Вирок № 56694164, 24.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 629/1666/15-к Головуючий суддя І інстанції Попов О. Г.

Провадження № 11-кп/790/69/16 Суддя доповідач Люшня А.І.

Категорія: ч. 2 ст.185 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

- головуючого Люшні А. І.,

- суддів: Задніпровського О.О., Каплієнка І. І.,

- при секретарі Коваленко О. В.,

- за участю прокурора Криворучко І. І.,

- обвинуваченої ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження № 11-кп/790/1512/15 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 червня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Катеринівки Лозівського району Харківської області, громадянку України, із середньою освітою, розлучену, не працюючу, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судиму, в останній раз:

- 30.08.2011 р. Лозівським районним судом Харківської області за ч.2 ст. 185, ч. 3 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі; 01.09.2014 р. Новозаводським районним судом м. Чернігова звільнена умовно- достроково від відбування покарання на невідбуту частину покарання 2 місяці 19 днів, -

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладені обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Як установив суд, 13 квітня 2015 року, близько 19 години ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в автомобілі «ВАЗ-21043», який належить ОСОБА_2, побачила, що останній залишив свій мобільний телефон на приладовій панелі та вийшов із автомобіля.

Діючи з умислом на таємне викрадення чужого майна, з метою наживи, маючи рисливий мотив, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_1 повторно викрала мобільний телефон марки «Lenovo А 269 І», вартістю 448 грн., в якому знаходилась карта пам'яті «Silicon Power micro SDHC 8 Gb Class 10», вартістю 52 грн., чим завдала потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 500 грн.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації її дій, ставить питання про скасування вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначив, що при призначенні покарання судом не взято до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до злочинів середньої тяжкості, на момент його вчинення обвинувачена не працювала, раніше неодноразово була судима за вчинення корисливих злочинів, однак на шлях виправлення не стала, належних висновків для себе не зробила і знову вчинила корисний злочин, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_1. Просить ухвалити апеляційним судом вирок, яким призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України покарання - 2 роки позбавлення волі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинувачену ОСОБА_1, яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини кримінального правопорушення і кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.185 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, тому згідно положень ч. 1 ст. 404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевірялися.

Не оспорюються в апеляційній скарзі і справедливість призначеного ОСОБА_1 остаточного покарання за його видом та розміром.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи його ступінь тяжкості, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження злочинів.

За змістом ст. 75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував цих вимог закону, у зв'язку з чим безпідставно звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Приймаючи таке рішення суд послався на ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про особу обвинуваченої, згідно яких вона раніше судима, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря нарколога у зв'язку з синдромом залежності від алкоголю, не заміжня, трудовою діяльністю не займається, за місцем проживання характеризується негативно, та визнав пом'якшуючою покарання обставину її щире каяття.

Однак суд, у порушення наведених вище вимог закону, належним чином не обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України.

При цьому суд залишив поза увагою, що раніше обвинувачена неодноразово - три рази засуджувалася за вчинення умисних корисних правопорушень і після звільнення з місць позбавлення волі, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, тобто за обтяжуючої покарання обставини, знову вчинила аналогічне корисне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_1.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав вважати можливим виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання, у зв'язку з чим вважає неможливим застосування положень ст.75 КК України.

Що ж стосується щирого каяття ОСОБА_1 у вчиненому, то це саме по собі, при наявності вищевказаних обставин, не є підставою для застосування ст. 75 КК України і звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до вимог, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання відповідно до положень ст. 65 КК України в межах, установлених у санкції ч.2 ст.185 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідків і даних про особу обвинуваченої, без застосування положень ст.75 КК України.

Керуючись ст. ст. 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 червня 2015 року щодо ОСОБА_1, в частині призначеного їй покарання, скасувати.

Призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України покарання - 2 роки позбавлення волі.

Взяти ОСОБА_1 під варту в залі суду.

Початок строку відбування ОСОБА_1 покарання обчислювати з 24 березня 2016 року.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою, - в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.

Головуючий:

Судді: