Постанова № 56750785, 28.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/99/16 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О.

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Петрика І.Й.,

за участю секретаря Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до прокуратури Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до прокуратури Чернігівської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Чернігівської області № 553 від 14.12.2015 про звільнення позивача; поновити позивача на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури з 15.12.2015; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 по дату фактичного поновлення на посаді, виходячи з розрахунку середнього заробітку в розмірі 8825,00 грн.; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати з 15.07.2015 по 14.12.2015 - дату фактичного звільнення, та виплатити позивачу недоотриману заробітну плату в розмірі 32890,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом прокуратури Чернігівської області № 553 від 14.12.2015 її було звільнено з посади прокурора прокуратури міста Чернігова у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, не запропоновано та не переведено на іншу роботу, а також не враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України, як особі, що має двох неповнолітніх дітей. Крім того, вказує, що відповідачем в порушення вимог частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 15.07.2015 по 14.12.2015, не була виплачена заробітна плата в повному обсязі.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ прокуратури Чернігівської області про звільнення позивача прийнятий правомірно, у межах наданих повноважень, та у спосіб, передбачений законодавством України, а тому в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу прокуратури Чернігівської області про звільнення позивача, необхідно відмовити. Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що нарахування та виплата заробітної плати позивачу за період з 15.07.2015 по 14.12.2015 здійснено відповідачем відповідно до нормативних актів, які регулювали порядок оплати праці працівників прокуратури.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт зазначає, що при винесенні рішення, суд не дослідив норми ст. ст. 40, 49-2 Кодексу законів про працю, а керувався лише нормами Закону України «Про прокуратуру» та Порядком проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 №98. Крім цього, апелянт зазначає, що Закону України «Про прокуратуру» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України , оскільки Постанова є підзаконним нормативно-правовим актом. Суд, на думку апелянта, не звернув увагу, що роботодавцем грубо порушено конституційні права позивача, зокрема, право на оплату праці, регламентоване частиною третьою статті 43 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено що з 06.06.2013 позивач працювала в органах прокуратури, зокрема, на посаді прокурора прокуратури міста Чернігова, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 97ш, у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 місцевих прокуратур та припинення діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур внесені зміни до структури та штатного розпису прокуратури Чернігівської області шляхом виключення штатного розпису, зокрема, прокуратури м. Чернігова та встановлення у штатному розписі Чернігівській міській прокуратурі 61 одиницю, в тому числі 46 посад прокурорів.

25.09.2015 позивачу було вручено попередження про звільнення з 14.12.2015 з посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

В подальшому, у зв'язку з утворенням місцевих прокуратур та припинення діяльності міських прокуратур, прокуратурою Чернігівської області прийнято наказ № 553 від 14.12.2015 про звільнення позивача з посади прокурора прокуратури міста Чернігова та органів прокуратури Чернігівської області з 14.12.2015 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» .

Даючи правову оцінку обставинам справи в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу прокуратури Чернігівської області № 553 від 14.12.2015 про звільнення позивача та поновлення позивача на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури з 15.12.2015, колегія суддів апеляційного адміністративного суду виходить з такого.

Частиною другою статті 38 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

За приписами частини 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України №1697-VII).

Із прийняттям нового Закону України "Про прокуратуру" була змінена система органів прокуратури України.

У статті 7 Закону України №1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України; регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

У додатку до Закону України №1697-VII наведено перелік і територіальну юрисдикцію місцевих та військових прокуратур, які запроваджувалися з 15 грудня 2015 року (абзац третій пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України №1697-VII).

Окрім зміни системи органів прокуратури України, Законом №1697-VII було запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якого є якісне оновлення керівного та кадрового складу.

Так, ст. 28 Закону №1697-VII встановлено, що добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим ч. 1 та 5 ст. 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону.

Наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 №97ш у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, виключено у штатному розпису прокуратури Чернігівської області ряд міських, районних, міжрайонних прокуратур та встановлено п'ять місцевих прокуратур, у тому числі Чернігівську місцеву прокуратуру, під територіальну юрисдикцію якої підпадає м. Чернігів, Куликівський, Ріпкинський та Чернігівський райони.

У штатному розписі місцевих прокуратур Чернігівської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України встановлено 207,5 одиниць з відповідним фондом заробітної плати, з них для Чернігівської місцевої прокуратури - 61 штатну одиницю, в тому числі 46 штатних одиниць на посади прокурорів Чернігівської місцевої прокуратури

Водночас, для прокуратур м. Чернігова, Куликівського, Ріпкинського, Чернігівського районів, які 15.12.2015 реорганізувалися шляхом злиття в Чернігівську місцеву прокуратуру, наказом Генерального прокурора України від 08.10.2012 № 144ш (з наступними змінами) було передбачено 57 штатних одиниць на посади прокурорів прокуратур м. Чернігова, Куликівського, Ріпкинського та Чернігівського районів. Таким чином, в результаті реорганізації мало бути вивільнено 9 прокурорів вищезазначених прокуратур.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. А згідно положенням ч. 3 цієї ж статті одночасно із попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

25 вересня 2015 року ОСОБА_3 відповідно до статті 49-2 КЗпП України ознайомлена із попередженням про звільнення, про що свідчить підпис останньої на попередженні (а.с. 7). Із його змісту слідує, що позивач попереджена про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII) у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.

Тобто, відповідач вказав позивачу на її можливе, а не обов'язкове (безальтернативне), наступне звільнення у зв'язку з скороченням посад та ліквідацією прокуратури м. Чернігова з 14 грудня 2015 року, яке відбудеться за наявності зазначених вище умов.

Наведене фактично свідчить про те, що позивачу була запропонована інша посада в новоутвореній місцевій прокуратурі, обійняти яку вона мала можливість лише за результатами об'єктивного оцінювання, яке буде проводитись знову ж таки не відповідачем як роботодавцем, а незалежним органом, який із цією метою буде утворено.

У підпункті "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України №1697-VII визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом 3 п. 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.

Із зазначеного слідує, що прокурори, які працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, в разі успішного проходження ними тестування будуть призначені на посади у новоутворених місцевих прокуратурах.

Так, на виконання п.5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру", з метою кадрового наповнення місцевих прокуратур, Генеральним прокурором України виданий наказ №98 від 20 липня 2015 року "Про затвердження Порядків проведення тестування та чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах" (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.2 Порядку, на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.

Пунктом 1.4 Порядку визначено, що прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працюють у міських, районних, міжрайонних у містах прокуратурах, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворюється шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій вони працюють.

Тобто, позивач згідно з умовами Порядку могла претендувати тільки на посаду в Чернігівській місцевій прокуратурі.

У попередженні про можливе звільнення до ОСОБА_3 доведена інформація про тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі, а відтак остання повідомлена, що зможе перейти на роботу у відповідну місцеву прокуратуру але лише за умови успішного проходження тестування.

Пункт 3.16 Порядку визначає, що на підставі відомостей про результати тестування, робоча група регіонального центру формує рейтинговий список, форма якого наведена у додатку 2 Порядку, по кожній місцевій прокуратурі окремо.

Рейтинговий список кандидатів оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідної регіональної прокуратури після закінчення тестування (п.3.18 Порядку). Рішення щодо результатів тестування може бути оскаржене до робочої групи, а рішення робочої групи може бути оскаржене до суду (п.8.1-8.7 Порядку).

Встановлено, що ОСОБА_3 подала заяву для участі у тестуванні та проходила його, про що також свідчать результати тестування.

Із матеріалів справи, зокрема із рейтингового списку Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, випливає, що ОСОБА_3 за результатами тестування на заміщення посад прокурорів у Чернігівській місцевій прокуратурі Чернігівської області зайняла 64 позицію із загальним підсумковим балом 61,3 (а.с.53-54).

При цьому, рейтинговий бал, який дозволив претендувати на подальшу роботу у Чернігівській місцевій прокуратурі склав 81 (58 позиція у рейтинговому списку).

Також судом встановлено, що позивач результати такого тестування не оскаржувала.

Як уже зазначалося вище, відповідно до наказу Генерального прокурора України №97ш від 23 вересня 2015 року, штатна чисельність працівників Чернігівської місцевої прокуратури становить 61 одиниця, із яких 46 прокурора місцевої прокуратури.

Тобто, призначення на посади прокурорів Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області здійснювалось в межах визначеної штатної чисельності (48 посад) за результатами проходження кандидатами успішного тестування відповідно до сформованого рейтингу.

Згідно з пунктом 9.5 Порядку керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює в прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількості штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.

Таким чином, з урахуванням затвердженої штатної чисельності, відповідно до рейтингового списку було призначено 46 прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області, а усі інші кандидати, які у рейтинговому списку зайняли нижчі місця в межах визначеної штатної чисельності на посади прокурорів Чернігівської місцевої прокуратури призначені не були.

Суд звертає увагу позивача не те, що за положеннями статті 28 Закону №1697-VII добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється виключно на конкурсних засадах.

А тому зважаючи на викладене та враховуючи, що позивач займала 64-е місце у рейтинговому списку, яке не надає права претендувати на одну із посад в Чернігівської місцевої прокуратури, відповідач був позбавлений правових підстав на призначення ОСОБА_3 на відповідну посаду за результати неуспішного проходження позивачем тестування.

Законом України №1697-VII та Порядком визначено умову призначення прокурора на посаду в реорганізовану прокуратуру - успішне проходження тестування. Оскільки така умова позивачем не виконана, відповідач був позбавлений правових підстав на переведення ОСОБА_3 на іншу посаду в новоутвореній місцевій прокуратурі.

Можливостей залишення позивача на посаді прокурора м. Чернігова після 15 грудня 2015 року також не існувало, оскільки штатний розпис цієї прокуратури як і інших районних та прирівняних до них прокуратур в межах Чернігівської області із цієї дати були виключені за наказом Генерального прокурора України № 97ш від 23 вересня 2015 року, а самі прокуратури припинили свою діяльність як суб'єкти владних повноважень.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України №1697-VII прокурор звільняється з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що оскільки орган прокуратури в якому працювала позивач реорганізований, усі штатні посади цієї прокуратури є ліквідованими, а можливість працевлаштування в новоутвореній місцевій прокуратурі виключається у зв'язку з неуспішним проходженням тестування, тому звільнення ОСОБА_3 із займаної посади ґрунтується на вимогах закону.

Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем при її звільненні гарантій передбачених Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався у своїх рішеннях, зокрема в своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, особливості проходження публічної служби в прокуратурі України та статусу прокурорів визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про прокуратуру".

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, особливості проходження публічної служби позивача врегульовуються спеціальним законодавством, положення яких мають пріоритет у застосуванні перед загальними нормами трудового законодавства.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що трудове законодавство може бути застосовано, а відповідні гарантії працівника при звільненні, які передбачені Кодексом законів про працю України, можуть бути забезпечені лише в тому обсязі, який передбачений нормами спеціального законодавства, які є пріоритетними.

Суд вважає за необхідне відмітити те, що з 15 липня 2015 року втратили чинність положення ч.1 ст.46-2 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру», якими було передбачено звільнення прокурорів з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Натомість, статтею 16 Закону України №1697-VII визначенні гарантії незалежності прокурорів, зокрема у п.1 ч.1 цієї статті передбачено, що незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

При цьому слід зазначити, що із набуттям чинності новим Законом України "Про прокуратуру" запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якої є якісне оновлення керівного та кадрового складу. Такі підходи реалізовуються у тому, що добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим ч. 1 та 5 ст. 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону. Також передбачено, що прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування (п. п. "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України №1697-VII).

Зазначеними положеннями встановлений безальтернативний порядок призначення на посади прокурорів місцевих прокуратур, а саме виключно на конкурсних засадах за результатами кваліфікаційного іспиту та передбачено, що прокурори працюючі на день набрання чинності цим Законом у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, можуть бути призначені на посади у новоутворені місцеві прокуратури виключно за умови успішного проходження ними тестування.

За наведеними підставами, апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання сторін на приписи Кодексу законів про працю України, оскільки, правовідносини, що виникають при звільненні публічного службовця у зв'язку зі скороченням штатів юридичної особи, за наявності спеціального законодавства, регулюються останнім.

Враховуючи не успішне проходження позивачем тестування на заміщення посад прокурорів у Чернігівській місцевій прокуратурі, посилання ОСОБА_3 на те, що вона має переважне право щодо залишення на роботі не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки положеннями Закону №1697-VII, який в даному випадку є пріоритетним над нормами трудового законодавства, не передбачено жодних пільг чи переваг особі, яка не пройшла конкурсний відбір в новоутворену прокуратуру, незалежно від її соціального статусу.

Порядком проведення тестування та чотирирівневого конкурсу на заняття посад в місцевих прокуратурах передбачено, що при проведенні тестування всі кандидати знаходяться в рівних умовах і правах, без надання будь-яких переваг. Обмеження у конкурсі передбачено лише для певної категорії осіб - п.1.6 Порядку.

Тому, на переконання суду, надання будь-яких пільг чи переваг особі, яка не пройшла встановлений законом безальтернативний порядок призначення на посаду у місцеву прокуратуру, виходячи лише із її соціального статусу, призведе до порушення встановлених ст. 16 Закону №1697-VII гарантій незалежності прокурорів та нівелює принципи, на яких базується формування нової прокуратури України, що є недопустимим.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що наказ прокуратури Чернігівської області № 553 від 14.12.2015 про звільнення позивача на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» прийнятий правомірно, у межах наданих повноважень, та у спосіб, передбачений законодавством України, а тому в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу прокуратури Чернігівської області № 553 від 14.12.2015 про звільнення позивача, необхідно відмовити. Посилання в цьому наказі на п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України не спростовує правомірності звільнення позивача в порядку та на підставі, передбачених Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру».

Оскільки суд дійшов висновку про законність звільнення позивача, позовні вимоги про поновлення позивача на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури з 15.12.2015; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 по дату фактичного поновлення на посаді, виходячи з розрахунку середнього заробітку в розмірі 8825,00 грн., є безпідставними.

Перевіряючи доводи апелянта в частині вимог щодо здійснення перерахунку заробітної плати з 15.07.2015 по 14.12.2015 - дату фактичного звільнення, та виплатити позивачу недоотриманої заробітної плати в розмірі 32890,00 грн., апеляційний суд вважає такі частково обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч.3 ст.81 цього Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом , що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Тобто законом встановлений конкретний розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Проте, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012р. №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам ст.81 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, відповідно до п.13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру», Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Проте, Кабінетом Міністрів України не були виконані вимоги зазначеної норми.

Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» якою визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено: постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»

Отже, у період з набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» (15.07.2015р. в частині розміру заробітної плати) по набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012року №505 (15.12.2015), розмір посадового окладу працівника прокуратури повинен був обчислюватись відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому апеляційний суд зазначає, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі "Суханов та Ільченко проти України" була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині частково та зобов'язати прокуратуру Чернігівської області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_3 за період з 15 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з врахуванням вже здійснених виплат за цей період, оскільки здійснити перерахунок вказаних виплат та їх виплату у відповідній сумі належить до компетенції Прокуратури Чернігівської області, як юридичної особи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені судом обставини та викладені висновки, колегія суддів вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції ухваленою з порушенням вищеназваної правової норми, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даній справі виконано частково.

Враховуючи викладене колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову в частині здійснення перерахунку та виплати заробітної плати ОСОБА_3 за період з 15 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова в цій частині скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 202, 205,206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні адміністративного позову здійснення перерахунку та виплати заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"- скасувати та в цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов - задовольнити частково.

Зобов'язати прокуратуру Чернігівської області (14000, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, код ЄДРПОУ02910114 ) здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 15 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з врахуванням вже здійснених виплат за цей період.

В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.03.2016

Головуючий суддя: В.Ю. Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.