Постанова № 56613410, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 910/21846/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Міський комерційний Банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015р.

у справі № 910/21846/15 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Міський комерційний Банк"

до Публічного акціонерного товариства ,,Авант - Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

2) Публічне акціонерне товариство ,,Банк професійного фінансування"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Ессе Хаус"

про визнання відсутнім права на договірне списання коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Міський комерційний Банк" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,Авант - Банк" (далі - відповідач) про визнання відсутнім у відповідача права на договірне списання 20.11.2014р. коштів, розміщених ПАТ ,,Міський комерційний банк" за договором міжбанківського депозиту №DR301213 від 30.12.2013р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2015р. до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство ,,Банк професійного фінансування" та Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Ессе Хаус".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21846/15 в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ЦК та ГК України і дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21846/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції хибно зазначив про спростування його доводів щодо відсутності у відповідача права звернення стягнення на предмет застави у разі відсутності зареєстрованого обтяження; помилково встановив, що ПАТ ,,Банк професійного фінансування", який направив повідомлення про списання грошових коштів ПАТ ,,Авант-Банк" з його депозитного рахунку відкритого в ПАТ ,,Банк професійного фінансування" порушив зобов'язання за договором міжбанківського депозиту № DR301213 від 30.12.2013р. Крім того, на думку позивача, відповідачем в належному порядку не було набуто права на договірне списання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість її доводів, просить рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Міський комерційний Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21846/15 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 26.01.2016р.

Ухвалою суду від 26.01.2016р. розгляд скарги у справі відкладено на 09.02.2016р. у зв'язку з неявкою представників позивача, третьої особи 2 та третьої особи 3 на підставі ст. 77 ГПК України.

Ухвалою суду від 09.02.2016р. розгляд скарги у справі відкладено на 01.03.2016р. за клопотанням представника позивача та у зв'язку з неявкою представників третіх осіб на підставі ст. 77 ГПК України.

Ухвалою суду від 01.03.2016р. розгляд скарги у справі відкладено на 15.03.2016р. у зв'язку з неявкою представників третіх осіб на підставі ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 15.03.2016р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечив проти наведених доводів, просив залишити оскаржуване рішення без змін, представники третіх осіб не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду скарги повідомлялись своєчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411614714999, надісланого на адресу третьої особи 1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та № 0411614714980, надісланого на адресу третьої особи 2 - ПАТ ,,Банк професійного фінансування".

Поштове відправлення на адресу третьої особи 3 - ТОВ ,,Ессе Хаус" повернулось на адресу суду з відміткою ,,за закінченням встановленого строку зберігання".

Як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходження третьої особи 3 - м. Київ, вул. Кіквідзе, 21, оф. 12.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 64 ГПК України, третя особа 3 вважається повідомленою належним чином про час і місце розгляду справи.

Згідно із п. 3.9.2 зазначеної постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За наведених обставин, колегія суддів, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2013 між Публічним акціонерним товариством ,,Міський комерційний банк" (далі - вкладник, позивач) та Публічним акціонерним товариством ,,Авант-Банк" (далі - банк, відповідач) укладено Договір міжбанківського депозиту № DR301213-1, відповідно до п.1.1 якого вкладник розміщує у банку міжбанківський депозит в розмірі 20 000 000 грн. (далі - МДБ) під 22,5% річних на строк з 30 грудня 2013 року по 03 лютого 2014 року. База розрахунку процентів приймається 365 днів, фактична кількість днів становить 34 дні, загальна сума відсотків складає 419 178 гривень 08 коп.

Згідно з п.2.2 договору банк зобов'язується повернути вкладнику суму міжбанківського депозиту та сплатити нараховані проценти.

03.02.2014 сторони уклали Додатковий договір №1 до Договору міжбанківського депозиту, яким внесли зміни до п.п.1.1, 2.2, 3.3 Договору міжбанківського депозиту та збільшили строк вкладу до 06.02.2014 року.

06.02.2014 сторони уклали Додатковий договір №2 до Договору міжбанківського депозиту, яким внесли зміни до п.п.1.1, 2.2, 3.3 Договору міжбанківського депозиту та збільшили розмір депозиту до 28 000 000,00 грн. та строк вкладу до 06.08.2014 року.

06.08.2014 сторони уклали Додатковий договір №3 до Договору міжбанківського депозиту, яким внесли зміни до п.п.1.1, 2.2, 3.3 Договору міжбанківського депозиту, та виклали п.1.1 у новій редакції, зокрема, вказали, що вкладник розміщує в банку міжбанківський депозит в розмірі 28 000 000,00 грн. під 20% річних на строк з 30 грудня 2013 р. по 01 грудня 2014 р. База розрахунку процентів приймається 365 днів, фактична кількість днів становить 336 днів. Загальна сума відсотків по депозиту складає: 499 753,24 грн. та сплачується згідно графіку до 01.12.2014 року.

Відповідно до п. 2 Додаткового договору № 3 від 06.08.2014р. сторони домовились викласти п.2.2 Розділу 2 договору в наступній редакції:

,,2.2 Банк зобов'язується повернути вкладнику суму МБД та сплатити нараховані проценти 01.12.2014р."

Позивач на виконання вимог зазначеного договору та додаткових договорів виконав своє зобов'язання та перерахував кошти у розмірі 28 000 000 грн. на розрахунковий рахунок відповідача.

Також 30.12.2013 між позивачем Публічним акціонерним товариством ,,Міський комерційний банк", як заставодавцем, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством ,,Авант-Банк", як заставодержателем, укладено договір застави майнових прав № DR301213-1/S-1 з подальшим внесенням змін (додатковий договір № 1 від 03.02.2014, додатковий договір № 2 від 06.02.2014, додатковий договір № 3 від 06.08.2014 до договору застави майнових прав № DR301213-1/S-1 від 30.12.2013) у забезпечення виконання зобов'язання ПАТ ,,Банк професійного фінансування" перед ПАТ ,,Авант-Банк", що виникло на підставі договору міжбанківського депозиту № DР/301213/01 від 30.12.2013 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави майнових прав № DR301213-1/S-1 заставодавець - ПАТ ,,Міський комерційний банк" передав у заставу заставодержателю ПАТ ,,Авант-Банк" майнові права на отримання грошових коштів в сумі депозиту 20 000 000 грн., що розміщені заставодержателем у заставодавця на підставі договору міжбанківського депозиту від 30.12.2013 року.

Згідно з п.1.2 вказаного Договору предмет застави забезпечує виконання зобов'язань ПАТ ,,Банк професійного фінансування" за договором міжбанківського депозиту № DР/301213/01 від 30.12.2013 (Основний договір), що укладений між заставодержателем за цим договором та Публічним акціонерним товариством ,,Банк професійного фінансування" на суму 20 000 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення депозиту 03.02.2014 року.

Відповідно до додаткового договору №3 від 06.08.2014 до договору застави майнових прав №DR301213-1/S-1 від 30.12.2013, сторони домовились викласти п 1.2 договору в наступній редакції: ,,Предмет застави забезпечує виконання зобов'язань ПАТ ,,Банк професійного фінансування" за договором міжбанківського депозиту № DР/301213/01 від 30.12.2013, що укладений між заставодержателем за цим договором та Публічним акціонерним товариством ,,Банк професійного фінансування" на суму 28 000 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення депозиту 01.02.2014 року.

У пункті 2.2 Договору застави майнових прав сторони домовились, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі: якщо сума наданого Депозиту не буде повернена у встановлені Основним договором та додатковими угодами до нього строки, в тому числі, у строк при достроковому поверненні депозиту, передбачений Основним договором (пп.2.2.1); якщо проценти за користування Депозитом не будуть сплачені у встановлені Основним договором строки (пп.2.2.2); якщо ПАТ ,,Банк професійного фінансування" не будуть виконані зобов'язання за Договором міжбанківського депозиту DР/301213/01 від 30.12.2013 року.

Згідно п.2.3 Договору застави майнових прав реалізація, звернення стягнення та списання Предмету застави здійснюється заставодержателем шляхом та у порядку, передбаченого цим Договором.

Відповідно до п.3.4.3 Договору застави майнових прав заставодержатель має право за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги повністю, в розмірі що є на момент задоволення згідно з Основним договором, а також з урахуванням, що вимога може складатися із суми боргу за Депозитом, процентів за користування ним, інші платежі, витрати, можливі штрафні санкції та інші збитки, завдані прострочення виконання ПАТ ,,Банк професійного фінансування" зобов'язань за цим Основним договором.

У п. 3.4.4 Договору застави сторони погодили, що підписанням цього договору заставодавець надавав безвідкличне доручення заставодержателю здійснювати договірне списання з рахунків заставодавця, відкритих в ПАТ ,,Авант-Банк", будь-яких сум, належних до сплати за Основним договором. Таке договірне списання може здійснюватися заставодержателем протягом строку дії даного Договору будь-яку кількість разів з дати настання строку виконання відповідного грошового зобов'язання (включно) до повного погашення ПАТ ,,Банк професійного фінансування" заборгованості перед заставодержателем за Основним договором. Заставодержатель є отимувачем коштів по договірному списанню. Списання коштів з рахунків заставодавця здійснюється на підставі меморіального ордеру.

Після того як ПАТ ,,Банк професійного фінансування" своїми діями та повідомленням від 17.11.2014 засвідчив невиконання зобов'язань за договором міжбанківського депозиту № DP/301213/01 від 30.12.2013, відповідач направив на адресу позивача лист №1454/1 від 17.11.2014, в якому повідомив, що на підставі п. 2.2 та 3.4.4 Договору застави майнових прав не пізніше 20 листопада 2014 року проведе договірне списання грошових коштів у сумі депозиту 28 000 000,00 грн. та відсотків в сумі 291 506,85 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі позивач зазначав про те, що у відповідача відсутнє права здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позивача, як реалізація права звернення стягнення за договором застави, оскільки предметом застави є майнові права, а не гроші, а тому відсутні підстави для застосування положень статей 27, 33 Закону України ,,Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень" до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладеного договору застави майнових прав.

Крім того, на думку позивача, на момент направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет застави №11/1147/1 від 17.11.2014, строк виконання зобов'язань за договором міжбанківського депозиту №DR301213-1/S-1 від 30.12.2013 ще не настав, що також не звільняло відповідача від обов'язку виконання вимог ст. 27 Закону України ,,Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень". За таких обставин, позивач зазначав, що перед початком процедури звернення стягнення відповідач зобов'язаний був внести відповідні відомості до державного реєстру і лише тоді вчиняти усі наступні дії, в тому числі здійснювати договірне списання.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Постановою правління Національного банку України № 732 від 20.11.2014 Публічне акціонерне товариство ,,Міський комерційний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Так, рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №124 від 20.11.2014 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства ,,Міський комерційний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно.

У зв'язку із введенням тимчасової адміністрації з 21.11.2014 позивач стверджує, що на дії, спрямовані на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку розповсюджується заборона вчинення таких дій відповідно до п.п.1,2 ч.5 ст. 36 Закону України ,,Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому ПАТ ,,Авант-Банк" не мав права списати грошові кошти з рахунку позивача на свою користь.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач зазначав, що відсутність реєстрації обтяження у реєстрі не створює такого наслідку, як неможливість реалізації права заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави. На думку відповідача, чинним законодавством в Україні не заборонено вчиняти договірне списання грошових коштів з рахунків заставодавця при зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у разі якщо умовами договору передбачено такий спосіб реалізації права звернення стягнення.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, однак з інших підстав.

Позивач заявив позовні вимоги про визнання відсутнім у відповідача права на договірне списання 20.11.2014р. коштів, розміщених ПАТ ,,Міський комерційний банк" за договором міжбанківського депозиту №DR301213 від 30.12.2013р.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Тобто, вимога позивача про визнання відсутнім у відповідача права на договірне списання 20.11.2014р. коштів, розміщених ПАТ ,,Міський комерційний банк" за договором міжбанківського депозиту №DR301213 від 30.12.2013р. за своєю суттю є вимогою про встановлення факту неправомірності вчинених відповідачем дій щодо договірного списання коштів на конкретну дату - 20.11.2014р., який може встановлюватись лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту.

Позивачем не зазначено, у який спосіб (яким чином), у разі задоволення даної позовної вимоги, може бути відновлено та яке саме право позивача.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що на підставі рішення суду у даній справі позивач має намір пред'явити вимоги до відповідача про включення відповідних грошових вимог до реєстру кредиторів банку - відповідача.

Таким чином, слід дійти висновку, що між сторонами спору існує майновий спір щодо коштів, переданих відповідачу на підставі договору МБД. Однак, на думку колегії суддів, вирішення названого майнового спору не може бути здійснено в обраний позивачем спосіб - визнання відсутнім у відповідача права на договірне списання 20.11.2014р.

За наведених вище обставин, позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Водночас, колегія суддів зазначає, що дійшовши висновку підстав для задоволення даного позову, суд першої інстанції вдався до дослідження та оцінки фактичних обставин справи щодо правомірності списання коштів.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 ,,Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, лише після встановлення наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє.

За наведених вище обставин, стосовно обставин та висновків суду першої інстанції про правомірність здійснення відповідачем договірного списання коштів 20.11.2014р. колегія суддів зазначає, що з огляду на наведені вище підстави відмови в задоволенні заявлених позовних вимог відповідні положення, зазначені в мотивувальній частині рішення, підлягають виключенню.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21846/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін в редакції даної постанови.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21846/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Міський комерційний Банк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук