 року відповів відмовою.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пункт 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору та договору застави припиненими на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України, у зв'язку з належним виконанням основного зобов'язання, позивач посилалися на невизнання банком зазначеного факту.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення кредиту та права застави у разі належного виконання основного зобов'язання, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання кредитного договору та договору застави такими, що припинені, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права боржника, заставодавця передбачених частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Таким чином права боржника, заставодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання кредитного договору та договору застави такими, що припинені, а не шляхом припинення договору чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

У справі, яка переглядається, суд на підставі платіжних документів дійшов висновку про належне виконання боржником зобов'язань із погашення кредитних коштів та сплати пов'язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором.

Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Пунктом 2.5.1 кредитного договору передбачено, що обов'язок погашення заборгованості припиняється після своєчасного і належного зарахування коштів на поточний рахунок.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання кредитного договору таким, що припинився.

Застава є складовою частиною кредитного договору і є обтяженням такого договору, без якого кредит не був би виданий.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Частина 3 статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника - сторони основного зобов'язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов'язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 28 Закону України "Про заставу", застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Таким чином, виходячи з юридичної природи застави як засобу забезпечення виконання зобов'язань, а також того факту, що застава припиняється у разі припинення основного зобов'язання відповідно п. 1 ч. 1 ст. 593, застава припиняється в разі припинення основного зобов'язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення основного зобов'язання - кредитного договору є підставою припинення застави, оскільки зобов'язання за кредитним договором припиняється.

Разом з тим, право заставодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання застави такою, що припинена, а не шляхом припинення договору застави чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Враховуючи те, що суд відповідно до норм статей 10, 11 ЦПК України розглядав справу в межах заявлених вимог - визнання кредитного договору припиненим та визнання припиненим договору застави, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, допущена судом помилка в резолютивній частині рішення не призвела до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 року № 6-243 цс14.

Доводи апелянта про те, що кошти, які сплачені позивачем 06.11.2014р. в розмірі 510 доларів США, були направлені на виплату згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними, оскільки договір банківського рахунку НОМЕР_2 був укладений саме з метою виконання умов п. 2.5.1 Кредитного договору, згідно з яким ОСОБА_3 зобов'язувалась, щомісячно до дати, встановленої в Графіку поповнювати свій поточний рахунок, шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій від суми чергового погашення частини кредиту, процентів та інших плат, відповідно до умов Кредитного договору.

Тобто, з боку позивача відбулося повне виконання своїх кредитних зобов'язань.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Луценка Юрія Володимировича - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді