Ухвала суду № 56457075, 01.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/2953/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Роксолана» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Роксолана» до Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Роксолана» подало апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Постановою від 07 листопада 2013 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Роксолана» до Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року №0000022301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 400 770 грн. (в тому числі: 267 180 грн. за основним платежем та 133 590 грн. за штрафними санкціями).

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що при ухваленні оскарженої постанови, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам позивача стосовно діючої, на момент складання декларації з ПДВ за січень 2009 року, редакції Наказу ДПА України від 30.05.1997р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», якою не передбачалося перенесення податкового кредиту зі скороченої декларації до загальної, у зв'язку з чим ПП «Роксолана» відобразило перенесення податкового кредиту зі скороченої декларації до загальної через зміну напрямку використання по аналогії з перенесенням залишку податкового кредиту із р.24 скороченої декларації з ПДВ за грудень 2008 року, зокрема, через коригування податкових зобов'язань у сторону зменшення.

Також, апелянт посилається на те, що ПП «Роксолана» правомірно декларувало податковий кредит ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної постачальником ПП «Верона-Буд», оскільки жоден законодавчий акт не передбачає відповідальності юридичних осіб за протиправні дії їх контрагентів.

Жовтнева об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що в грудні 2009 року - січні 2010 року Жовтнева ОДПІ провела планову виїзну перевірку ПП «Роксолана» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. до 30.09.2009р., результати якої оформлені актом №16/23/30389497 від 01 лютого 2010 року. У висновках вказаного акту, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, ст.81, п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено ПДВ на суму 267 180 грн.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі цього акту перевірки 11 лютого 2010 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №0000022301/0, яким позивачу визначила податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 267 180 грн. і застосувала штрафні (фінансові) санкції в розмірі 133 590 грн.

При цьому суд першої інстанції встановив, що підставами для нарахування позивачу ПДВ і застосування штрафу, є:

- перенесення позивачем залишку від'ємного значення ПДВ із рядка 24 скороченої декларації за грудень 2008 року до рядка 8.4 загальної декларації з цього податку за січень 2009 року;

- включення до складу податкового кредиту лютого і квітня 2009 року ПДВ за податковими накладними за 2008 рік;

- включення до податкового кредиту квітня 2009 року ПДВ у розмірі 8000 грн. за податковою накладною, виписаною ПП «Верона-Буд», щодо якого порушено кримінальну справу.

Досліджуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції встановив, що ПП «Роксолана» є сільськогосподарським товаровиробником і протягом 2008 року перебувало на спеціальному режимі оподаткування, визначеному п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість». Підприємство вело подвійний облік своєї господарської діяльності за критерієм віднесення операцій до виробництва сільськогосподарських товарів, у зв'язку з чим подавало до ДПІ дві декларації з ПДВ: загальну, в якій відображаються податкові зобов'язання та кредит, які сформувались за рахунок операцій не пов'язаних із сільськогосподарським товаровиробництвом, і скорочену, в якій відображаються операції, у зв'язку із веденням сільськогосподарської діяльності. Позивач подав до ДПІ скорочену податкову декларацію з ПДВ за 12 місяців 2008 року, в якій в рядку 24 зазначив суму 339863 грн., яка повинна була зменшити суму ПДВ наступного звітного періоду.

Також суд першої інстанції встановив, що в 2008 році ПП «Роксолана» не скористалося своїм правом на застосування пільгового режиму оподаткування, передбаченого ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно, з 1 січня цього року подавало до ДПІ тільки загальну декларацію з ПДВ. В січні 2009 року позивач подав до ДПІ загальну декларацію з ПДВ, в якій в розділі «Податкові зобов'язання» в рядку 8.4. «Інші випадки» зазначив суму -339863 грн.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими висновки акту перевірки щодо неправомірності таких дій позивача та зазначив про неможливість перенесення із скороченої декларації даних до загальної декларації, так як за скороченою декларацією обліковуються операції, які не тягнуть сплати ПДВ до бюджету, тоді як загальний режим оподаткування вимагає від позивача сплати ПДВ до бюджету і можливість отримання бюджетного відшкодування цього податку.

З цих же підстав суд першої інстанції не погодився з доводами позивача про правомірність формування податкового кредиту в 2009 році за рахунок податкових накладних 2008 року, які отримані із запізненням, на суму 240640 грн., так як ці податкові накладні складені за наслідками операцій, які підпадали під спеціальний режим оподаткування і за якими позивач не сплатив ПДВ до бюджету. За висновками суду першої інстанції, та обставина, що ПП «Роксолана» отримало такі накладні в 2009 року, коли воно стало платником ПДВ на загальних підставах, не змінює суті цих операцій та необхідності застосування до них тих норм, які відповідають сутності операцій.

Також, суд першої інстанції визнав обґрунтованим висновок податкового органу про відсутність реального постачання позивачу товару від ПП «Верона-Буд», з посиланням на те, що вироком Центрального районного суду м. Миколаєва у кримінальній справі №1-175/11 від 11 листопада 2012 року ОСОБА_1, яка є керівником ПП «Верона-Буд», визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України (фіктивне підприємництво).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції визнав правомірними та обґрунтованими висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та, у зв'язку з цим, не знайшов підстав для скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2010 року №0000022301/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року відповідача по справі Жовтневу об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Миколаївській області замінено на процесуального правонаступника - Жовтневу об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта ПП «Роксолана», розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору є податкове повідомлення-рішення від 11.02.2010р. №0000022301/0, яке прийнято на підставі акту №16/23/30389497 від 01.02.2010р. планової виїзної перевірки ПП «Роксолана» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. до 30.09.2009р., у висновках якого податковим органом, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, ст.81, п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ПП «Роксолана» занижено ПДВ на суму 267 180 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на:

- неправомірності перенесення ПП «Роксолана» залишку від'ємного значення ПДВ в сумі 339863 грн. із рядку 24 скороченої декларації за грудень 2008 року до рядка 8.4 загальної декларації з ПДВ за січень 2009 року;

- неправомірності включення до складу податкового кредиту лютого і квітня 2009 року ПДВ в сумі 240640 грн. за податковими накладними за 2008 рік, які отримані із запізненням, та які складені за наслідками операцій, які підпадали під спеціальний режим оподаткування і за якими позивач не сплатив ПДВ до бюджету;

- включенні до податкового кредиту квітня 2009 року ПДВ у розмірі 8000 грн. за податковою накладною, виписаною ПП «Верона-Буд», директора якого вироком суду визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України (фіктивне підприємництво).

Апеляційний суд зазначає, що вимоги апеляційної скарги обґрунтовані доводами, яким Миколаївським окружним адміністративним судом надано правову оцінку, та не містять заперечень щодо встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП «Роксолана», як сільськогосподарський товаровиробник, в 2008 році перебувало на спеціальному режимі оподаткування, визначеному п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», та вело подвійний облік своєї господарської діяльності шляхом подання до ДПІ двох декларацій з ПДВ: загальної (з відображенням податкових зобов'язань та податкового кредиту, які сформувались за рахунок операцій, не пов'язаних із сільськогосподарським товаровиробництвом) та скороченої (з відображенням операцій щодо ведення сільськогосподарської діяльності.).

В рядку 24 скороченої податкової декларації з ПДВ за 12 місяців 2008 року ПП «Роксолана» зазначило суму 339863 грн., яка повинна була зменшити суму ПДВ наступного звітного періоду (т.ІІ а. с. 84-86).

В 2009 році позивач не скористався своїм правом на застосування пільгового режиму оподаткування та в січні 2009 року подав до ДПІ тільки загальну декларацію з ПДВ, в рядку 8.4 «Інші випадки» якої зазначив суму -339863 грн. (т.ІІ а. с. 204-207).

Апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта про правомірність зарахування до складу податкового кредиту січня 2009 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке було набуте ним при здійсненні господарської діяльності під час спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, з огляду на наступне.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», до 1 січня 2009 року було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітній (податковий) рік становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні підприємства і повинні використовуватись ним на придбання матеріально технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів, вони стягуються до Державного бюджету в безспірному порядку.

Починаючи з січня 2009 року до законодавства України внесені зміни щодо визначення категорії платників податку, які мають право на пільговий режим оподаткування доходів від здійснення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, Законом України від 31.10.2008 р. № 639-IV «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» був виключений, а ст. 8-1 цього ж Закону була введена в дію з 01.01.2009р.

Такі зміни встановили з 01.01.2009р. інші вимоги щодо визначення статусу сільськогосподарського товаровиробника, що має право на пільгу з податку на додану вартість та інші вимоги щодо переліку пільгових видів сільськогосподарської діяльності.

Відмінність спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств відповідно до п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від загальної системи полягає в тому, що зазначені підприємства не перераховують до бюджету позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, а акумулюють її на власному спеціальному банківському рахунку або перераховують її на не бюджетний рахунок, а також в тому, що при від'ємній різниці між цими сумами такі платники податку не мають права на включення її до загальної декларації та відшкодування з бюджету. Тобто, спеціальний режим оподаткування не передбачає розрахунків з бюджетом. Оскільки відсутня сплата податку на додану вартість до бюджету, відсутнім є і джерело відшкодування цього податку з бюджету за операціями, зазначеними в скорочених деклараціях.

Окрім цього, норми п.п.5.13.2 п.5.13 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166, регулюючи питання переходу підприємства зі спеціального режиму сплати податку на додану вартість за п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», на новий спеціальний режим сплати податку на додану вартість за ст. 8-1 вказаного Закону, саме тому і конкретизується обов'язок переносити суму з рядка 24 старої «скороченої» декларації до рядка 8.4 нової «скороченої» декларації для підприємців, що продовжують застосовувати спеціальний режим оподаткування.

Враховуючи зазначені норми, апеляційний суд дійшов висновку, що у суб'єктів господарювання, які до 01.01.2009 р. використовували спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, встановлений п.п.11.21 та 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», однак втратили право на застосування спеціального режиму оподаткування, сума податку на додану вартість, відображена в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських підприємств (пункт 11.21 Закону) та/чи сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період 2008 року, до податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, не переноситься і з бюджету не відшкодовується.

Основним фактором, який є визначним при встановленні можливості перенесення сум податку на додану вартість з 24 рядка до рядка 8.4, є використання суб'єктом господарювання спеціального режиму оподаткування на момент такого перенесення (тобто відповідність вимогам ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Зважаючи на відсутність таких умов у позивача, у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість», ПП «Роксолана» втратило право на перенесення до рядка 8.4 загальної декларації сум податку на додану вартість, що раніше були відображені ним у рядку 24 скороченої податкової декларації.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неправомірного перенесення ПП «Роксолана» залишку від'ємного значення ПДВ в сумі 339863 грн. із рядку 24 «скороченої» декларації за грудень 2008 року до рядка 8.4 «загальної» декларації з ПДВ за січень 2009 року, а також неправомірності включення до складу податкового кредиту лютого і квітня 2009 року ПДВ в сумі 240640 грн. за податковими накладними за 2008 рік, які складені за наслідками операцій, які підпадали під спеціальний режим оподаткування і за якими позивач не сплатив ПДВ до бюджету, є правильним. Доводи апеляційної скарги ПП «Роксолана» таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

В п.3.2.2.1 акту перевірки №16/23/30389497 від 01 лютого 2010 року Жовтневою ОДПІ зафіксовано неправомірне включення ПП «Роксолана» до податкового кредиту квітня 2009 року ПДВ у розмірі 8000 грн. за податковою накладною №0000088 від 02.04.2009р., виписаною ПП «Верона-Буд».

Апеляційний суд встановив, що в квітні 2009 року позивач декларував господарські операції з придбання у ПП «Верона-Буд» 240м труб д=325 на загальну суму 48 000 грн. (в т.ч. ПДВ 8000 грн.). Суми ПДВ за вказаними господарськими операціями позивач відніс до складу податкового кредиту квітня 2009 року.

Дослідивши надані ПП «Роксолана» первинні документи, складені за наслідками господарських операцій з ПП «Верона-Буд», зокрема, податкову накладну №0000088 від 02.04.2009р. та видаткову накладну №В-00000058 від 02.04.2009р. (т. 3 а.с.128-130), апеляційний суд встановив, що вказані первинні документи від імені ПП «Верона-Буд» підписано засновником і керівником підприємства ОСОБА_1, яку, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2012 року у кримінальній справі №1-175/11 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України (фіктивне підприємництво).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Апеляційний суд вважає, що позивач діяв без належної обачності та обережності, встановивши стосунки з особою, яка штучно створювала документообіг з метою імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту. Позивач є суб'єктом господарювання, повинен знати порядок складання і оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, зобов'язаний вживати заходи запобігання будування схем ухилення від сплати податків за його участі.

При розгляді даної справи апеляційний суд не обмежується виключно формальним застосуванням приписів Податкового кодексу України, а віддає перевагу встановленню фактичних обставин та достовірності поданих доказів над їх формальною наявністю та відповідністю за зовнішніми ознаками вимогам нормативних актів.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що ПП «Роксолана» не доведений факт дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій з ПП «Верона-Буд», так як надані податковому органу податкові накладні не є такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

Таким чином, апеляційна скарга ПП «Роксолана» задоволенню не підлягає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-72, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Роксолана» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 11 березня 2016 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець