Ухвала суду № 56471652, 14.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3162/15 Справа № 175/4078/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.

за участю секретаря - Гулієва М.і.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року у справі за поданням державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Курило В.В. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2, -

встановила:

У листопаді 2015 року державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Курило В.В. у порядку ст. 377-1 ЦПК України звернувся до суду з указаним поданням, посилаючись на те, що у ВДВС на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 271633,24 грн. Оскільки боржник ухиляється від виконання судового рішення, державний виконавець просив суд тимчасово обмежити його у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань за рішенням суду. (а.с.1-4).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року подання задоволено. Тимчасово обмежено боржнику ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язання, згідно виконавчого провадження ВП № 48719468 від 11 вересня 2015 року з виконання виконавчого листа № 467/155/15-ц від 05 червня 2015 року, виданого Арбузинським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми боргу в розмірі 271 633,24 грн.(а.с.16)

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні подання ВДВС. (а.с. 20-25).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Так, п. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду.

Статтею 377-1 ЦПК України визначено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів(посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Отже, законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року « Про судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 червня 2015 року Арбузинським районним судом Миколаївської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 271633,24 грн., за яким 11 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження. (а.с. 5, 6)

Звертаючись із поданням, заявник посилався на те, що боржник у добровільному порядку рішення суду не виконує, на виклики державного виконавця до ВДВС не з'являється, що є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон.

Між тим, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2, як постанови про відкриття виконавчого провадження, так і викликів державного виконавця.

З реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції від 19 вересня 2015 року вбачається, що кореспонденція направлялась державним виконавцем боржникові на адресу: АДРЕСА_1, тоді як ОСОБА_2 мешкає та зареєстрований по АДРЕСА_2, що підтверджується копією його паспорту. Зокрема, саме така адреса боржника зазначена у виконавчому листі. (а.с.8, 30 звор.)

Розглядаючи по суті подання державного виконавця, суд першої інстанції не витребував матеріали виконавчого провадження, не з'ясував на якій стадії воно перебуває та які виконавчі дії з примусового виконання рішення суду проведені держвиконавцем.

Як видно зі справи, постановою державного виконавця від 29 вересня 2015 року накладено арешт у межах суми боргу на все майно, що належить ОСОБА_2 та заборонено здійснювати його відчуження.(а.с.9)

З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що постановою державного виконавця від 26 листопада 2015 року виконавче провадження було закінчено, на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», для направлення виконавчого документа за належністю - до Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві, за місцем реєстрації ОСОБА_2 (а.с.31)

За встановлених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, передчасно вирішив питання про задоволення подання державного виконавця, при цьому не повно з'ясовав обставини справи, не надавши оцінки основному доводу подання щодо ухилення від виконання боржником своїх зобов'язань за рішенням суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що питання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у виїзді за межі України вирішено судом всупереч нормам процесуального права, що є підставою для скасування оскарженої ухвали, з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року - скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Судді: