Ухвала суду № 56541021, 17.03.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №579/1549/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Сіра Г. І.Номер провадження 22-ц/788/413/16 Суддя-доповідач - Шевченко В. А. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Шевченка В. А.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Бойка В. Б. ,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк»

на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 06 січня 2016 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 06 січня 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач як на обґрунтування своїх вимог посилався на укладення з відповідачкою 30 квітня 2008 року безномерного договору, за яким вона отримала кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 24 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

При цьому банк виходив з того, що підтвердженням факту укладання даної угоди є заява відповідачки разом з умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті.

Укладаючи цю угоду, як зазначав позивач, відповідачка відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України приєдналася до умов запропонованого їй договору.

Вважаючи, що ОСОБА_3 порушила взяті на себе зобов'язання, позивач визначив за нею станом на 21 вересня 2015 року заборгованість у розмірі 26759 грн., яку й просив стягнути з неї в судовому порядку.

Вирішуючи спір, суд вірно відхилив доводи позивача і обґрунтовано відмовив у позові.

Дійшовши до такого висновку, колегія суддів ураховує, що з огляду на положення Закону «Про захист прав споживачів» споживачам кредитних послуг держава забезпечує особливий захист як більш слабких суб'єктів економіко-правових відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цих відносинах, шляхом визначення особливого порядку укладання договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами.

Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 11 згаданого Закону договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Крім того, абзацом 1 ч. 2 ст. 207, статтею 1055 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У зв'язку з викладеним надані банком умови та правила надання банківських послуг та інші документи, на які він посилався у позовній заяві, не можна вважати невід'ємною частиною кредитного договору, про який іде мова, оскільки ці документи не підписані відповідачкою і їхні копії їй не видавалися.

Сама ж заява у частині кредитного ліміту, процентів та комісії теж позичальником не підписана. Даних щодо платіжної картки та строку дії договору ця заява теж не містить (а. с. 7).

Звідси зазначення тільки у заяві, підписаній відповідачкою, до речі, лише в частині бажаного кредитного ліміту в сумі 3000 грн., того, що вона згодна з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, правилами надання банківських послуг і тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, є недостатнім для підтвердження цього факту і тому до уваги братися не може.

Поряд із цим суд навів переконливі мотиви щодо відхилення доводів позивача щодо роздруківки фотознімку, кредитної картки, пам'ятки клієнта та сум заборгованості.

Усупереч вимогам ст. ст. 59, 60 ЦПК позивач взагалі не надав допустимих засобів доказування відносно фактичного отримання відповідачкою кредиту в сумі 3000 грн. та відповідної кредитної картки з певними реквізитами.

З наведеного слідує, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування якого не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» відхилити, а рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 06 січня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -