Ухвала суду № 56518952, 17.08.2015, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/8463/15-ц

Провадження №2/200/2390/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

17 серпня 2015 рокуБабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Єлісєєвої Т.Ю.

при секретарі Кузьминій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Дніпропетровської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання правочину в частині недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовної заяви, позивач просила визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у п.6.2 ст.6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-12/23-8, укладеного 10 червня 2007 року між нею та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Дніпропетровської обласної філії «Укрсоцбанк», правонаступником якої є ПАТ «Укрсоцбанк».

Позивач у судове засідання не зявилася, надала заяву щодо розгляду справи за її відсутності, позов підтримала у повному обсязі просила його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, тому суд вважає за можливе розглянути справу відповідно правил ст. 169, 224,225 ЦПК України - заочно.

У звязку з неявкою сторін, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 10 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-12/23-8.

Відповідно до п.6.2 Договору у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди» домовляються про те, що спір розглядається одноособово трететйським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Позивач посилається на те, що погоджуючись з п. 6.2 Договору, вона невірно зрозуміла тлумачення поняття «Третейський суд».

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

Як вбачається з тексту Договору, регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не був невідємною частиною Договору та не надавався позивачці разом із Договором, що позбавило позивачки можливості ознайомитися зі змістом Регламенту та умовами розгляду справи в третейському суді.

Згідно ч.5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що третейське застереження, викладене у п.6.2 Договору не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до ст.2 Закону, третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Частинами 1,5 ст. 12 Закону передбачено, що Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Так, з тексту третейської угоди (застереження) вбачається, що регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не розглядався, як невідємна чатина угоди, також не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися з позовом до третейського суду, не вказані сторони та їх місце знаходження, не зазначено дату та місце укладання третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.

У відповідності до ч.7 ст.12 Закону, у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угодає недійсною.

Крім того, зазначення у Договорі конкретного третейського суду та суддів, позбавило позивачку права на вибір третейського судді та третейського суду, що є порушенням положень ст. 14 Закону, якою передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

Згідно з рішенням Конституційного суду України №1-3/2008 від 10.01.2008 року, третейський розгляд спорів у сфері цивільних і господарських правовідносин є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітування.

Із узагальнення практики застосування судами України Закону України «Про третейські суди» Верховного суду від 11 лютого 2009 року третейська угода є різновидом цивільно правового правочину, тому вона має відповідати вимогам встановленим цивільним законодавством.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 та 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, невіповідність третейської угоди, зазначеної у Договорі вимогам чинного законодавства України є підставою вважати її недійсною.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповдіача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88,169,197,212-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Дніпропетровської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання правочину в частині недійсним задовольнити.

Визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у п.6.2 ст.6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-12/23-8, укладеного 10 червня 2007 року між нею та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Дніпропетровської обласної філії «Укрсоцбанк», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ідентифікаційний код 00039019) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено відповідачем шляхом подачі заяви до Бабушкінського районного суду про його перегляд, протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Позивачем рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська.

Суддя Т.Ю.Єлісєєва