Постанова № 56644803, 22.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2016 року Справа № 904/10105/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К.

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача - Кірічко Т.Л., дов. № 19-03/16 від 01.03.2016р.;

відповідача - Фісатіді Г.Д., дов. № 5/24-17 від 14.03.2016р.;

третьої особи-1 - Слободяник С.Д., дов. № 102 від 01.02.2016р.;

третьої особи-2 - Квартюк Ю.В., дов. № 010-01/8081 від 26.11.2013р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери», м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року по справі № 904/10105/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал», м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери», м.Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України», м.Київ

про визнання договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014р. недійсним

В судовому засіданні 15.03.2016р. була оголошена перерва до 22.03.2016р. (ст.77 ГПК України).

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст..ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/10105/15 (суддя Назаренко Н.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал», м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери», м.Дніпропетровськ, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», м.Київ, Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України», м.Київ про визнання договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014р. недійсним позов було задоволено, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014р., укладений між ТОВ «Веста Індастріал», м.Дніпропетровськ та ТОВ «Веста Кар Батери», м.Дніпропетровськ; стягнено з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору (а.с.98-100, т.3).

Рішення господарського суду мотивовано порушенням при укладенні договору оренди норм законодавства, зокрема Закону України «Про іпотеку»; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст. 203, 204, 215, 572, 575, 586 ЦК України, ст..ст.1, 9, 12 Закону України «Про іпотеку».

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі - ТОВ «Веста Кар Батери», м.Дніпропетровськ, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, зокрема:

- господарський суд не звернув уваги на той факт, що з позовом по цій справі звернувся ліквідатор позивача, а не треті особи, як іпотекодержателі, права яких були порушені укладенням оспорюваного договору оренди;

- також господарський суд не прийняв до уваги доводи відповідача, про те, що позивачем не було зареєстровано в встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку іпотеку, тому що, внесення заборони на відчуження майна, на думку скаржника, не є доказом реєстрації іпотеки; отже, на думку скаржника, на момент укладення спірного договору оренди права іпотекодержателя на предмет іпотеки не існувало;

- крім того, скаржник зауважує, що ним були сплачені орендні платежі за весь період дії договору, тобто, до 10.09.2017р., а враховуючи, що позивача (орендодавця) визнано банкрутом, відповідач (орендар) має сумніви щодо отримання сплаченої наперед орендної плати в разі визнання правочину недійсним.

14.03.2016р. відповідачем (скаржником) подано до Дніпропетровського апеляційного господарського суду пояснення по справі, в яких останній зокрема зазначив, що 06.08.2015р. господарським судом Дніпропетровської області позивача визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру; відповідно до ч.4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; при цьому на відміну від положень ч.8 ст.23 вищевказаного Закону, якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні, положення ч.4 ст.10 цього Закону прямо не встановлюють порядку розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні. Отже, на думку скаржника, спір у цій справі мав розглядатися виключено в межах справи про банкрутство позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що згідно ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013р., визнаються дійсними за умови якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; відповідно до цього ж Закону інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства; державним реєстратором є нотаріус. Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції надавалась інформаційна довідка № 44742296 від 29.09.2015р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, якою підтверджена належна реєстрація іпотеки та заборони щодо нерухомого майна, вказаного в договорі іпотеки; станом на 11.03.2016р. зазначені записи у всіх вищеперелічених реєстрах є діючими, не скасовані, що також підтверджується інформаційною довідкою № 54918832 від 11.03.2016р., сформованою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що на час укладення договору оренди предмет оренди було обтяжено іпотекою, а іпотекодавець не звертався до іпотекодержателя за отриманням згоди на передачу предмета іпотеки в оренду, така згода не була отримана, отже, були порушені норми чинного законодавства та господарським судом обґрунтовано визнано оспорюваний правочин недійсним. Крім того, посилання скаржника на необхідність повернення орендної плати є такими, що суперечать абз.1 п.2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», оскільки в разі неможливості повернення одержаного за правочином (здійснення користування за договором майнового найму, користування електроенергією, спожиті послуги тощо) такий правочин визнається судом недійсним на майбутнє, про що господарський суд має зазначити у рішенні.

22.03.2016р. до суду апеляційної інстанції надійшло доповнення до відзиву позивача, в якому останній зазначив, що справу в позовному провадженні розглянуто правомірно, оскільки в межах провадження у справі про банкрутство розглядаються лише спори щодо дійсності правочинів на підставі ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відносно цієї категорії справ є практика Вищого господарського суду України, яка розрізняє підстави визнання правочинів недійсними, а також осіб, які заявляють відповідні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа-1 - ПАТ «ВТБ Банк» зазначив, що рішення господарського суду відповідає матеріалам, обставинам справи, нормам діючого законодавства, а твердження скаржника про відсутність реєстрації іпотеки спростовується матеріалами справи, наданою інформаційною довідкою № 44742296 від 29.09.2015р., якою підтверджується належна реєстрація іпотеки; крім того, належна реєстрація іпотеки і її обтяження підтверджується інформаційною довідкою № 54918832 від 11.03.2016р., яка додана до відзиву на апеляційну скаргу.

22.03.2016р. третьою особою-1 також надані пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких також висловлена позиція щодо правомірності розгляду цієї справи у позовному провадженні.

Третя особа-2 правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась (ст.96 ГПК України), але присутній в суді апеляційної інстанції представник третьої особи-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, матеріалам, обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2008р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк», Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал» було укладено Кредитний договір №8К (зі змінами та доповненнями) в межах Консорціумної генеральної кредитної угоди № 150008N2 від 07.05.2008р. та договору № 151108Х1 про здійснення консорціумного кредитування від 17.05.2008р., які були укладені між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» («банк-координатор» за договором кредитування, третя особа-2 по справі), Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» («банк-учасник» за кредитним договором, кредитор, іпотекодержатель, третя особа-1 по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал» («позичальник» за договором кредитування, боржник, «іпотекодавець» за договором іпотеки, «орендодавець» за договором оренди, позивач по справі) (а.с.19-35, 186-206, т.1).

08.05.2008р. між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» («іпотекодержатель-1»), Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» («іпотекодержатель-2») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал» («іпотекодавець»), на забезпечення кредитного договору № 8К, був укладений іпотечний договір №151108Z41, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрований в реєстрі № 927, за умовами якого боржник (позивач) передав в іпотеку нерухоме майно, розташоване за адресою - м.Дніпропетровськ, вул.Будівельників, 34, а саме:

- другу чергу реконструкцій частини будівлі корпусу № 48 об'єкта «Розробка та виробництво новітніх автономних інтегрованих систем енергозбереження з використанням сонячних енергетичних систем, вітроенергоустановок та енергонакопичувачів» (в редакції договору про внесення змін № 151108Z41-5 від 30.12.2011р.) (112-131, т.2)). Зазначене підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна (а.с.1-91, т.3).

Опис об'єкта: у літ. Б-1, б2-1: у підвалі поз. 1-10, І, площею 1249,6 кв.м, у цокольному поверсі поз. 51-53, 54а, 55-66, 109-120, ІV, площею 934,3 кв.м, на першому поверсі поз. 27-44, 88-91, 145, 146, 181а, 182, 191-368, 437-439, ІІ-IV, ХІІ-ХХІ, ХХV-ХХVІІ, площею 21 539,5 кв.м, на першому антресольному поверсі поз. 27-37, ІІІ, ІV площею 457,7 кв.м, на другому антресольному поверсі поз. 441, 444-482, 511-547, ХХVІІІ-ХХХІІІ, площею 3 938,8 кв.м, на третьому антресольному поверсі поз. 548-609, ХХХІV-ХХХVІІІ, площею 3108,7 кв.м, прибудова літ. Б3-3, площею 1202,6 кв.м, всього загальною площею 32431,2 кв.м, ганки з навісом літ. б, б2, б3, б4, навісом літ. Б4, Б5, Б6; нерухомість, що є предметом іпотеки за цим договором, має реєстраційний номер 35132300, загальна площа становить 32 431,2 кв.м., балансова вартість - 114 293 517,87 грн.

Право власності на нерухомість підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 149861, виданим 11.11.2011р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.11.2011р. № 1523, витягом про державну реєстрацію прав № 32163244 від 23.11.2011р., виданим Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці загальною площею 7,4650 га (кадастровий номер 1210100000:07:202:0075), право користування «іпотекодавця» якою підтверджується договором оренди землі від 28.07.2010р., укладеним між Дніпропетровською міською радою та «іпотекодавцем» строком на 15 років.

Згідно п. 1.5 іпотечного договору № 151108Z41 від 08.05.2008 предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні «іпотекодавця».

Пунктом 2.4.1 іпотечного договору № 151108Z41 встановлено, що «іпотекодавець» зобов'язаний вживати заходів для підтримання предмета іпотеки в належному стані, у тому числі, в разі потреби, здійснювати за рахунок власних коштів своєчасне проведення поточного ремонту та відновлення пошкоджень.

Пунктами 2.4.3-2.4.5 іпотечного договору № 151108Z41 передбачено, що «іпотекодавець» зобов'язаний вжити заходів для захисту предмета іпотеки від посягань, вимог та претензій третіх осіб; не здійснювати дії, які спричиняють зменшення вартості та якості предмета іпотеки; без письмової згоди «іпотекодержателя» не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також дій, пов'язаних з передачею предмета іпотеки третім особам.

Пунктом 7.3 іпотечного договору № 151108Z41 встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання «іпотекодавцем» зобов'язань за кредитним договором.

В подальшому, 15.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал» («орендодавець» за договором оренди, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери» («орендар» за договором оренди, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір оренди нерухомого майна №01-ВКБ-14/О, за яким регулюються правовідносини пов'язані із передачею «орендодавцем» «орендареві» у строкове користування за плату нерухомого майна (будівлі), а саме:

- другої черги реконструкцій частини будівлі корпусу № 48 об'єкта «Розробка та виробництво новітніх автономних інтегрованих систем енергозбереження з використанням сонячних енергетичних систем, вітроенергоустановок та енергонакопичувачів» у літ. Б-1, б2-1: у підвалі поз. 1-10, І, площею 1249,6 кв.м, у цокольному поверсі поз. 51-53, 54а, 55-66, 109-120, ІV, площею 934,3 кв.м, на першому поверсі поз. 27-44, 88-91, 145, 146, 181а, 182, 191-368, 437-439, ІІ-IV, ХІІ-ХХІ, ХХV-ХХVІІ, площею 21 539,5 кв.м, на першому антресольному поверсі поз. 27-37, ІІІ, ІV площею 457,7 кв.м, на другому антресольному поверсі поз. 441, 444-482, 511-547, ХХVІІІ-ХХХІІІ, площею 3 938,8 кв.м, на третьому антресольному поверсі поз. 548-609, ХХХІV-ХХХVІІІ, площею 3108,7 кв.м, прибудова літ. Б3-3, площею 1202,6 кв.м, всього загальною площею 32431,2 кв.м, ганки з навісом літ. б, б2, б3, б4, навісом літ. Б4, Б5, Б6 (п. 1.1 договору оренди (а.с.133-137, т.2)).

Відповідно до п. 1.2 договору оренди будівля, яка є предметом цього договору, належить «орендодавцю» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 11.11.2011р. на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.11.2011р. № 1532 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 23.11.2011р., номер витягу 32163244, реєстраційний номер 35132300. Будівля знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34.

Пунктом 2.5 договору оренди встановлено, що «орендодавець» зобов`язаний передати будівлю «орендареві» за відповідним актом приймання-передачі, а також право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля (додаток 2 до цього договору).

У відповідності до п.7.2 договору оренди цей договір діє з 15.09.2014р. по 10.09.2017р.

Пунктом 9.1 р.9 договору оренди встановлено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства.

03.11.2014р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, що передається в оренду ТОВ «Веста Кар Батери» (а.с.169, т.2).

Аналізуючи предмет договору обох договорів - як іпотечного договору №151108Z41-5 від 30.12.2011р., так і договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014р., слід дійти висновку, що він є тотожним. Отже, на момент укладення оспорюваного договору оренди предмет оренди було обтяжено іпотекою.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2014р. до господарського суду Дніпропетровської області звернувся ПАТ «Банк Форум» з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Веста Індастріал» та ухвалою від 17.02.2014р. зазначену заяву було прийнято до розгляду; справі присвоєно № 904/794/14 (а.с.156, т.3).

18.11.2014р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/794/14 було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Веста Індастріал»; визнано вимоги ПАТ «Банк Форум» до боржника в сумі 63 161 975,02 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном; розпорядником майна призначено Бондарчука О.П.; зобов`язано розпорядника майна вчинити певні дії; призначено попереднє засідання суду (а.с.157-161, т.3).

24.02.2015р. ухвалою господарського суду по справі № 904/794/14 було продовжено процедуру розпорядження майном (а.с.162, т.3).

12.03.2015р. ухвалою господарського суду по справі про банкрутство ТОВ «Веста Індастріал» було затверджено реєстр вимог кредиторів із 8 осіб; затверджено вимоги кредиторів, забезпечених заставою, які задовольняються позачергово - ПАТ «ВТБ Банк» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк); визначено дату проведення зборів кредиторів (а.с.163-165, т.3).

06.08.2015р. постановою господарського суду по справі № 904/794/14 припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження арбітражного керуючого Бондарчука О.П.; визнано ТОВ «Веста Індастріал» банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік - до 06.08.2016р.; ліквідатором боржника призначено Бондарчука О.П.; встановлено оплату послуг арбітражного керуючого; скасовано всі арешти, накладені на майно боржника (а.с.166-169, т.3).

20.11.2015р. ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Індастріал» звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору оренди №01-ВКБ-14/О від 15.09.2014р. недійсним в зв`язку з його невідповідністю нормам Закону України «Про іпотеку» та цивільному законодавству, оскільки ПАТ «ВТБ Банк» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» не надавали згоди «іпотекодавцю» (позивачу) на передання предмета іпотеки в оренду (а.с.3-11, т.1).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, чинним цивільним законодавством чітко регламентовано принцип «презумпції правочину».

Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст.574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частинами 1, 3 ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 586 ЦК України регламентовано, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заставодавець має право заповідати заставлене майно; правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним; заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором; за договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. № 898-ІV (зі змінами та доповненнями) визначені терміни за якими іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем; іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

Статтею 9 вищевказаного Закону передбачено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом; при користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу); іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором; іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Крім того, така пряма заборона на передачу предмету іпотеки в користування третім особам встановлена п. 2.4.5 іпотечного договору № 151108Z41 від 08.05.2008р.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, те, що іпотечний договір, зокрема, п.2.4.5 містить пряму заборону на здійснення будь-яких дій, пов`язаних з передачею предмету іпотеки третім особам без згоди іпотекодержателя (третіх осіб у цій справі), а між позивачем та відповідачем укладений договір оренди без надання такої згоди третіми особами, то господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги та визнано недійсним договір оренди від 15.09.2014р. № 01-ВКБ-14/О.

Щодо доводів скаржника про відсутність належної реєстрації договору іпотеки згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то вони спростовані матеріалами справи, а саме, наданою позивачем до матеріалів цієї справи інформаційною довідкою № 44742296 від 29.09.2015р. із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої 04.01.2012р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. зареєстровано іпотеку на другу чергу реконструкції частини будівлі корпусу № 48 (предмет договору іпотеки та оспорюваного договору оренди), реєстраційний номер обтяження - 7157512, іпотекодержателі - ПАТ «Укрексімбанк» та ПАТ «ВТБ Банк», іпотекодавець - ТОВ «Веста Індастріал» (а.с.60-61, т.3).

Щодо доводів скаржника про звернення з позовом до господарського суду позивача, а не третіх осіб, права яких порушені оспорюваним договором оренди, то вони не приймаються в силу вищенаведеного, приписів ст.ст.10, 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також тим, що ліквідатор, призначений господарським судом для виконання ліквідаційних заходів, вживає усіх можливих заходів, в межах своїх повноважень, по формуванню ліквідаційної маси боржника та має право звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними правочинів боржника, а основною метою ліквідаційної процедури та ліквідаційних заходів є у відповідності до вимог Закону належне формування, виявлення ліквідаційної маси, з метою належного та повного задоволення вимог кредиторів боржника шляхом продажу майна боржника (ст.ст.38, 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Щодо доводів скаржника про порушення місцевим господарським судом ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ (зі змінами та доповненнями) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, частиною 1 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чітко регламентовано, по-перше, підстави з яких може бути визнано правочин недійсним або спростовано майнові дії боржника, які були вчинено боржником; по-друге, регламентовано суб`єктний склад осіб, які можуть звертатись з такими заявами, а саме, арбітражний керуючий (зокрема, ліквідатор) або конкурсний кредитор; по-третє, чітко регламентовано період часу, в який вчинено такі майнові дії або укладено правочин, а саме - до порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Аналізуючи матеріали справи, підстави позову, суб`єктний склад правовідносин оспорюваного правочину, колегія суддів дійшла до висновків: оспорюваний правочин - договір оренди нерухомого майна від 15.09.2014р. № 01-ВКБ-14/О - укладено боржником протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство (18.11.2014р.), колишнім керівником боржника в особі генерального директора ОСОБА_9 (а.с.133-138, т.2) з відповідачем, який не є ані учасником провадження у справі про банкрутство позивача, ані кредитором боржника; з позовом до господарського суду про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 15.09.2014р. звернувся від імені позивача ліквідатор боржника в особі арбітражного керуючого Бондарчука О.П., який призначений господарським судом ліквідатором та таке звернення відбулось в межах ліквідаційної процедури.

Частиною 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013р. (в редакції змін та доповнень від 27.10.2015р. № 01-06/1898/15) «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, як-от: спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника; дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК (у редакції Закону) та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін; справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина статті 16 ГПК), та розглядаються, як і справи у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (частина восьма статті 23 Закону), у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (стаття 20 Закону); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (частини десята, одинадцята статті 28 Закону); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (частина восьма статті 44 Закону), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частинами 2, 3 ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, повноваження керівника (органів управління) банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу боржника, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; з дня призначення до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Враховуючи, що, по-перше, чинним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема, ст.41 Закону, ліквідатору надано право звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника, ліквідатору надано право вжиття заходів по поверненню майна банкрута, формування ліквідаційної маси, надано повноваження керівника боржника; по-друге, правові підстави визнання недійсним договору оренди від 15.09.2014р. не є такими, що визначено в ч.1 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а є іншими підставами, якими обґрунтовано позовні вимоги, а саме, позовні вимоги ґрунтуються на порушеннях при укладенні оспорюваного договору оренди загальних вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку»; по-третє, відповідач не є а ні кредитором боржника, а ні учасником провадження у справі про банкрутство, то розгляд цієї справи в межах позовного провадження, в господарському суді Дніпропетровської області, в якому перебуває справа про банкрутство позивача, є таким, що повністю відповідає приписам ч.1 ст.10, ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.1, п.7 ч.1 ст.12, ч.10 ст.16 ГПК України, а відмова в прийнятті такої позовної заяви або припинення провадження по цій справі є перешкодою позивачеві у реалізації його права звернення до суду за судовим захистом.

Зазначена правова позиція повністю кореспондується з судовою практикою Вищого господарського суду України, зокрема, з висновком, викладеним в постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2016р. по справі № 908/4803/14 (ксерокопія залучена до цієї справи).

Щодо доводів скаржника про неможливість повернення грошових коштів сплачених наперед за договором оренди, то слід зазначити наступне.

Згідно з п.2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Пунктами 2.6, 2.7 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України); частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Отже, враховуючи норми законодавства, відповідач не позбавлений права звернення до господарського суду до позивача з позовом про відшкодування отриманої ним наперед орендної плати.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують вищевикладеної правової оцінки, наданої матеріалам, обставинам справи згідно з законом.

За цих обставин правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, висновки, викладені у рішенні господарського суду від 04.02.2016р. по цій справі, відповідають вимогам закону, обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери» м.Дніпропетровськ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/10105/15 - залишити без змін.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.03.2016р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В. Джихур

Суддя Г.К. Дмитренко