Ухвала суду № 56530490, 16.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1513/16 Головуючий 1-ї ін-ї. - Остропілець Є.Р.

Справа № 619/1305/15-ц Доповідач - Сащенко І.С.

Категорія - договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів: - Бездітко В.М., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Бойко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Коробець Олена Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу ? частини житлового будинку недійсним та визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог посилалась на те, що з 1978 року, вона перебувала з ОСОБА_7 у фактичних шлюбно-сімейних відносинах. ОСОБА_7 мешкав з нею та її дітьми від першого шлюбу однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1

25.12.1990 року вони уклали шлюб.

За період сумісного життя ОСОБА_7, зі згоди ОСОБА_4, уклав типовий договір купівлі - продажу житлового будинку садибного типу з надвірними забудовами, що розташований адресою: АДРЕСА_2. В 1991 році ОСОБА_7 та ОСОБА_4 повністю сплатили вартість будинку.

16.06.2009 року ОСОБА_4 та її чоловік, через застосування сили з боку ОСОБА_5 були змушені звернутись до нотаріуса з метою оформлення заповіту на останнього. ОСОБА_4 та ОСОБА_7, через необізнаність, вважаючи, що підписують заповіт, підписали договір купівлі - продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Проте грошей від укладеного договору вони не отримували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Після смерті чоловіка, її син почав ображати та бити позивачку, виганяв із будинку. ОСОБА_4 намагалась пояснити сину, що будинок перейде до нього у порядку спадкування, після її смерті.

Про те, що будинок належить ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі - продажу від 16.06.2009 року, укладеному між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, вона дізналася тільки в січні 2015 року, коли звернулася до юридичної консультації Дергачівського району Харківської області .

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та визнати договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями від 16.06.2009 року за адресою: АДРЕСА_2 посвідчений приватним нотаріусом Коробець О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2154 - недійсним.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали.

ОСОБА_5 проти позову заперечував.

Приватний нотаріус Коробець О.М. в судове засідання не з`вився.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 04 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що для задоволення позову є всі підстави, оскільки при укладенні договору вона та її чоловік помилялися та вважали, що підписують заповіт.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності для цього підстав.

Судова колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Встановлено, що 16.06.2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 посвідчений приватним нотаріусом Коробець О.М., зареєстрований в реєстрі за № 2154 ( а.с. 35 ).

Згоду на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, надала дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_4 ( а.с. 38 ).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

В первісному позові підставою для визнання договору купівлі - продажу недійсним позивачка вказала вчинення цього правочину під впливом погроз та насильства з боку відповідача ( а.с. 2 - 4 ). В подальшому ОСОБА_4 вказала іншу підставу - вчинення правочину внаслідок помилки, оскільки вона вважала, що підписувала у нотаріуса не договір купівлі - продажу, а заповіт на ім'я сина ( а.с. 97 - 99 ).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 під час укладення спірного договору помилявся щодо його правової природи та наслідків, позивачкою в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано.

Посилання ОСОБА_7 в апеляційній скарзі та суді апеляційної інстанції на те, що її чоловік ніяких коштів за договором не отримував, крім того, вони залишилися проживати в спірному будинку після укладення договору, судовою колегією не приймаються.

У п. 3 договору вказано, що продаж вчинено за 181421 грн., які покупець передав продавцю, а продавець отримав готівкою від покупця до підписання цього договору ( а.с. 35 ). Той факт, що після укладення договору колишній власник будинку та його дружина залишилися проживати в спірному будинку, і ОСОБА_4 продовжує там проживати до цього часу - не може бути підставою для задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Надавши житловий будинок для проживання своїй матері та вітчиму, відповідач скористався передбаченим законом правом.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_4

Суд розглянув справу в межах заявлених вимог. Доводи апеляційної скарги висновків не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суду відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 301, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 312, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 січня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді