Ухвала суду № 56712312, 24.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/5419/15-ц Провадження № 22-ц/795/687/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Марченко М. М. Доповідач - Хромець Н. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіХромець Н.С.суддів:Бечка Є.М., Скрипки А.А. при секретарі:Мартиновій А.В.за участю:представника позивача Карпуся С.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання неправомірним підвищення процентної ставки за кредитом, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 18 лютого 2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором 49748 доларів 56 центів США , що еквівалентно 1139898 грн. 70 коп. по курсу НБУ станом на 09.12.2015 року, яка складається із заборгованості за кредитом 26666 доларів 65 центів США, що еквівалентно 611018 грн. 28 коп., заборгованості за відсотками 23081 доларів 91 цент США, що еквівалентно 528880 грн. 42 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 179079 грн. 47 коп., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 392224 грн. 43 коп.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та задовольнити його вимоги. Вказує на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи. На думку відповідача, суд необґрунтовано зазначив, що збільшення процентної ставки відбулось на підставі п. 4.5 Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії, оскільки з тексту даного пункту не вбачається право банку підвищувати відсоткову ставку у разі порушення позичальником строків сплати процентів, що також підтверджено висновком науково-правової експертизи від 15.02.2016 року, яку суд безпідставно не взяв до уваги. Відповідач вважає, що суд не застосував норми ст. 525 ЦК України щодо недопущення односторонньої зміни умов договору, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, які підлягали застосуванню і відповідно до яких всі рішення банку в будь-якій формі щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними з 10 січня 2009 року.

Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання неправомірним підвищення процентної ставки за кредитом, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 вересня 2008 року між ОСОБА_6 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 935/1-122, відповідно до якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 40000 доларів США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 09.09.2023 р. на умовах, визначених Договором кредиту. Вказані кошти ОСОБА_6 отримав. Додатком № 2 до кредитного договору затверджено графік погашення заборгованості, а саме встановлено що оплата повинна проводитись кожного року до 10 вересня в розмірі 2666,67 доларів США, також повинні сплачуватись проценти за користування кредитом

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, що передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Із змісту п. 4.5 договору вбачається, що у разі прострочення Позивальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення Кредиту, настає відповідальність у розмірі процентної ставки, збільшеної на 4,0% річних, якщо інше не буде встановлено відповідно додатковою угодою (договором про внесення змін) до цього Договору. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості такого висновку з врахуванням змісту вказаного вище пункту договору не ґрунтуються на матеріалах справи, зокрема на умовах договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 935/1-122. Пункт 4.5 розміщений у Статті 4 договору, яка має назву «Відповідальність сторін», з його змісту чітко вбачається домовленість сторін про збільшення розміру відсотків за користування кредитом на 4 % та умови, за яких таке збільшення настає. Посилання відповідача на документ від 15.02.2016 , який відповідач вважає висновком науково-правової експертизи, обґрунтовано не взятий судом до уваги, оскільки цей документ у розумінні статті 147 ЦПК України не є висновком експертизи. До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору є юридичним фактом (правовим критерієм) , який підлягає встановленню судом, а не експертом.

Роз'ясненнями, викладеними в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року передбачено, що при вирішення спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, необхідно виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), всі рішення в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірним лише з 10 січня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи станом на 10 вересня 2009 року позичальник сплатив не всю суму, передбачену графіком погашення заборгованості, а тому банк правомірно на підставі п. 4.5 Договору, який підписаний обома сторонами, підвищив проценту ставку до 19%, тобто на 4%, як передбачено вказаним вище пунктом договору. Отже, доводи скарги про зміну умов договору в односторонньому порядку, порушення судом ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 спростовуються наведеним вище.

Таким чином, встановивши, що банк прийняв рішення про збільшення розміру процентів за кредитним договором відповідно до умов договору, а не в односторонньому порядку, та прострочення сплати боргу відповідно до графіку його погашення, суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалось.

Враховуючи наведене, ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи і вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Ніжинського міськрайонного суду від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: