Рішення № 56626857, 16.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.№336/3251/16

Провадження №22-ц/778/1065/16

Головуючий у 1-й інстанції: Наумов О.О.

Суддя-доповідач: Сапун О.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.,

суддів: Краснокутської О.М.,

Сапун О.А.,

за участю секретаря: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Повного товариства «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» про скасування наказу, зміну дати укладення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення коштів за понаднормову роботу, компенсації плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинить дії, -

ВСТАНОВИЛА :

12 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПТ «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» про скасування наказу від 02.04.2012 року № 01/04-12, встановлення дати укладення трудового договору, зобов'язання внести запис до трудової книжки про прийняття її на посаду касира експерта з 16.02.2011 року, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, за роботу у вихідні та святкові дні, компенсації за невикористані дні відпусток, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

Посилалася на те, що 16.02.2011 року її було прийнято на посаду касира-експерта ПТ ««Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін». Доказом укладення трудового договору між нею та відповідачем є належним чином оформлений Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, підписаний нею та уповноваженою особою - директором відповідача. З цього дня вона приступила до виконання обов'язків касира-експерта.

При прийняті на роботу їй було роз'яснено, що графік роботи складатиме 8 годин на добу, з 9-00 год. до 18-00 год., обідня перерва з 13-00 год. до 14-00 год.

Вона працювала і в робочий час і після робочого часу, у святкові та у вихідні дні, відповідно до усних розпоряджень керівництва відповідача.

Таким чином, з 16.02.2011 року відповідач, уклавши з нею Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, ознайомивши під підпис зі службовими обов'язками, фактично допустив її до роботи, сплачував заробітну плату відповідно до домовленостей. Однак у трудовій книжці зроблено запис, що вона прийнята на роботу 13.02.2012 року.

30.10.2014 року її було звільнено з посади касира-експерта на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, хоча з такою заявою до відповідача не зверталася.

Отримавши 31 жовтня 2014 року при звільненні трудову книжку, вона дізналась, що запис про прийняття на посаду касира-експерта було зроблено з 02.04.2012 року згідно з наказом №01/04-12, а не з 16.02.2011 року, коли вона фактично приступила до роботи.

За весь час роботи у відповідача з 16.02.2011 року по 30.10.2014 року вона не користувалася щорічними відпусками, однак при звільнені компенсацію за невикористані відпуски відповідач їй не сплатив. Крім того, їй не була виплачена компенсація за понаднормову роботу та роботу в вихідні, святкові дні.

Внаслідок незаконного звільнення, порушення інших ї трудових прав, вона зазнала моральних страждань, що позначилося на стані здоров'я. Моральну шкоду оцінює у 10 000 грн.

Після незаконного звільнення вона за захистом своїх прав звернулася с заявою до прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя. Прокурором заява була направлена до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізької області. 17.11.2014 року її заява була переадресована до Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області, тому вважає, що пропустила строк на звернення до суду з поважних причин.

Посилаючись на викладене, просила суд позов задовольнити. Скасувати наказ №01/04-12 від 02.04.2012 року про призначення її на посаду касира-експерта, встановити дату укладення трудового договору з 16.02.2011 року. Зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки про прийняття її на посаду касира-експерта з 16.02.2011 року. Поновити її на роботі. Стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6 943 грн. 75 коп., кошти за роботу у вихідні та святкові дні у розмірі 54 553 грн. 89 коп., компенсацію за невикористані дні відпусток у розмірі 6 656 грн. 29 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 6 943 грн. 75 коп., у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Повного Товариства «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» на користь ОСОБА_2 компенсацію за не використані щорічні відпустки у розмірі 2 528 грн. 98 коп., без урахування податків і обов'язкових платежів, в дохід держави - судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

В інший частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду Запорізької області доповідь судді, вислухавши пояснення ОСОБА_2, її представника, заперечення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом статей 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини 1 статті 21, частин 1,3,4 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа. Трудовий договір з фізичною особою укладається у письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника було фактично допущено до роботи.

Згідно з частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За положеннями статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як роз'яснено в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9, встановлені статтями 228,233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права.

Таким чином, суд відмовляє у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду у тому разі, коли позов є обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі наказу № 01/04-12 від 02 квітня 2012 року була призначена на посаду касира-експерта ПО «Ломбард «Золота корпорація», про що в трудовій книжці зроблено відповідний запис. Саме з 02 квітня 2012 року позивач стала до виконання обов'язків касира-експерта, за що їй виплачувалася заробітна плата ( а. с. 9-10,96 ).

Вказані обставини підтверджуються інформацією Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління міндоходів у Запорізької області від 05 листопада 2014 року № 2558, з якої вбачається, що ОСОБА_2 у період з січня 2011 року по березень 2012 року доходів не мала, а з квітня 2012 року отримувала заробітну плату у «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» ); відомостями про нарахування заробітної плати ( доходу ) застрахованим особам ( таблиці 6 додатку 4 Порядку оформлення та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ); табелями робочого часу ПО «Ломбард «Золота корпорація» тощо ( а. с. 22,108-138 ).

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано, через недоведеність, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування наказу №01/04-12 від 02.04.2012 року про призначення її на посаду касира-експерта, встановлення дати укладення трудового договору з 16.02.2011 року, покладання на відповідача обов'язку внести запис до трудової книжки про прийняття її на посаду касира-експерта з 16.02.2011 року. При цьому навів в рішенні відповідні доводи, оцінив у сукупності з іншими доказами наявні у справі типовий договір про матеріальну відповідальність, службові обов'язки приймальника-касирі ломбарду, 16.02.2011 року підписані ОСОБА_2 ( а. с. 11-12 ).

ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача 54 553 грн. 89 коп. за роботу у вихідні та святкові дні, які правильно залишені без задоволення.

Відповідно до статті 62 КЗпПУ України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, щ визначаються законодавством

Статтею 65 КЗпП України передбачено, що надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ОСОБА_2, що при прийомі на роботу їй було роз'яснено, що вона зобов'язана працювати п'ять днів на тиждень з 9 до 18 години, з перервою на обід з 13 до 14 години, з вдома вихідними днями( а. с. 1,96,99).

Таким чином, тривалість її робочого часу не перевищувала встановлену законодавством.

За статтями 71,72 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. В виняткових випадках залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Згідно статті 107 КЗпП України робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі.

При вирішенні спору ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували її роботу у вихідні та святкові дні. Вказані вимоги спростовуються також табелями робочого часу, фактичними обставинами справи, діями самої ОСОБА_2, яка до звільнення з ломбарду з вказаними вимогами ні до відповідача ні до суду не зверталася.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі документи, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача 54 553 грн. 86 коп.

За змістом частин 1,2 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Судом з'ясовано, що на підставі наказу № 15/15-14 від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звільнена з посади касира-експерта за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. У підтвердження волевиявлення позивача на звільнення відповідач надав журнал реєстрації документів, у якому під номером 40 за 01 жовтня 2014 року зареєстрована заява позивача про звільнення ( а. с. 102-107 ).

ОСОБА_2 заперечувала написання нею заяви про звільнення. Відповідач вказаної заяви суду не надав. Суд у рішенні зазначив, що звільнення ОСОБА_2 за наказом № 15/10-14 від 31 жовтня 2014 року є неправомірним.

Позивач підтвердила, що при звільненні заробітну плату за жовтень 2014 року вона отримала у повному обсязі 29 жовтня 2014 року. Трудову книжку отримала 31 жовтня 2014 року, тоді і дізналася про порушене право щодо дати прийому на роботу, про незаконне звільнення. З даним позовом звернулася до суду 12 травня 2015 року. Вважає, що строк пропустила з поважних причин, оскільки зверталася за захистом порушеного права до прокуратури, тривалий час хворіла, тому просила поновити вказаний строк ( а. с. 1,104,228 ).

Разом з тим, оскільки судом не встановлені поважні причини щодо пропуску строку звернення до суду, у відповідності до частини 1 статті 233 КЗпП України, у задоволенні позову щодо поновлення на роботі на посаді експерта-касира, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу правильно відмовлено.

Відповідно до статті 74 КЗпП України, та статей 2,6 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

Згідно зі статтями 23,24 Закону України "Про відпустки" витрати, пов'язані з оплатою відпусток здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У частині 2 статті 233 КЗпП України зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 р. № 8-рп/2013 визначено, що під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

У роз'ясненнях, які містяться у пункті 23 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" ( із подальшими змінами), зазначено, якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року ( із подальшими змінами ) № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" в п.2 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Так як відповідачем не надано належних доказів фактичного надання ОСОБА_2 щорічних відпусток та їх оплати, суд частково задовольнив позов і правильно стягнув з Повного товариства «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» на користь позивача 2 528 грн. 98 коп. грошової компенсації за невикористані щорічні відпуски ( із розрахунку 62 днів не використаної відпустки та середньоденної заробітної плати у розмірі 40 грн. 79 коп. ). При цьому зазначив, що відповідачем не доведено отримання заявником грошових коштів за відпустки ( а. с. 95,97,162,165 ).

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що спір вирішено неправильно.

Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем при звільненні позивача не проведено повного розрахунку, не виплачено компенсацію за невикористані відпустки, дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_2 права на стягнення за статтями 117,237-1 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що на підставі статті 117 КЗпП України з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у період з 01 листопада 2014 року по 30 квітня 2015 року у сумі 5 098 грн. 75 коп. ( за 125 днів х 40 грн. 79 коп. ) ( а. с. 3,229 ).

Враховуючи положення статті 237-1 КЗпП України, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, ступінь моральних страждань, яких зазнала ОСОБА_2 внаслідок несвоєчасно проведеного відповідачем повного розрахунку при звільненні і недоплати компенсацій за невикористані відпустки, колегія суддів вважає, що у відшкодування моральної шкоди на її користь слід стягнути 500 грн. На думку колегії, вказана сума буде достатньою компенсацією моральних страждань внаслідок порушення прав ОСОБА_2

За таких обставин оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню на підставі положень пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині. В іншій частині рішення відповідає наявним у справі документам, нормам матеріального права, тому зміні або скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Золота корпорація» Ближенська та Капустін» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5 098 грн. 75 коп., у відшкодування моральної шкоди 500 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: