Рішення № 56490341, 14.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/229/16 Справа № 199/3247/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Богун О. О. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «УАСК АСКА», ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, стягнення суми страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И Л А:

28 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, за яким просив суд стягнути з ПрАТ «УАСК АСКА» на його користь 9 074,06 грн. матеріальних збитків та пеню за кожен день прострочення починаючи з 23.12.2014 року до дня виплати, яка станом на 24.04.2015 складає 1 316,36 грн., стягнути з ОСОБА_4 на його користь 5000 грн. моральної шкоди одноразово, франшизу у розмірі 1 000 грн., стягнути з ПрАТ «УАСК АСКА» та ОСОБА_4 на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 4384,80 грн. в рівних частинах, стягнути з ПрАТ «УАСК АСКА» та ОСОБА_4 на його користь витрати на судовий збір у розмірі 243,60 грн. в рівних частинах. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 03.06.2014 року у м. Дніпропетровську на пр. Газети «Правда» мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якого сталось зіткнення автомобіля «Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mercedes-Benz» р/н НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_4, в результаті пригоди автомобіль, що належить ОСОБА_2 («Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3) отримав механічні пошкодження. Постановою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2014 року ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на порушника було накладено стягнення у виді штрафу. Як зазначав позивач при зверненні до суду обидва транспортних засоби є забезпеченими транспортними засобами. 23.09.2014 року після отримання часткового страхового відшкодування за добровільним договором страхування та після встановлення недостатності вказаної суми, ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «УАСК АСКА» із заявою про страхове відшкодування та вимогою щодо відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженому транспортному засобу, з додатками у відповідності до вимог ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», строки розгляду якої визначені п. 36.2 ст. 36 Закону, утім, після спливу більше 90 днів позивачем було отримано листа з ПрАТ «УАСК АСКА» про відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав, які, на переконання позивача, є незаконними.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року ухвалено: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «УАСК АСКА» та ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та про стягнення суми страхового відшкодування - відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам у повному обсязі рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.06.2014 року у м. Дніпропетровську на проспекті «Імені Газети «Правда» мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якого сталось зіткнення автомобіля «Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_2 та під керуванням останнього, та автомобіля «Mercedes-Benz» р/н НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_4; в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль, що належить ОСОБА_2 («Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3) отримав механічні пошкодження. Постановою судді Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2014 року ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього було стягнення у виді штрафу. На підставі договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27.03.2014 року забезпеченим за цим договором транспортним засобом є а/м Мерседес Бенц 220 р\н НОМЕР_5, який належить на праві власності ОСОБА_6; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що всупереч вимогам ст. 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач не вчинив такі дії, як надати для огляду страховику належний транспортний засіб та надати для огляду та копіювання наявні у нього документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди. Разом з тим, відповідно до акту виконаних робіт від 18.07.2014 року на суму 25 033,48 грн. було виконано сервісне обслуговування автомобіля «Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3, однак суду не було надано доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо розміру витрат, які пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням передбачених ст. 29 зазначеного вище Закону вимог та враховуючи те, що страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу (ст. 32 Закону). Підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені ст. 37 зазначеного вище Закону, згідно з якою підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є (37.1.3) невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Відтак, суд погоджується із слушністю доводів страховика щодо відсутності підстав для виплати позивачу страхового відшкодування за страховим випадком, який мав місце 03.06.2014 року, через неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди. Оскільки вимоги позову про стягнення пені та про стягнення франшизи є похідними від задоволення вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, в задоволенні якої відмовлено, підстави для стягнення з відповідача-страховика на користь позивача пені в сумі 1 316,36 грн. та про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача франшизи в розмірі 1 000 грн. відсутні. Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, то підстав стягнення моральної шкоди також не вбачається. Розв'язуючи вимогу позову про стягнення витрат на правову допомогу та відмовляючи в її задоволенні, суд виходить з наступного. За ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Виконуючи даний обов'язок, позивач мав надати суду докази на підтвердження понесення ним цього виду судових витрат саме за участь особи, яка надавала правову допомогу, у: 1) судовому засіданні, 2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та 3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, та про їх розмір, що надало би змогу суду пересвідчитися (враховуючи перелічені законом види участі особи, яка надавала правову допомогу, під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ) у відповідності суми, заявленої у позові до стягнення, визначеному Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» обмеженню (не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу), що з урахуванням вимог даного закону визначається у відповідному судовому рішенні. Утім, позивач не виконав даного обов'язку, який в силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України покладений саме на нього, що унеможливлює для суду визначення із розміром компенсації позивачеві, який би підлягав присудженню до стягнення з відповідача, як понесених витрат на правову допомогу. Питання про розподіл судових витрат в частині судового збору вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.

Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку, вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив спірні правовідносини сторін і дав належну оцінку доказам у справі відносно позову про стягнення з ПрАТ «УАСК АСКА» на користь позивача матеріальних збитків та пені, про стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача суми франшизи у розмірі 1 000 грн. про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу і правильно відмовив у задоволенні вказаного позову в цій частині, однак висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди є неправильним з огляду на наступне.

Суд першої інстанції не з'ясував характер спірних правовідносин та закон, який підлягає застосуванню до виниклих правовідносин; у рішенні суду відсутнє належне обґрунтування відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди з винної у ДТП особи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Вказані правовідносини регулюються спеціальною нормою - ст. 1194 ЦК України, відповідно до якої відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки є додатковою (субсидіарною) і настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для відшкодування завданої шкоди. За цих умов володільцем сплачується потерпілому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Суд першої інстанції вказані вимоги Закону не враховував та до виниклих правовідносин їх не застосував.

Як зазначив позивач в позовній заяві, - 23.09.2014 року після отримання часткового страхового відшкодування за добровільним договором страхування та після встановлення недостатності вказаної суми, він звернувся до ПрАТ «УАСК АСКА» із заявою про страхове відшкодування та вимогою щодо відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженому транспортному засобу.

Суд не врахував, що заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди стосуються як наслідок спричинення шкоди майну потерпілого, у зв'язку з чим страховик відшкодовує моральну шкоду, яка полягає тільки у каліцтві або іншому ушкодженні здоров'я потерпілого, моральна шкода, яка полягає у настанні інших негативних явищ, відшкодовується особою, яка її завдала, тобто законодавець розділив відповідальність за спричинення моральної шкоди між страховиком та винною особою.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1- 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди - скасовує з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог.

Спірні правовідносини у сторін виникли щодо відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 03 червня 2014 року в результаті зіткнення джерел підвищеної небезпеки.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду в деліктних (позадоговірних) відносинах передбачені ч. 1 ст. 1166 і ст. 1167 ЦК України.

Згідно із зазначеними нормами обов'язковими умовами такої відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вина заподіювача.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а обов'язок доведення наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою покладено законом саме на позивача.

З огляду на вказану норму закону для відшкодування майнової шкоди необхідно встановити, зокрема, наявність спричиненої шкоди завданої майну, належного позивачу.

Статтею 1167 ЦК України передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме: ч.1 - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно до вимог статті 1188 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки" ч.1 - шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що дорожньо-транспортна пригода (ДТП), яка відбулась 03 червня 2014 року, в результаті якої була завдана шкода позивачу, сталась з вини відповідача ОСОБА_4, що встановлено постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2014 року (а.с.25).

В той же час відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; згідно з цим законом Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3), суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі (ст. 4), об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5).

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27.03.2014 року (поліс № А1/0352694) забезпеченим за цим договором транспортним засобом є а/м Мерседес Бенц 220 р\н НОМЕР_5, який належить на праві власності ОСОБА_6; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 510 грн. (а.с.79).

В силу ст. 6 зазначеного вище закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Зазначеним законом передбачені дії, які повинні бути вчинені для виплати страхового відшкодування: відповідно до ст. 33-1 зазначеного вище закону страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Встановлено судом, що з боку позивача такі дії, як надати для огляду належний транспортний засіб та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди вчинені не були.

Разом з тим, відповідно до акту виконаних робіт від 18.07.2014 року на суму 25 033,48 грн. було виконано сервісне обслуговування автомобіля «Geely Emgrand» р/н НОМЕР_3; суду не було надано доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо розміру витрат, які пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням передбачених ст. 29 зазначеного вище закону вимог.

Підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені ст. 37 зазначеного вище закону, згідно з якою підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є (37.1.3) невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу страхового відшкодування за страховим випадком, який мав місце 03.06.2014 року, через неможливість страховика встановити розмір заподіяної шкоди.

Оскільки вимоги позову про стягнення пені та про стягнення франшизи є похідними від задоволення вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, в задоволенні якої відмовлено, то підстави для стягнення з відповідача-страховика на користь позивача пені в сумі 1 316,36 грн. та про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача франшизи в розмірі 1 000,00 грн. відсутні.

Суд першої інстанції правильно обґрунтував відмову у стягненні судових витрат пов'язаних з правовою допомогою.

В цій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Відповідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 23 ЦК України встановлено яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі, право на відшкодування якої особа має внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що позивач обґрунтував спричинення йому моральної шкоди завданої внаслідок ДТП тим, що він зазнав переживань щодо пошкодженого його майна, у нього змінився звичайний спосіб життя, оскільки йому довелось прикладати більше зусиль для того, щоб заробити кошти для ремонту пошкодженого транспортного засобу, та він не міг користуватися своїм автомобілем, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що підлягає відшкодуванню спричинена моральна шкода у розмірі 1 500 грн., що відповідає характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, обставинам справи та засадам розумності, виваженості та справедливості.

Вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., колегія суддів вважає занадто завищеними.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача моральних збитків підлягають частковому задоволенню в сумі 1500 грн.

Доводи апелянта щодо скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача-страховика матеріальних збитків, пені, стягнення з відповідача ОСОБА_4 суми франшизи, стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу є безпідставними, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції та стосуються переоцінки доказів у справі.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 243,60 гривень.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди з ухваленням нового рішення.

Задовольнити частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: 52001, АДРЕСА_3 номер облікової картки платника податків НОМЕР_4) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 03.06.2014 року в сумі 1500 гривень (одна тисяча п'ятсот гривень) та судовий збір у розмірі 243,60 гривень (двісті сорок три гривні 60 копійок).

В решті позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2015 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь