Постанова № 56645237, 17.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа№ 910/26607/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від прокурора - не з`явився

від позивача - Марченко І.І.

від відповідача - Попінчук Р.Р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»

про стягнення коштів,-

Постанову прийнято 17.03.2016 у зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 16.02.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг та штрафні санкції з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.11.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи апеляційну скаргу для розгляду передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 16.02.2016.

В судовому засіданні 16.02.2016 по справі було оголошено перерву до 17.03.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Представники позивача та відповідача сторін в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник прокурора в судове засідання 17.03.2016 не з`явився, про день та час розгляду скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про оголошення перерви в судовому засіданні з особистим підписом представника прокурора Тимко В.В.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, зважаючи на відсутність заперечень представників сторін розглядати справу за відсутності представника прокурора, з урахуванням того, що наявні матеріали справи та письмові пояснення по справі достатні для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи та неявка представника прокурора не перешкоджає розгляду справи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

14.11.2008 Міністерством оборони України (комітент) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт" (комісіонер) був укладений договір комісії № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08.

Відповідно до умов договору комітент доручив комісіонеру, а комісіонер взяв на себе зобов'язання за комісійну плату від свого імені укласти та виконати на умовах, що не суперечить цьому договору, в інтересах комітента та за рахунок останнього, контракт з покупцем для реалізації на зовнішньому ринку на умовах FCA ДП МОУ „Конотопський АРЗ" (м.Конотоп), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати „Інкотермс" в редакції 2000 року виробів згідно із специфікацією спецвиробів, які передаються комітентом комісіонеру для реалізації Покупцю (додаток № 1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною).

Відповідно до п. 2.1 договору №225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 від 14.11.2008 номенклатура, кількість та категорія спецвиробів, що передаються для реалізації за цим договором, повинні відповідати специфікації спецвиробів, які передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю.

У додатку № 1 (специфікація) визначено найменування спецвиробів, рік виготовлення, місце зберігання, залишкову вартість та сплановану ціну реалізації специвробів, а саме:

- вертоліт Мі-24Р № 3534624311098 без двигунів, 1983 року виготовлення, ДП МОУ "Конотопський АРЗ" (м. Конотоп), залишкова вартість специвробів 809 898 грн. 45 коп.;

- авіадвигун ТВ3-117В № 7087852203119, 1982 року виготовлення ДП МОУ „Конотопський АРЗ" (м. Конотоп), залишкова вартість спецвиробів 26 154 грн.;

- авіадвигун ТВ3-117В № 7087854303480, 1983 року виготовлення ДП МОУ „Конотопський АРЗ" (м. Конотоп), залишкова вартість специвробів 26 154 грн.

Відповідач на виконання доручення Міністерства оборони України уклав зовнішньоекономічний контракт №USE-20.32-27-K/KE від 18.03.2009 на продажу спецвиробів Закритому акціонерному товариству „Aviavilta ir Cо" (Литовська Республіка) на умовах поставки FCA м. Конотоп, Державне підприємство „Конотопський авіаремонтний завод „Авіакон" згідно „Інкотермс 2000".

ЗАТ „Aviavilta ir Cо" перерахувало на рахунок відповідача кошти у сумі 162 035,35 дол. США, що за курсом НБУ складає 1 289 803 грн. 79 коп. на ступним шляхом - 10.12.2010 року (50 000 дол. США), 22.12.2010 року (25 000 дол. США) та 28.12.2010 року (87 035 дол. США).

Листом від 19.01.2011 року № USE-20/1-650 відповідач проінформував позивача про надходження коштів від покупця.

15.03.2011 року відповідач та покупець підписали акт прийому-передачі спецвиробів, відповідно до змісту якого комісіонер передав, а покупець прийняв спецвироби, загальною вартістю 162 035,35 дол. США.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач, в порушення умов договору, при наявності підписаного акту приймання-передачі та отриманих від покупця коштів, не перерахував на рахунок позивача ці кошти вчасно, чим порушив права та інтереси позивача.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що фактично спецвироби покупцю були передані значно пізніше ніж 15.03.2011, у зв`язку з незалежними від відповідача обставин, а тому відповідно і обов`язок на перерахування коштів у нього виник після підписання другого акту приймання-передачі, коли відбулось реальна передача спец виробів покупцю.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Момент переходу права власності на спецвироби до покупця не може бути визначено раніше перерахування Покупцем всього платежу за спецвироби на рахунок комісіонера (п.3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 від 14.11.2008 визначено, що загальна сума даного договору, за яким комітентом передає для реалізації комісіонеру спецвироби, підтверджується додатком до договору, встановлюється сторонами у розмірі 862206,45 грн. що еквівалентно 148 656,28 дол. США і включає залишкову вартість спецвиробів (мінімальну вартість на умовах „франко-склад" згідно з відомістю визначення залишкової вартості військового майна (додаток №5 до цього договору).

У п. 5.1 договору від 14.11.2008 року № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 визначено, що за виконання доручення за цим договором комісіонер з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату в гривнях за курсом продажу валютних надходжень на міжбанківському валютному ринку України згідно із пунктом 1.4 цього договору у розмірі 4,64% (у тому числі ПДВ) від загальної суми коштів, фактично отриманої комісіонером від покупця за реалізовані спецвироби за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 5.5 договору від 14.11.2008 року № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 кошти, які отримані комісіонером за реалізовані покупцю спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених сум, понесених комісіонером при організації реалізації покупцю спецвиробів за даним договором (у розмірах, погоджених з комітентом) протягом п'яти банківських днів з дати зарахування коштів на рахунок комісіонера перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок комітента у Державному казначействі України, зазначений у розділі 16 цього договору, з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні „Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором".

У випадках, коли від покупця на рахунок комісіонера надходить попередня оплата за спецвироби, кошти, які підлягають перерахуванню на рахунок комітента, комісіонер перераховує протягом п'яти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі спецвиробів від комісіонера до покупця.

Відповідно до п. 12.1 договору від 14.11.2008 року № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2009 року.

Додатковою угодою №1 від 29.04.2009 сторонами було викладено п. 12.1 в наступній редакції: „Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.12.2009 року."

Додатковою угодою №2 від 11.04.2009 сторонами було викладено п. 12.1 в наступній редакції: „Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.06.2010 року."

Додатковою угодою №3 від 13.06.2010 сторони домовились внести зміни в п. 12.1 договору, у редакції п. 1 додаткової угоди № 2, замінивши строк його дії до 31.12.2010 року.

Додатковою угодою №4 від 30.12.2010 сторонами було викладено п. 12.1 в наступній редакції: „Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.03.2011 року."

Додатковою угодою №5 від 23.03.2011 сторонами було викладено п. 12.1 в наступній редакції: „Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2011 року."

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Нормами статті 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 статті 1013 ЦК України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Момент виникнення обов'язку відповідача перерахувати позивачу отримані до цього грошові кошти від покупця, сторони по справі узгодили в п. 5.5 договору №225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 від 14.11.2008 року.

Зокрема сторонами було визначено, що у випадку коли від покупця на рахунок комісіонера надходить попередня оплата за спецвироби, кошти, які підлягають перерахуванню на рахунок комітента, комісіонер перераховує протягом п'яти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі спецвиробів від комісіонера до покупця.

Як зазначалось вище, листом від 19.01.2011 № USE-20/1-650 відповідач проінформував позивача про надходження коштів від покупця.

15.03.2011 відповідач та покупець підписали акт прийому-передачі спецвиробів, відповідно до змісту якого комісіонер передав, а покупець прийняв спецвироби, загальною вартістю 162 035,35 дол. США.

В той же час, відповідач перерахував позивачу грошові кошти лише у грудні 2012 року - січні 2013 року, а саме платіжними дорученнями № 4497 від 17.12.2012 (1 220 489 грн. 82 коп.) та № 167 від 28.01.2013 року (6 377 грн. 07 коп.).

Твердження апелянта про те, що оскільки фактично спецвироби покупцю були передані не 15.03.2011 (дата підписання першого акту приймання-передачі), а 13.12.2012, що зумовлено об`єктивними обставинами, а отже строк перерахування коштів позивачу не був пропущений, спростовується наступним.

Відповідач зазначив, що 09.03.2011 відносно голови правління підприємства покупця ОСОБА_1 (громадянина Литовської Республіки) було порушено кримінальну справу № 50-5979.

30.03.2011 слідчим в особливо важливих справах було винесено постанову про приєднання спірних спецвиробів в якості речових доказів до матеріалів кримінальної справи № 50-5979 та їх передачу на відповідальне зберігання директору Державного підприємства „Конотопський авіаремонтний завод „Авіакон"; 30.03.2011 року покупець надіслав відповідачу лист про те, що спецвироби йому поставлені не були та повідомив про те, що підпис його посадової особи на акті прийому-передачі спецвиробів від 15.03.2011 року є недійсним.

Відповідач зазначив, що 13.07.2012 Генеральна прокуратура України листом № 14/1-240вих-12 повідомила Посольство Литовської Республіки в Україні про те, що рішення про порушення кримінальної справи № 50-5979 прийняті з порушенням законодавства України.

Вказаним листом також повідомлено про те, що 09.07.2012 було винесено постанову про закриття вказаної вище кримінальної справи проти голови правління підприємства, в зв`язку з чим другий акт приймання-передачі був підписаний сторонами лише 13.12.2012.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до Офіційних правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс-2000) термін „франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Оскільки поставка здійснювалася на умовах FCA ДП МОУ „Конотопський АРЗ" (м. Конотоп), та відповідачем і покупцем було підписано акт приймання-передачі спецвиробів, то колегія суддів приходить до висновку, що всі умови необхідні для поставки на умовах FCA ДП МОУ „Конотопський АРЗ" (м. Конотоп) були виконані.

До того ж, сторони умовами спірного договору чітко визначили момент перерахування відповідачем коштів на рахунок позивача, з урахуванням випадку попередньої оплати покупцем придбаних спецвиробів.

Обов`язок щодо перерахування коштів позивачу не ставився в залежність від дати фактичної передачі придбаного товару покупцю, а навпаки, залежав від моменту перерахування коштів покупцем на рахунок комісіонера та підписання акту приймання-передачі.

Представником апелянта не надано суду доказів того, що підписаний сторонами акт приймання-передачі 15.03.2011 був скасований, оспорений в судовому порядку чи у визначений законом спосіб було встановлено, що такий акт не підписувався представниками сторін чи був підписаний не вповноваженими представниками.

Крім того, відповідачем, з урахуванням того, що після підписання першого акту приймання-передачі 15.03.2011 товар фактично переданий був, кошти покупцю повернуті не були та знаходились на рахунках комісіонера до підписання 2-го акту приймання-передачі.

Відповідачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів неможливості перерахування грошових коштів протягом 5 банківських днів з дати підписання першого акту приймання-передачі (15.03.2011) - тобто до 22.03.2011.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до п. 5.5 договору від 14.11.2008 № 225/4/123-08ЗР/USE-20/31-381-Д/К-08 після повного перехування грошових коштів (28.12.2010 року) та після підписання акту приймання-передачі спецвиробів без зауважень (15.03.2010 року) у відповідача виник обов'язок перерахувати грошові кошти позивачу.

Перерахувавши такі кошти 17.12.2012 та 28.01.2013 відповідач прострочив виконання зобов'язання.

До того ж все вище викладене та факти встановлені судом першої інстанції підтверджуються зокрема постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015, винесену в рамках даної справи за результатами розгляду касаційної скарги відповідача по справі.

Зокрема, вказаною постановою суду було визначено, що при первинному розгляді заявлених позовних вимог апеляційний господарський суд обґрунтовано скасував рішення господарського суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог та дійшов правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту.

В той же час попередні рішення судів були скасовані постановою Вищого господарського суду України з підстав не обґрунтованості незастосування заяви відповідача щодо позовної давності до вимог позивача.

За приписами частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, звертаючись із позовом до відповідач, прокурор просив стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати у зв`язку з порушенням останнім строків перерахування коштів на рахунок позивача за договором комісії.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідачем подана заява про застосування до вимог позивача позовної давності.

Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності, відповідач зазначає, що прокурором при зверненні із позовом до суду 13.11.2014 пропущено трирічний строк, який на думку відповідача сплив 04.08.2014, оскільки 05.08.2011 позивач був обізнаний про наявність підписаного між відповідачем та покупцем акту прийому-передачі спецвиробів від 15.03.2011 та не був позбавлений права пред'явити позов протягом трьох років, починаючи з 05.08.2011.

В свою чергу, позивач зазначає, що позовна давність була перервана перерахуванням відповідачем коштів на рахунок позивача в грудні 2012.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Пунктами 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Твердження апелянта проте, що положеннями вказаної постанови пленуму визначено, зокрема, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами спростовується тим, що 3% річних та інфляційні витрати, заявлені до стягнення прокурором, за своєю правовою природою не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, у той час як у п.4.4.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" мова йде про неустойку та проценти, у розумінні ст. 536 ЦК України.

З системного аналізу вищевикладеного враховуючи, що факт перерахування 17.12.2012 відповідачем суми грошових коштів на користь позивача є беззаперечним, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що трирічний строк для пред'явлення позову є таким, що перервався, у тому числі й за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Щодо розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що здійснивши перевірку розрахунку позовних вимог, наданого позивачем та здійсненого судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується із обґрунтування розрахунку, здійснений місцевим судом, вважає його арифметично вірним, обґрунтованим, законодавчо вмотивованим, а тому правомірно було задоволено до стягнення вимога 3% річних в розмірі 64 155 грн. 21 та інфляційні втрати в розмірі 12 037,10 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а тому апеляційна скарга Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 у справі № 910/26607/14- без змін.

Матеріали справи № 910/26607/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко