Ухвала суду № 56645454, 02.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Присяжнюка О.Б.

суддів Глиняного В.П., Масенка Д.Є.

з участю секретаря Міленко О.В.

прокурора Васенко П.В.

представника ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою поновлено строк на подання слідчим клопотання до слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна та накладено арешт на майно, перелік якого зазначено в клопотанні, яке було тимчасово вилучене в ході обшуку, який проводився 15.01.2016 року в приміщеннях магазинів мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

В ухвалі слідчий суддя вказав, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки містить достатньо доказів на підтвердження того, що зазначене в ньому майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 167 КПК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу слідчого судді скасувати та зобов'язати орган досудового розслідування повернути вилучене майно. В обґрунтування своє позиції апелянти посилаються на наступні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, які на їх думку допустив суд першої інстанції при розгляді клопотання слідчого: розгляд клопотання відбувся без повідомлення власників майна; строк на подання слідчим до суду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна поновлено без поважних причин; не досліджено належним чином матеріали додані до клопотання слідчого, що призвело до хибних висновків про те, що зазначене в клопотання майно відповідає критеріям ст. 167 КПК України; не враховано вимог ст. 170 КПК України та не прийнято до уваги тих обставин, що власники майна не є підозрюваними чи обвинуваченими в рамках кримінального провадження № 32014220000000147 та взагалі не мають ніякого відношення до даного провадження;

Крім того, апелянти вказують на ті обставини, що зміст клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, розгляд даного клопотання відбувся з пропущеним строком, а також ставлять під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення з тих підстав, що, на їх переконання, враховуючи об'єм даної справи та завантаженість судді в цей день, він фізично не міг розглянути клопотання та постановити рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який частково підтримав подані апеляційні скарги, а саме щодо скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на вилучене майна та його повернення, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає наступне.

Так, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 32014220000000147 від 22.07.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України.

В рамках даного кримінального провадження 15 січня 2016 року було проведено обшук нежитлових приміщень розташованих за адресою: АДРЕСА_1, за якою розташовані магазини мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1», в ході якого було вилучено предмети одягу, взуття, аксесуари та сумки.

У зв'язку з зазначеними обставинами, слідчий звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про поновлення пропущеного строку та накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року було задоволено.

Задовольняючи вказане клопотання, слідчий суддя визнав поважними причини пропуску строку на звернення до суду з клопотанням, а також зазначив, що дане клопотання є вмотивованим і містить достатньо підстав для його задоволення та накладення арешту на зазначене в ньому майно.

Погоджуючись з підставами для поновлення пропущеного строку, колегія суддів вважає безпідставними висновки з приводу того, що подане клопотання підлягає задоволенню.

При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 3 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак,на переконання колегії суддів, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Так, клопотання органу досудового розслідування, як і ухвала, містить загальний опис обставин кримінального провадження, які не мають прямого стосунку до майна, яке булотимчасово вилучене під час проведення обшуку 15 січня 2016 року за адресою АДРЕСА_1.

Зміст клопотання слідчого щодо обставин злочинів також не характеризуються наявністю сукупності фактів, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі істотні обставини кримінального провадження і містили аналітичну прив'язку до конкретних осіб та подій, що стосуються діяльності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Надані суду матеріали кримінального провадження не містять жодного обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, яке належить на праві власності вказаним фізичним особам-підприємцям.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя належним чином не перевірив наявність достатніх доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч.1 ст. 205 КК України, а вилучене майно має відношення до підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6

Крім цього, зазначаючи в клопотанні про арешт майна, що ряд фізичних осіб-підприємців, в тому числі ОСОБА_4 і ОСОБА_5, створено з метою прикриття незаконної діяльності ОСОБА_6, слідчий не надав суду жодних доказів які б підтверджували ці обставини. В доданих до клопотання матеріалах відсутні документальні дані, які б могли свідчити про те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не здійснює діяльність, зазначену в установчих документах та створено для прикриття незаконної діяльності.

Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що матеріали не містять відомості про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_7 мають статус підозрюваного або обвинуваченого, відносно них відсутні відомості в ЄРДР, цивільний позов цим особам не пред'явлений.

Разом з тим, наданими суду доказами, підтверджуються доводи апелянта про те, що власники майна ОСОБА_3 і ОСОБА_7 здійснюють реальну діяльність і сплачують податки.

Також, на це вказує повідомлення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_6 внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 15 липня 2014 року та довідки ДФС про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів платежів, як ФОП-Федоренко, станом на 16.02.2016 року, так і ОСОБА_4 і ОСОБА_5, станом на 22.02.2016 року.

Отже, з наданих доказів та пояснень представників апелянта слідує, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є законним власником вилученого майна, а ОСОБА_6, відповідно до ліцензійного договору володіє виключно правом на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», а не є власником вилученого товару.

Крім того, слід зазначити ті обставини, що ОСОБА_8 і ОСОБА_3 почали свою підприємницьку діяльність з вересня 2015 року, а кримінальне провадження за ст. 212 КК України мало місце в період лютий квітень 2014 року.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що майно, зазначене в клопотанні слідчого є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину, тобто зазначене у клопотанні слідчого майно не відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.

Таким чином, слідчий, в розумінні вимог ст. 173 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення, що свідчить про порушення вимог КПК України при проведенні процедури розгляду клопотання про арешт майна, неповноту та однобічність судового розгляду.

В зв'язку з цим, є необґрунтованими висновки слідчого судді щодо наявності підстав для накладення арешту на вилучене в ході обшуку 15 січня 2016 року за адресою АДРЕСА_1, майно, а тому постановлена ним ухвала підлягає скасуванню.

Разом з цим, задовольняючи вимоги апеляційної скарги та відмовляючи у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про зобов'язання органу досудового розслідування повернути вилучене майно. Оскільки зобов'язання органу досудового розслідування повернути вилучене майно не входить до компетенції апеляційного суду, при цьому ч.3 ст. 173 КПК України чітко передбачено негайне повернення особі тимчасово вилученого майна.

Таким чином, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого суддіПечерського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, якою поновлено строк на подання слідчим клопотання до слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна та накладено арешт на майно, перелік якого зазначено в клопотанні, яке було тимчасово вилучене в ході обшуку, який проводився 15.01.2016 року в приміщеннях магазинів мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташованих за адресою: АДРЕСА_1, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, перелік якого зазначено в клопотанні, відмовити.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Глиняний В.П. Масенко Д.Є.

Справа № 11-сс/796/560/2016 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції ЦоколЛ.І.

Доповідач Присяжнюк О.Б.