Постанова № 56516494, 15.03.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р.

Справа № 923/1844/15

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

Представники сторін в судове засідання не з’явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012"

на рішення господарського суду Херсонської області від 03.12.2015р.

по справі № 923/1844/15

за позовом Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро"

про стягнення 851 330,05 грн.

Встановила:

У листопаді 2015 року Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2012" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" 851 330,05 грн., з яких: 137 426,53 грн пені, 139 932,33 грн штрафу, 36 670,67 грн річних та 537 300,52 грн. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов’язань щодо своєчасної оплати товару за договором поставки № КГ-Н-2 від 31.10.2012, що встановлено рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 923/1487/14 від 02.12.2014, яким стягнуто з відповідача 499 437,12 грн. основної заборгованості, 466 441,10 грн. індексації ціни товару, 149 831,13 грн. штрафу та 72 650,99 грн. пені.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.12.2015р. (суддя Закурін М.К.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро» на користь Приватного підприємства «БІЗОН-ТЕХ 2012» 137 426,53 грн. пені, 36 670,67 грн. річних та 2 611,45 грн. компенсації по сплаті судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про існування грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором після ухвалення судового рішення та обґрунтованість нарахування пені та 3 % річних .

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу мотивовано положенням ст. 61 Конституції України та правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 24.10.2015р. по справі № 6-2003цс15, в якій забороняється здійснювати подвійну юридичну відповідальність за одне і те саме порушення.

Відмовляючи у стягненні вказаної суми втрат від інфляції, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нарахування інфляційних на суму основного боргу і суму індексації ціни товару є неправомірним, оскільки умовами договору передбачено обов’язок відповідача сплатити позивачу суму індексації ціни товару, розмір якої залежить від курсу долару США, а отже, на думку місцевого господарського суду, індексація фактично повністю нівелює втрати позивача від інфляції.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2012" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 537 300,52 грн. втрат від інфляції, 139 932,33 грн. штрафу та 10,158 грн. судового збору; прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012" 537 300,52 грн. втрат від інфляції, 139 932,33 грн. штрафу та 10,158 грн. судового збору; стягнути з відповідача на користь позивача 14 046,95грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона наполягає на тому, що стягнення з відповідача штрафу є правомірною вимогою та зазначає про те, що постанова Верховного Суду України від 24.10.2015р. по справі № 6-2003цс15 приймалась судовою палатою в цивільній справі, без врахування норм Господарського кодексу України і передбачених ним особливостей застосування цивільних норм у сфері господарювання.

Також, скаржник наполягає на тому, що ціна товару в договорі і грошові зобов’язання визначились сторонами в національній валюті України – в гривнях, а не в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а тому прострочення сплати коштів є підставою для нарахування відповідачу втрат від інфляції, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони у судове засідання не з’явились, не скористались наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважних представників не направили. Причини неявки повноважних представників суду не відомі.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою.

Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем 31.10.2012р. укладено договір поставки насіння № КГ-Н-2, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якого у порядку, строки та на умовах, визначених цим договором та специфікаціями до нього, постачальник зобов’язується поставляти та передавати у власність покупця насіння для сівби, а покупець зобов’язується приймати цей товар та оплачувати його. Усі поставки постачальником покупцю насіння до кінця року, в якому був укладений цей договір, а також порядок їх оплати, регулюється цим договором. Якщо сторони в наступному році не укладуть новий договір поставки, але фактично постачальником будуть здійснюватися поставки насіння покупцю, то цей договір продовжує регулювати умови таких поставок між сторонами і в наступному році аж до укладання нового договору поставки насіння.

На виконання умов договору поставки позивачем поставлено товар на загальну суму 543 437,12 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 884 від 02.04.2013 на суму 125 585 грн., № 887 від 02.04.2013 на суму 189 280 грн, № 1824 від 19.04.2013 на суму 36 432,50 грн., № 2100 від 24.04.2013 на суму 109 882,50 грн, № 2973 від 07.08.2013 на суму 82 257,12 грн.

В свою чергу, відповідачем частково оплачено поставлений товар в сумі 44 000 грн., внаслідок чого за відповідачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 499 437,12 грн. станом на 23.09.2014р.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 2 грудня 2014 року у справі № 923/1487/14, яке набрало законної сили на підставі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р., із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро» на користь Приватного підприємства «БІЗОН-ТЕХ 2012» стягнуто 499 437,12 грн. основної заборгованості, 466 441,10 грн. індексації ціни товару, 149 831,13 грн. штрафу та 72 650,99 грн. пені та відшкодування втрат зі сплати судового збору.

В процесі примусового виконання рішення господарського суду у названій справі відповідач повністю сплатив заборгованість (з урахуванням стягнутої судом суми судового збору в розмірі 23767,21 грн.), а саме: 02.04.2015р. – 8 901,26 грн, 24.04.2014р. – 8 910 грн., 24.07.2015р. – 1069,31 грн., 01.09.2015р. – 200 000 грн, 23.09.2015р. – 312 619,52 грн., 30.09.2015 – 360 377,46 грн.

Зважаючи на несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, позивач додатково нарахував відповідачу за період з винесення судового рішення до дня фактичного виконання судового рішення 137 426,53 грн. пені.;139 932,33 грн. штрафу виходячи із суми індексації ціни товару, що є грошовим зобов'язанням за договором; 36 670,67 грн. річних та 537 300,52 грн. інфляційних за період 3 16.10.2013р. по 30.09.2015р. - прострочення по сплаті сум основного боргу та індексації та звернувся з даним позовом до суду.

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно пункту 8.1.3 Договору за прострочення строків виконання грошових зобов’язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми простроченого зобов’язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від простроченої суми.

Пунктом 8.2 Договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов’язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання, а строк позовної давності з вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) по таким зобов’язанням збільшують до трьох років.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 2 грудня 2014 року у справі № 923/1487/14 стягнуто пеню понад 6 місяців, зазначених у частині 6 ст. 231 Господарського суду України.

За статтею 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановленні рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин судова колегія погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення пені.

За період порушення грошового зобов’язання з 24.09.2014р. по 29.09.2015р. позивачем нарахована пеня у розмірі 137 426,53 грн. виходячи із суми основного боргу та суми індексації ціни товару.

Розрахунок пені:

За основним зобов'язанням 499 437,12 грн. :

за період з 24.09.14 по 23.07.15р. 499437,12 грн. за 303 дні на 0,05 %=75 664,72грн.

за період з 24.07.15 р. по 29.07.15 р. 498 367,81 грн. 6 днів на 0,05% = 1 495,10 грн.

за період з 30 07.15 по 22.09.15р. 178 117,81 грн. 55 днів на 0,05% = 4 898,23 грн. Всього 82 058,05 грн.

За зобов'язання щодо індексації ціни товару за період з 03.02.2015р. по 29.09.2015р. 466 441,10грн. з 03.02.2015 по 22.09.2015р. 232 дні на ставку пені за договором 0,05 % = 54 107,16грн.

з 23.09.2015р. по 29.09.15р. 7 днів виходячи з суми 360 377,46 (466 441,10грн. – 106 063,64грн.) = 1 261,32грн., а загалом 55 368,48 грн.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі "Законодавство", судова колегія вважає його невірним, оскільки не збігається кількість днів прострочення, а саме за період з 24.09.14р. по 23.07.15р. - 302 дні замість 303 (у розрахунку позивача), за період з 24.07.15р. по 29.07.15р. - 5 днів замість 6 днів; за період з 30 07.15р. по 22.09.15р. 54 дні замість 55; за період з 03.02.2015р. по 29.09.2015р. - 231 день замість 232 днів; з 23.09.15р. по 29.09.15р. 6 днів замість 7 днів, як визначено позивачем у розрахунку.

Тому сума пені, нарахована судовою колегією складає 137 177,33 грн. замість 137 426,53 грн., як визначено позивачем та стягнуто судом першої інстанції.

Щодо стягнення сум штрафу, передбаченому пунктом 8.1.3 Договору судова колегія не погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для нарахування штрафу з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 24.10.2015р. по справі № 6-2003цс15, в якій забороняється здійснювати подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення. Верховний Суд України зробив висновок щодо неможливості одночасного нарахування пені та штрафу за невиконання грошового зобов’язання.

Судова колегія не погоджується з вищезазначеним висновком місцевого господарського суду виходячи із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. № 42/252 та від 09.04.2012р. № 20/246-08.

Отже, судова колегія вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з постанови, на яку послався суд першої інстанції, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання судової колегії, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

За таких обставин рішення суду в частині стягнення штрафу підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову виходячи з такого.

Так, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач нараховує штраф на суму індексації ціни товару, яка не була врахована при прийнятті судового рішення від 02 грудня 2014 року по справі № 923/1487/14.

Дійсно, за судовим рішенням від 02 грудня 2014 року стягнуто 139 932,33 грн. штрафу, що нараховане позивачем лише на суму 499 437,12 грн. основної заборгованості.

Умовами укладеного договору (пункт 5.6.6) визначено, що грошовим зобов'язанням покупця перед постачальником з оплати товару є зобов'язання покупця по сплаті проіндексованих сум.

Пунктом 8.1.3 Договору передбачена відповідальність покупця за прострочення строків виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, позивач має право стягнути суму штрафу виходячи із суми всього зобов'язання ( із суми 499 437,12 грн. основної заборгованості, та 466 441,10 грн. індексації ціни товару). Оскільки судом частка штрафу на суму основної заборгованості вже стягнута, то стягнення суми штрафу із решті суми зобов'язання ґрунтується на умовах договору і є правомірним.

Тому судова колегія задовольняє апеляційну скаргу у цієї частині та скасовує рішення суду в частині відмови у позові щодо стягнення штрафу.

При вирішенні питання щодо стягнення розміру сум штрафних санкцій судова колегія звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені до 1,00 грн. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач послався на наявність заборгованості перед іншими кредиторами.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції відповідач знову звернувся із зазначеним клопотанням до якого надав довідки щодо господарської діяльності підприємства. Із зазначених документів вбачається, що відповідач знаходиться у край тяжкому фінансовому становищу, має кредиторську заборгованість у розмірі 22 млн. 141 тис. грн. Крім того дебіторська заборгованість у 2015 році сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" склала 1 млн. 441 тис. грн.

Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач розрахувався за свої грошові зобов'язання на підставі рішення господарського суду від 02.12.2014р. не тільки грошовими коштами а й у виконання судового рішення поставив на користь позивача 105 т. зерна пшениці фуражної рожаю 2015 року.

Таким чином, поведінка боржника вказує на намір виконання зобов'язання боржником, а тому судова колегія вважає за необхідне зменшити сум штрафних санкцій : суму пені до 10 000,0 грн. та штрафу до 10 000,0 грн.

Судова колегія не погоджується з доводами суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних витрат виходячи з такого.

Згідно пункту 2.1 договору, найменування (асортимент) товару його кількість та ціна вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід’ємними його частинами.

Відповідно до пункту 5.1 договору, покупець зобов’язується оплатити постачальнику товар у строки та в розмірах, що визначені в специфікаціях, а також зобов’язується сплатити суму індексації ціни товару в порядку, визначеному цим договором, Якщо в специфікації не вказано дату (строк) оплати товару, то такий товар оплачується покупцем у день його отримання від постачальника. Ця умова також діє, якщо між сторонами фактично відбулась поставка товару по накладній, але на такий товар не була підписана специфікація.

Згідно з пунктом 5.6. договору ціна товару, що вказана в специфікаціях, визначена на дату їх складання.

Згідно з пунктом 5.6. договору поставки ціна товару, що вказана в специфікаціях, визначена на дату їх складання, а у зв’язку з тим, що товар буде оплачуватися покупцем не в день складання специфікації, то всі платежі за товар підлягають індексації.

Проіндексована сума платежу визначається таким чином: ПСП = (К2/К1) х СП, де ПСП- проіндексована сума платежу, яка підлягає сплаті покупцем постачальнику; СП - сума платежу за товар; К2 - середній курс продажу банками доларів США за гривні на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у найближчий попередній до дати платежу день; К1 - курс гривні до долару США на дату складання специфікації, за яким визначалась ціна товару в ній (вказується в специфікаціях). Якщо показник К1 не вказаний у специфікації, то він дорівнює офіційному курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України на дату складання специфікації.

Для розрахунку такої індексації сторони в підпункті 5.6.1 договору визначили, що для показника К2 вони використовують середній курс продажу банками доларів США за гривні (показник АSК на веб-сторінці http.udinform.com. в огляді фінансового дня) на міжбанківському валютному ринку, зафіксований на момент закриття торгів у найближчий попередній до дати платежу день, інформацію про який сторони одержують із веб-сторінки http.udinform.com.

Згідно з підпунктом 5.6.2. договору у день здійснення платежу покупець самостійно, без пред'явлення йому рахунку з збоку постачальника, проводить його індексацію у встановленому порядку та перераховує постачальнику проіндексовану суму платежу. Якщо К2 є меншим за К1, то ПСП дорівнює СП.

Згідно з пунктом 5.6.4 договору при зверненні постачальника до суду з позовною заявою про стягнення з покупця заборгованості за цим договором, суми прострочених і несплачених покупцем платежів індексуються у вказаному порядку, але показник К2 для них визначається станом на дату складання позовної заяви постачальником про стягнення із покупця заборгованості за цим договором. Якщо показник К2 під час розгляду справи в суді зменшується, то перерахунок суми індексації ціни товару не проводиться.

Відповідно до пункту 5.1, підпунктів 7.1.1., 7.1.3. договору відповідач зобов'язався оплатити товар, у тому числі сплатити суму індексації ціни товару, для чого зобов'язався перед здійсненням будь-якого платежу провести його індексацію в порядку, визначеному договором.

У пункті 3 кожної зі специфікацій до договору також вказано, що суми платежів підлягають індексації згідно з договором.

Отже, що за умовами договору повна ціна товару складається з ціни товару, що визначена в специфікаціях, тобто, базової ціни та суми індексації ціни товару, що нараховується в порядку, передбаченому пунктом 5.6. договору і його підпунктами 5.6.1 - 5.6.6.

Таким чином, правова природа індексації на умовах цього договору є визначення остаточної ціни товару на час розрахункових операцій.

Так, згідно з підпунктом 5.6.6. договору зобов'язання покупця щодо сплати проіндексованих сум платежів є грошовим зобов'язанням покупця перед постачальником з оплати товару.

Отже, пункт 5.6 договору і його підпункти 5.6.1 - 5.6.6. містять умови, що передбачають чітко визначений, за настання певних обставин, порядок та спосіб розрахунку нової ціни товару шляхом індексації сум платежів за товар, що заздалегідь погоджений сторонами в договорі, що дозволяє їм без додаткових домовленостей, переговорів, укладання додаткових угод тощо, відразу визначити нову ціну товару (доплату до базової, первинної ціни договору).

При розгляді даної справи суд першої інстанції доповнив вказані висновки тим, що індексація ціни товару є складовою частиною ціни товару станом на день її оплати, а у випадку несвоєчасної оплати – є загальним боргом.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12).

Судова колегія не погоджується з висновком суду, що позивачем мінімізовано власні ризики по знеціненню реалізованого за договором поставки товару шляхом визначення його ціни в грошовому еквіваленті до іноземної валюти, а тому внаслідок застосування індексації ціни товару, нарахування інфляційних є неправомірним.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що нарахування інфляційних та індексації ціни товару має різну правову природу виникнення.

Так, індексація ціни товару є складовою грошового зобов'язання, оскільки остаточно визначає ціну товару.

Інфляційні нарахування - це правовий інструмент впливу на боржника за порушення ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, висновок суду першої інстанції про відмову у нарахуванні інфляційних суперечить його ж висновку про правомірність стягнення 3% річних, що є неприпустимим, оскільки стягнення інфляційних та річних пов'язані між собою однією правовою підставою, а саме є цивільно – правовою відповідальністю за порушення грошового зобов'язання.

На підставі викладеного судова колегія повністю погоджується з доводами апеляційної скарги щодо правомірності нарахування інфляційних на суму заборгованості., яка передбачена у національній валюті , за період з 16.10.2013р. по 29.09.2015р .

Оскільки місцевим господарським судом відмовлено у позові про стягнення інфляційних втрат з порушенням норм матеріального права, рішення у цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Перевіривши розрахунок інфляційних на суму заборгованості за період з 16.10.2013р. по 29.09.2015р., за допомогою методики, визначеної у програмно – технічному комплексі "Законодавство" судова колегія визначає, що розрахунок суми втрат від інфляції на суму основного боргу та індексації не співпадають з розрахунками, зробленими позивачем.

Так із додатку №4 до позовної заяви у таблиці нарахувань (а. с. 13- 14) зазначено, що інфляційні витрати нараховані позивачем не на суму заборгованості, а на суми сплаченого основного боргу. Всього позивачем нараховано: 537300,52 грн., з яких 378 570,63 – інфляційні витрати на суму основного боргу та 158 729, 89 грн. - на суму індексації.

Наведене не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки позивачем не враховано рекомендації зазначені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97–р "Рекомендації щодо порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ", а саме індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення сум заборгованості на момент їх виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Згідно методики, визначеної у програмно – технічному комплексі "Законодавство" судова колегія визначає, що розрахунок суми втрат від інфляції на суму основного боргу та індексації становить :

"Основний борг" за період з 16.10.2013 р. по 23.07.2015 р. складав суму 499 437, 12 сума інфляційних – 375390,89 грн.

за період з 24 липня по 29 липня 2015 р. на суму заборгованості 498 367,81 – сума інфляційних не нараховується ( в межах одного місяця)

за період з 30.07.2015 р. по 22.09.2015 р. на суму заборгованості 178 117,81грн. інфляційні складають 2638,99 грн.

Загалом інфляційні на суму "основного" боргу складають 378 029,88 грн.

На суму індексації:

за період з 03.02.2015р. по 22.09.2015р. інфляційні витрати складають 173 112,43 грн.

за період з 23.09.2015р. по 30.09.2015р. на заборгованість у розмірі 360 377,46 грн. інфляційні витрати не нараховуються.

Таким чином загальна сума інфляційних складає 378 029,88 +173 112,43 = 551 142,31 грн.

Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги на суму інфляційних у розмірі 537 300,52 грн., незважаючи на інший розмір інфляційних, судова колегія не може виходить за межі заявлених вимог, а тому стягує з відповідача на користь позивача 537 300,52 грн. інфляційних.

Відносно правомірності стягнення 3% річних судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для стягнення, але не згодна з висновком суду про правильність нарахувань річних.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за допомогою методики, визначеної у програмно – технічному комплексі "Законодавство", колегія суддів встановила що зроблений позивачем розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв’язку з тим, що позивачем знов нарахована сума річних не на розмір заборгованості, а на суми сплаченого основного боргу та суми сплаченої індексації. Так залишок суми основного боргу в розмірі 499 437,12 грн. (стягнуто судом по справі № 923/1487/14) був прострочений з 16.10.2013 року. Вказана сума сплачувалась окремими платежами – 1 069,31грн. – 24.07.2015р., 320250,0 грн. – 30.07.2015р. 178 117,81 - остаточно 23.09.2015р. Тому 3% річних за період з 16.10.2013р. по 23.07.2015р. виходячи із суми заборгованості 499 437,12грн. складає 26 477,00 грн. За період прострочення з 24 липня по 29 липня 2015р. на суму заборгованості 498 367,81грн. 3% річних складає 20 480,87 грн. за період з 30.07.2015р. по 22.09.2015р. на суму заборгованості 178 117,81грн. сума 3 % річних складає 790,55грн.

Відносно 3 % річних нарахованих на суму індексації за період з 03.02.2015р. по 22.09.2015р. на суму 466 441,10 грн. (стягнуто судом по справі № 923/1487/14), яка сплачувалась платежами - 23.09.2015 р. у розмірі 106 063,64 грн. та 30.09.2015р. остаточно у сумі 360 377,46 грн. сума складає 8 894,32 грн. За період з 23.09.2015р. по 30.09.2015р. на заборгованість у розмірі 360 377,46 грн. 3% річних складає 207 грн. Загалом сума 3% річних складає 56 849, 34 грн.

Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги на суму 3% річних у розмірі 36670,67грн., незважаючи на інший їх розмір , судова колегія не може виходить за межі заявлених вимог, а тому стягує з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 36670,67грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, а тому з відповідача на користь позивача судова колегія стягує 12 769,95 грн. за подачу позовної заяви та 14 046,95 грн. за подачу апеляційної скарги, а загалом 26 816,90 грн. .

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню в частині відмови у позові, а апеляційна скарга Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012" підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.2, 104 п.4 ч.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 03.12.2015р. по справі № 923/1844/15 - частково скасувати, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції :

«Позов Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012" частково задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2012" 537 300,52 грн. (п'ятсот тридцять сім тисяч триста гривень 52 коп.) витрат від інфляції; 10 000,0 грн. (десять тисяч гривень) штрафу; 10000,0 грн. (десять тисяч гривень) пені; 36 670,67 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят гривень 67 коп.) річних, 26 816,90 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот шістнадцять гривень 90 коп.) – витрат за сплату судового збору

В решті позову відмовити.»

Господарському суду Херсонської області доручити видати наказ із зазначенням усіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 17.03.2016р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Г.І. Діброва

Суддя А.І. Ярош