Рішення № 56540077, 15.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1484/16

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі - Желєзнові В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2014 року, -

встановила:

У листопаді 2013 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до укладеного договору №СL33654 від 16 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 7 368,42 доларів США зі сплатою 24,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 квітня 2011 року.

Зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 30 жовтня 2013 року у неї виникла заборгованість у розмірі 32666, 43 доларів США, що еквівалентно 261 102, 77 грн., яку банк і просив стягнути з ОСОБА_2

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2014 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» 261 102, 78 грн., де борг за тілом кредиту 52066, 72 грн., заборгованість за відсотками 39023, 51 грн., підвищені відсотки 170012, 55 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не сплачує заборгованість за кредитом, відсотками, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 261102,78 грн.

Колегія частково погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, а саме не погоджується в частині визначення розміру заборгованості за підвищеними відсотками з розрахунку 90% річних у розмірі 170012, 55 грн.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Згідно з п. 2.4 кредитного договору та додатку до нього № 1, у разі прострочення сплати щомісячного платежу, встановлюється підвищена процентна ставка у розмірі 72%, кредитним договором не передбачено підвищення розміру процентної ставки за підвищеними відсотками, таким чином підвищені відсотки не можуть перевищувати 72% річним, в той час як позивач просив їх стягнути у розмірі 90%.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представником позивача наданий розрахунок заборгованості за підвищеними відсотками з розрахунку 72% річних який визначив розрахунок заборгованості за підвищеними відсотками у розмірі 16993,68 доларів США що відповідно до змісту заявлених вимог дорівнює 135779,50 грн.

Посилання в апеляційній скарзі, що підвищені відсотки є неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є помилковим.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Таким чином, пеня це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

Згідно з п.2.4 укладеного сторонами договору за користування кредитом понад встановлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється підвищена процентна ставка, що вказана в додатку 1 до договору.

Відповідачем при розгляді справи не надано будь яких доказів того, що до кредитного договору вносилися зміни в частині підвищених відсотків передбачених п. 2.4 кредитного договору, чи зазначений пункт кредитного договору визнаний недійсним в установленому законом порядку.

Відповідачем не оспорювалося правомірність п. 2.4 кредитного договору, що свідчить про те, що відповідач повністю погоджується з його умовами.

Посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом положень Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки предметом розгляду справи не були вимоги відповідача про порушення позивачем прав відповідача як споживача послуг, та не надання доказів того, що після ухвалення рішення суду першої інстанції, на протязі більш ніж одного року, відповідач звертався до суду з позовом до Банку за захистом своїх прав як споживача.

Посилання в апеляційній скарзі на необгрунованість нарахування відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою 30%, а не 24% відсотка, що передбачено умовами кредитного договору є помилковими, оскільки відповідач підвищив відсоткову ставку відповідно до п.2.3 кредитного договору. Про погодження відповідача зі змінами відсоткової ставки свідчить отримання відповідачем повідомлення від Банку про зміну відсоткової ставки (а.с. 122, 123). Крім того колегія приймає до уваги, що відповідач не оскаржував попереднє рішення апеляційного суду у зазначеній справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, за відсотковою ставкою 30%, та в запереченнях на касаційну скаргу (а.с. 218-222) відповідач наполягав на правомірності стягнення заборгованості за відсотками, за відсотковою ставкою 30%.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував строк позовної давності до вимог заявлених позивачем є помилковим.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Верховний Суд України 30 вересня 2015 року у справі №6-780цс15 висловив правову позицію в якій зазначено, що за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції заява відповідача про застосування строків позовної давності до ухвалення рішення не надходила.

Інші доводи та підстави на які посилався представник відповідача при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, які не зазначені а апеляційній скарзі як підстава для скасування рішення суду першої інстанції не є предметом розгляду справи відповідно до положень ст. 303 ЦПК України.

На підставі наведеного колегія змінює рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості яка підлягає стягненню з відповідача, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту у сумі 226 869,73 грн., яка складається з:

- борг за тілом кредиту - 52066,72 грн.,

- заборгованість за відсотками -39023,51 грн.,

- підвищені відсотки - 135779,50 грн..

В зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 2268,70 грн. судового збору, відповідно до положень ст.88 ЦПК України.

В зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, та зміною рішення суду першої інстанції, колегія стягує з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 171,16 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до положень ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2014 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту у сумі 226 869,73 грн., яка складається з:

- борг за тілом кредиту - 52066,72 грн.,

- заборгованість за відсотками -39023,51 грн.,

- підвищені відсотки - 135779,50 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 2268,70 грн. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 171,16 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич