Рішення № 56490260, 15.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1948/16 Справа № 203/3409/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф. Ф. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Синенка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до фізичною особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа - Управління з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із позовом до ФОП ОСОБА_4, третя особа - Управління з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради, Громадська організація «Служба захисту прав споживачів України», про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди (а.с.1-6).

Ухвалою суду від 06 жовтня 2015 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, Громадську організацію «Служба захисту прав споживачів України», заявлену позивачем як третю особу, судом виключену зі складу учасників розгляду справи (а.с.98-99).

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на ті обставини, що 04 квітня 2015 року, під час перебування позивача у гостях у свого знайомого ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 до них подзвонили працівники відповідача - дівчина та молодий чоловік, які запропонували позивачу купити товар зі знижкою у честь 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У цей же день, між сторонами, було укладено договір б/н про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки, за яким позивач сплатив відповідачу 5000 гривень за телевізор «Honda-22». Перед укладенням договору працівниками відповідача позивачу була надана інформація, що вказаний телевізор коштує 6000 гривень, але внаслідок дії акції в честь 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні такий телевізор буде коштувати позивачу на 1000 гривень менше, що і спонукало позивача на укладення вказаного договору та придбання телевізору. У той же день, позивачу, за адресою його проживання, був доставлений придбаний телевізор. Однак, увечері позивач дізнався від свого чина, що дійсна вартість такого телевізору не перевищує 3000 гривень. У зазначеному позивач також переконався відвідавши особисто на наступний день один із магазинів міста, який торгує аудіо-/відео- технікою. У подальшому, 20 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення переплаченої суми коштів, у чому відповідач відмовив. Не відреагував відповідач і на припис Управління з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради щодо усунення порушень прав позивача. Також, позивач зазначив про неотримання інформації про вид та вартість окремих послуг, які начебто надавались відповідачем позивачу за укладеним між ними договором від 04 квітня 2015 року, вказав на незаконне застосування відповідачем поняття знижка через те, що фактична ціна товару значно вища від звичайної, зазначив на введення його в оману відповідачем шляхом посилання на продаж товару із вказаною знижкою, відзначив несправедливість укладеного між сторонами договору через наявність в ньому пункту 20, що позивачем трактовано, як надання продавцем собі виключного права щодо тлумачення договору, а також позивач наголосив на використанні відповідачем нечесної та агресивної підприємницької діяльності внаслідок введення позивача в оману щодо ціни та знижки на телевізор при укладення спірного договору. Окрім того, позивач посилався на удаваність укладеного між сторонами договору, оскільки цей договір фактично приховує укладений між сторонами договір купівлі-продажу внаслідок бажання відповідача обмежити права позивача щодо права на обмін або повернення товару належної якості, виправдати завищення ціни товару через посилання на надання неіснуючих послуг. На підставі викладеного позивач просив суд визнати укладений між сторонами договір б/н про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки недійсним, застосувавши до нього наслідки недійсності, стягнути з відповідача збитки у подвійному розмірі згідно ст.230 ч.2 ЦК України в розмірі 10000 гривень. Крім того, посилаючись на завдання йому діями відповідача моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях та хвилюваннях через порушення його прав споживача, обман, необхідність звертатись до компетентного органу із захисту прав споживачів та до суду, змінення ритму та укладу життя позивача через намагання врегулювати спір між сторонами та захистити свої права, позивач просив суд стягнути з відповідача в якості відшкодування моральної шкоди 3000 гривень.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Договір про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки від 04 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 визнано недійсним.

В порядку застосування правових наслідків недійсності правочину стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачені останнім за договором про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки від 04 квітня 2015 року кошти в розмірі 5000 гривень, зобов'язавши ОСОБА_3 після сплати йому цієї суми передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 телевізор «Honda 22», придбаний на підставі вказаного договору.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 гривень.

ОСОБА_3 у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 730,8 гривень.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 04 квітня 2015 року між позивачем, як покупцем/замовником, та відповідачем, як продавцем/виконавцем, було укладено договір без номеру про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання надати послуги підбору, комплектації, замовлення та доставки побутової техніки за вибраними позивачем зразками, а саме телевізору «Honda 22». Загальна вартість замовлення за договору вказана в договорі в розмірі 5000 гривень, і згідно з п.2 договору в загальну вартість замовлення включено вартість послуг за даним договором, вартість організації замовлення, вартість товару, вартість доставки товару від складу виробника до складу (магазину) виконавця/продавця, а також доставки замовнику/покупцю. Разом з тим, зміст п.1 договору містить таблицю переліку замовлених товарів, послуг, що надаються тощо, і ця таблиця містить лише зазначення вартості замовленого товару - телевізора «Honda 22» в розмірі 5000 гривень, а також загальну ціну договору також в розмірі 5000 гривень, графа вартість послуги доставки замовленого товару, відповідно, порожня, а перелік інших послуг, які за змістом п.2 договору мали б надаватись замовнику/покупцю, та вартість таких послуг у вказаній таблиці взагалі відсутні.

У той же день, 04 квітня 2015 року позивач сплатив відповідачу обумовлені вказаним вище договором кошти у повному обсязі та отримав замовлений товар.

Суд прийшов висновку, що ціна договору у розмірі 5000 гривень (сума, яку фактично і сплатив позивач) утворена виключно вартістю замовленого товару.

У судовому засіданні, було допитано у якості свідка ОСОБА_6, який поясняв, що 04 квітня 2015 року він перебував за місцем свого проживання разом з позивачем, у двері подзвонили чоловік на ім'я ОСОБА_3 та жінка на ім'я ОСОБА_8. Остання повідомила позивачу та свідку про проведення відповідачем акції до 70-річчя Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні, під дію якої підпадають позивач та свідок, як ветерани війни/військової служби. Акція полягала у можливості купівлі у відповідача побутової аудіо/відео техніки із суттєвою знижкою. Бажаючи прийняти участь в акції, позивач в той же день уклав з відповідачем договір, на підставі якого за 5000 гривень придбав телевізор, який за завірянням згаданої вище жінки, коштує 6000 гривень без акції. Сплативши 04 квітня 2015 року кошти, позивач отримав телевізор. Коли ж позивач дізнався про те, що цей телевізор коштує менше суми, яку він заплатив, то звернувся до відповідача разом зі свідком із проханням повернути переплату, у чому було відповідачем було відмовлено.

Наявними у матеріалах справи довідками підтверджено, що вартість аналогічного телевізора, придбаного позивачем у відповідача, на час укладення спірного договору, коливалась від 138 до 143 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04 квітня 2015 року становила від 3244,38 до 3361,93 гривень (а.с.117-120).

20 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою, у якій просив відповідача повернути йому переплачені кошти за придбаний телевізор. Відповіддю від 21 квітня 2015 року відповідачем у письмовій формі було відмовлено з підстав пропуску 14-денного строку, та вказано на належне виконання зі свого боку взятих на себе договірних зобов'язань (а.с.7, 8).

14 травня 2015 року позивач звернувся до Управління з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради, виклавши у своєму листі наведені вище обставини укладення сторонами спірного договору від 04 квітня 2015 року.

За наслідками розгляду вказаного звернення Управлінням з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради відповідачу було надіслано припис №03/15 баз. №10/108 щодо задоволення вимог позивача про розірвання договору між сторонами та відшкодування вартості придбаного телевізора, а на адресу позивача, 29 травня 2015 року Управлінням було направлено листа із роз'ясненням можливості звернення до суду за захистом своїх прав.

Припис Управління з питань захисту прав споживачів Департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради відповідачем не було виконано (а.с.13, 14-16).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів»від 12.05.91 р. № 1023-ХІІ (далі - Закон № 1023).

Колегія суддів погоджується з висноквком суду першої інстанції, що в ході розгляду даної цивільної справи знайшли своє підтвердження заявлені позивачем факти порушення з боку відповідача його прав, як споживача і які полягали у ненаданні відповідачем позивачу необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (про надані в зв'язку із продажем товару послуги, дійсну вартість товару та всіх послуг окремо), що забезпечує можливість його свідомого і компетентного вибору, і, як наслідок цього, укладення спірного договору від 04 квітня 2015 року.

Належні докази отримання позивачем вказаної інформації у повному обсязі до моменту укладення договору в матеріалах справи відсутні, відповідачем не надані, а позивачем факт отримання такої інформації заперечується.

Не вбачається отримання вказаної інформації і зі змісту спірного договору, оскільки, сторона відповідача наполягає на укладенні змішаного договору (містить в собі умови договору купівлі-продажу та надання послуг) та на оплаті позивачем окрім договору і додатково наданих у зв'язку із продажем товару послуг, сам договір містить посилання на начебто надання позивачу разом з проданим товаром низки послуг, однак, чіткий перелік таких послуг із посиланням на вартість кожної з них окремо в договорі відсутній, натомість вказана вартість проданого товару, яка є тотожною із загальною ціною договору, а за твердженнями позивача ніяких додаткових послуг він не замовляв.

Крім того, порушення відповідачем прав позивача, як споживача, виявилось і у безпідставному використанні стороною відповідача поняття «знижка» при пропонуванні позивачу укласти спірний договір від 04 квітня 2015 року, оскільки, визначена для позивача ціна товару, навіть після застосування так званої «знижки», виявилась значно більшою від звичайної ціни на цей товар станом на дату укладення спірного договору, чого позивач не знав і через свою довірливість не підозрював, а сама можливість купівлі товару зі знижкою, тобто нижче, ніж в інших продавців цього товару, і зумовила надання позивачем згоди на укладення спірного договору.

Усі вищевикладені дії (вчинки), здійснені з боку відповідача, у своїй сукупності фактично ввели позивача в оману стосовно істотних обставин спірного договору, а саме його предмета (наявність/відсутність потреби оплачувати додаткові послуги) та ціни - дійсної ціни придбаного ним у відповідача товару, наявності знижки на товар як переваги його купівлі саме у відповідача.

При цьому, враховуючи встановлений судом з пояснень свідка та самого позивача характер та зміст дій, вчинених з боку відповідача на спонукання позивача укласти спірний договір, введення позивача в оману мало умисний характер. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосований з боку відповідача відносно позивача умисний обман і виявився тим чинником, який обумовив надання позивачем згоди на здійснення спірного правочину, оформленого договором від 04 квітня 2015 року, на який в іншому випадку позивач не погодився б, а укладення правочину під впливом обману за змістом ст.230 ЦК України є достатньою підставою для визнання судом такого правочину недійсним, а саме ж застосування обману, що зумовило вчинення правочину, є нечесною підприємницькою діяльністю, використання якої при вчиненні правочину також зумовлює його недійсність у відповідності до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог в частині визнання спірного договору від 04 квітня 2015 року недійсним, а відтак і про необхідність задоволення позову в цій частині.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про застосування правових наслідків недійсності правочину, шляхом застосування двосторонньої реституції до сторін внаслідок визнання судом недійсним укладеного між сторонами 04 квітня 2015 року договору про надання послуг з підбору, комплектації, замовлення, доставки побутової техніки.

У той же час, будь-які підстави для стягнення з відповідача згідно ст.230 ч.2 ЦК України подвійного розміру збитків в сумі 10000 гривень відсутні, оскільки вказаний розмір збитків є недоведений позивачем. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, не заявлялось.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст.303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки, позивачем не заявлено апеляційної скарги в частині вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, тому, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено.

Таким чином, колегія суддів дійшла наступного висновку у даній справі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони уклали між собою договір надання послуг, а відтак, виниклі між ними правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХІІ (далі - Закон № 1023), який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Крім того, п. 22 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Відповідно до положень ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтею 18, частиною 1 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, заборонено вести нечесну підприємницьку діяльність, що вводить позивача в оману.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХІІ (далі - Закон № 1023) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону № 1023 якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Тобто, колегія вважає, що слід звернути увагу на обізнаність чи необізнаність споживача щодо рівня цін на аналогічний товар. Ключовою ознакою введення в оману споживача є його необізнаність (відсутність публічної інформації). Крім того, органом захисту прав споживачів було визнано різний рівень цін, що також підтверджено матеріалами справи та даними Інтернетвидань. При цьому, колегія суддів вважає, що умовою відсутності відповідальності в даному випадку мав бути повний достатній обсяг інформації, що надається споживачам за умови поширення інформації (на стенді для споживачів, усним повідомленням тощо) про знижки та час їх дії, про надані в зв'язку із продажем товару послуги, дійсну вартість товару та всіх послуг окремо. Однак, матеріали справи не містять доказів такого інформування.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при укладені спірного договору відповідачем були порушені вимоги ст. ст. 15, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", як надання споживачу неповної інформації щодо ціни, умови та правила придбання продукції за договором про виконання послуг, що обмежило право позивача у його свідомому виборі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Оскільки, вищезазначений договір суперечить вищезазначеним нормам Закону України "Про захист прав споживачів" то суд правильно визнав такий договір недійсним.

Крім того, відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (далі - постанова Пленуму N 5) у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Аналогічне положення міститься у ч. 9 ст. 15 Закону N 1023-XII. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що дійсно, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню строк визначений ст.9 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки не йдеться питання щодо якості товару, а саме щодо прушення прав споживача з боку виконавця прслуг внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), йог вартість чи недобросовісної його реклами. Тому, доводи апеляційної скарги у цій частині також піжлягають відхиленню.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до закону.

Також, положеннями статті 16 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що шкода, завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відшкодовується відповідно до закону.

У свою чергу відповідно до статті 711 Цивільного кодексу України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Законом України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" N 3390-VI від 19.05.2011, яким внесено зміни в положення пункту 5 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), визначено термін такої шкоди - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Отже, законом передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), тільки за умови, що така шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть у зв'язку з придбанням товару неналежної якості.

Позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів про наявність підстав для відшкодування судом моральної шкоди відповідно до закону.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на вищевикладених вимогах закону, у зв'язку з чим відсутні жодні правові підстави для їх задоволення.

Суд першої інстанції не врахував вищезгаданих обставин і задовольнив вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки ухвалено судом з порушенням вищезгаданих вимог норм матеріального права, а висновки суду про наявність зі сторони відповідача підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до закону не відповідають обставинам справи, з ухваленням в цій частині нового рішення по справі - про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Колегія суддів, з урахуванням задоволених вимог і сплачених відповідачем коштів при зверненні до апеляційної інстанції, стягує з відповідача в доход держави судовий збір в сумі 316,68 грн., у зв'язку з чим скасовує рішення в частині розподілу судових витрат, оскільки, судом першої інстанції в цій частині не враховані вимоги пропорційності задоволених та відхилених вимог, передбачені статтею 88 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 303, 307, 309, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди та щодо розподілу судових витрат - скасувати.

Ухвалити у цій частині по даній справі нове рішення.

Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

В решті рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в сумі 316,68 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

В.А.Ремез