Ухвала суду № 56651303, 24.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/92/16-к

Провадження № 11-сс/779/54/2016

Категорія ст. 309 КПК України

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Повзло В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Повзло В.В.,

суддів Гандзюка В.П., Васильєва О.П.

за участю секретаря судового засідання Шамрай Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12012090250000117 за апеляційною скаргою прокурор на ухвалу слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14.03.2016 року про обрання підозрюваному ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту,

за участю: прокурора Соф'як А.В.

підозрюваного ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочину проти власності, які виразилися у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що ОСОБА_2 15.02.2006 року оголошений в державний розшук, 15.01.2009 року оголошений в міждержавний розшук, а 02.09.2009 року оголошено у міжнародний розшук, запис стосовно розшуку якого було розміщено в розділі «Особи, що переховуються від органів влади України» веб-сайту МВС України та згідно пояснень ОСОБА_2 при розгляді питання про застосування обраного запобіжного заходу останній з лютого 2006 року до моменту депортації перебував за межами території України. Вважає, що слідчий суддя при обранні відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, не врахував вказаних вище обставин кримінального провадження. Також, апелянт вважає, що при розгляді питання про застосування запобіжного заходу слідчим суддею не взято до уваги, що підозрюваний візуально знає свідків та потерпілого, у зв'язку з тим, що повернув завдані збитки потерпілому, контактував з ним та свідками, та може з метою уникнення кримінальної відповідальності, змінити їх покази під час судового розгляду, незаконно впливати на них. Зазначає, що слідчим суддею не прийнято до уваги, що відносно ОСОБА_2 вже обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а саме 01.03.2005 року. Посилається на те, що ОСОБА_2 з лютого 2006 року до моменту депортації перебував за межами території України та за вказаною суду адресою постійного мешкання не проживав. Крім того, апелянт вважає, що слідчим суддею не врахований факт набуття законної сили ухвали районного суду від 25.09.2015 року про скасування звільнення ОСОБА_2 від покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбуття призначеного покарання у виді 4-х років позбавлення волі, згідно вироку від 05.04.2005 року. Вважає, що при наявності вказаних обставин ухвалу слідчого судді від 14.03.2016 року не може бути виконана негайно.

Ухвалою слідчого судді відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків. Своє рішення слідчий суддя обґрунтував тим, що прокурор не довів наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, зокрема, наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які вказує прокурор, а також недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні

В ході апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив застосувати до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

- підозрюваний ОСОБА_2 просив ухвалу слідчого судді залишити без змін;

- захисник ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги прокурора, просила відмовити в її задоволенні, ухвалу слідчого судді залишити без змін

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвалу слідчого судді слід скасувати з постановленням нової ухвали з наступних підстав.

Органом досудового слідства ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочину проти власності, які виразилися у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України.

Так, 29.12.2005 року відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 185 КК України за фактом крадіжки мобільного телефону марки «Sony Ericsson К 7001».

11.01.2006 року відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 185 КК України за фактом крадіжки мобільного телефону марки «Motorola Cl55».

Вказані справи були об'єднані в одне провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 15.02.2006 року ОСОБА_2 був оголошено в державний розшук, 15.01.2009 року ОСОБА_2 оголошений в міждержавний розшук, а 02.09.2009 року останнього оголошено у міжнародний розшук.

31.07.2013 року ОСОБА_2 здійснено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, проте вже 01.08.2013 року досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було зупинено, у зв'язку із не встановленням місця знаходження ОСОБА_2

18.01.2016 року кримінальне провадження було відновлено та 21.01.2016 року ОСОБА_2 здійснено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 190 КК України.

25.01.2016 року місцевим судом в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України винесено ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

12.03.2016 року ОСОБА_2 був депортований на територію України та цього ж дня затриманий, після чого 13.03.2016 року йому вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 25.01.2006 року.

Мотивуючи свої висновки щодо застосування відносно підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя послався на те, що останній раніше був судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризувався позитивно. Також зазначив, що по вказаних епізодах обвинувачення ОСОБА_2 після вчинення інкримінованих крадіжок органами досудового розслідування не допитувався ні в якості свідка, ні в якості підозрюваного, обвинувачення йому не пред'являлось, про наявність порушеної кримінальної справи щодо нього на час виїзду за межі України ОСОБА_2 відомо не було; завдані потерпілим збитки він відшкодував, матеріальних претензій до нього потерпілі не мають. В оскаржуваному рішенні слідчий суддя вказує на наявність ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.09.2015 року, якою ОСОБА_2 скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, та останнього направлено для відбування призначеного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі згідно вироку Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року, що набрала законної сили та підлягає до виконання.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками слідчого судді щодо виду обраного запобіжного заходу, виходячи з наступного.

Так, обираючи відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді домашнього арешту, слідчий суддя належним чином не врахував обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, що передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме наявність підстави вважати, що ОСОБА_2 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також те, що санкцією ч. 2 ст. 185 КК України за інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення, передбачено покарання до п'яти років позбавлення волі, тобто підозрюваний усвідомлює неминучість покарання.

Крім того, на думку колегії суддів такі дані про особу підозрюваного як те, що він раніше судимий, неодружений та офіційно не працює, свідчать про відсутність постійного джерела доходів та стійких соціальних зв'язків.

В ухвалі слідчого судді зазначено про наявність ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.09.2015 року, якою ОСОБА_2 скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, що набрала законної сили, та підлягає виконання.

Між тим, на теперішній час ОСОБА_2 вже відбуває покарання за вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року в місцях позбавлення волі.

Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами, що виправдовують потребу у триманні підозрюваного під вартою, оскільки фактично ОСОБА_2 відбуває покарання.

При обранні ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя, у своїх висновках, послався на вимоги п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Проте, в самому клопотанні про застосування запобіжного заходу, так й в апеляційній скарзі прокурора, міститься обґрунтування застосування запобіжного заходу з посиланням на ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Такі ж дані містять матеріали провадження щодо розшуку підозрюваного з 2006 року..

Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов передчасного висновку про те, що менш суворий запобіжний захід, зокрема домашній арешт зможе гарантувати, що ОСОБА_2 не буде переховуватись від слідства та суду і не вчинить інше кримінальне правопорушення, а тому вважає за необхідне обрати підозрюваному запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, а відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину середнього ступеню тяжкості визначається у межах від 1 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, визначення суми застави, яку повинна надати особа, виходячи лише з припущень, не відповідає статті 5 п. 3 Європейської Конвенції. Застава, передбачена в цій статті, призначена забезпечити виключно належну процесуальну поведінку особи. Таким чином, сума застави повинна визначатися даними про особу, щодо якої обирається застава, її особистістю, добробутом, тобто, тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання ухилитися від органів досудового розслідування та суду чи виконання процесуальних рішень.

На думку колегії суддів, враховуючи наведені вище обставини та дані про особу обвинуваченого, з урахуванням суми заподіяної ОСОБА_2 матеріальної шкоди потерпілим, заподіяної злочинними діями підозрюваного, слід встановити розмір застави підозрюваному ОСОБА_2 у виді 10 мінімальних заробітних плат, що становить 13780 грн. з покладанням на нього відповідних обов'язків.

При визначенні ОСОБА_2 розміру застави, суд виходить з вимог п. 2 ч.5 ст.182 КПК України, і вважає що такий розмір застави здатний забезпечити виконання ОСОБА_2 покладених на нього обов'язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 176-178, 181, 194, 198, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14.03.2016 року про обрання підозрюваному ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, скасувати.

Постановити нову ухвалу.

Подання старшого слідчого відділення Тисменицького відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області Цюцюра Н.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановити - 60 діб, а саме до 21 травня 2016 року.

Визначити ОСОБА_2 заставу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 13780 грн. (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень), яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Апеляційного суду Івано-Франківській області (Одержувач коштів: Апеляційний суд Івано-Франківської області; код ЄДРПОУ: 05382963; МФО: 820172; банк: Державна казначейська служба України, м. Київ; Рахунок: 37316089002139).

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

В разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_2 наступні обов'язки:

- прибувати до старшого слідчого за викликом, прибуття підтверджувати особистим підписом;

- не відлучатися з м. Івано-Франківськ без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- носити електронний засіб контролю;

- здати на зберігання старшому слідчому свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України,

Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 21 травня 2016 року.

Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави, має бути зданий уповноваженій службовій особі слідчого ізолятора Державного департаменту України з питань виконання покарань у Івано-Франківській області.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа слідчого ізолятора негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_2 з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок знесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, підозрюваний ОСОБА_2 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в доход держави.

Виконання ухвали покласти на старшого слідчого відділення Тисменицького відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області Цюцюра Н.М.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.В. Повзло

Судді В.П. Гандзюк

О.П. Васильєв