Ухвала суду № 56720986, 21.03.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 р.Справа № 524/8151/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.12.2015р. по справі № 524/8151/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області , Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука

про стягнення невиплаченої частини щорічної разової допомоги за 2015 рік,

ВСТАНОВИЛА:

25.09.2015 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про стягнення невиплаченої частини щорічної разової допомоги за 2015 рік, в якому просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, яка полягає у невиплаті йому в 2015 році щорічної разової допомоги до 5-го травня в належному розмірі;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області в солідарному порядку на його користь невиплачену частину щорічної разової грошової допомоги за 2015 рік в сумі 3870 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що на його думку бездіяльність відповідачів, щодо невиплаті ОСОБА_1 в 2015 році щорічної разової допомоги до 5-го травня в належному розмірі є неправомірною та суперечить діючому законодавству.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 в 2015 році щорічної разової допомоги до 5-го травня в належному розмірі.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 невиплачену частину щорічної разової грошової допомоги за 2015 рік в сумі 3870 грн.

Відповідач, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 4).

На звернення позивача стосовно виплати грошової допомоги до 5 травня у збільшеному розмірі відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Управління праці та соціального захисту населення Автозаводської районної ради м.Кременчука листом від 15.09.2015 року за вих. №04-10212 повідомило заявника, що управління відповідно до покладених на нього обов'язків не здійснює виплату разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки вищезазначена допомога виплачується Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірах, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України" та постанови Кабінету Міністрів України на відповідний рік (а.с. 2).

На звернення позивача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області листом від 18.09.2015 року за вих. №Ч-29/02 повідомив заявника, що виплата допомоги за 2015 рік проведена згідно наданого статусу учасника бойових дій та відповідно до постанови КМУ від 31.03.2015 року №147 "Деякі питання виплати у 2015 року разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" у розмірі 875 грн. (а.с. 3)

Не погодившись з діями відповідачів щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2015 році у меншому розмірі, ніж передбачено законом, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, надавши перевагу нормам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" над постановою Кабінету Міністрів України №147 від 31.03.2015 року як нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Соціальний захист ветеранів війни визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (яка діяла до прийняття Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" № 107-VІ від 28.12.2007, тобто до 01.01.2008 року), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до п.20 розділу 11 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у такій редакції: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими внесено зміни до ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені.

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції частина 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла в редакції від 25.12.1998 р. та передбачала виплату до 5 травня учасникам бойових дій разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Приписами частини 1 статті 17-1 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з ч.4 ст.17-1 цього Закону особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

В 2015 році зміни в ч. 5 ст. 12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'' не вносились і відповідно норма вказаної постанови КМУ прямо суперечить нормі Закону та суттєво звужує мої права гарантовані Конституцією та законами України.

Таким чином у 2015 році підлягало до сплати: 949 (мінімальна пенсія за віком) х 5 = 4745 грн. - 875 грн. (фактично виплачено разової щорічної допомоги) = 3870 грн.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Відповідно до стаття 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Вказаними положеннями чинного законодавства України встановлений публічно-правовий обов'язок держави відшкодувати завдані особі збитки, заподіяні внаслідок неправомірних дій державних органів або їх посадових чи службових осіб. Згідно частини другої статті 2 Цивільного кодексу України держава є серед інших суб'єктів публічного права також учасником цивільних відносин. Відповідно до вимог статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, держава має нести відпрвідальність за шкоду, заподіяну неконституційним обмеженням мого права на отримання разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду У країни від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

У Конституції України, Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому, положення ч. 3 ст. 28 вказаного Закону не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки ч. 1 цієї статті передбачено лише один мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги за 2015 рік в розмірі - 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14.12.2015 року по справі №524/8151/15-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.12.2015р. по справі № 524/8151/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Рєзнікова С.С. Повний текст ухвали виготовлений 25.03.2016 р.