Постанова № 56452471, 10.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2016 р. Справа№ 927/98/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

за участю представників:

від позивача - Кривльов В.В.

від відповідача - 1 Матяш Н.В.

від відповідача - 2 Косенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2015 ( суддя Мурашко І.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТ-Україна"

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс"

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Остапенко Ірини Вікторівни подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТ-України" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" про визнання договору про відступлення права вимоги № 1 від 25.04.2014 недійсним.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 позов задоволено повністю, договір про відступлення права вимоги № 1 від 25 квітня 2014, укладений між ПАТ "КБ "Південкомбанк", в особі начальника Чернігівського відділення Коваль Ірини Іванівни, ПАТ "СК "Грандвіс" та ТОВ "ДТ - Україна" визнано недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 апеляційні скарги ТОВ "ДТ-Україна" та ПАТ "СК "Грандвіс" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015 задоволено частково касаційну скаргу "СК "Грандвіс", постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2015 у справі № 927/98/15 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.10.2015 в позові відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріна Ірина Вікторівна, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015 апелянту відновлено строк подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 02.02.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 в судовому засіданні на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладений на 23.02.2016.

Ухвалою суду від 23.02.2016 продовжено строк розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. 69 ГПК України та оголошено перерву в розгляді скарги до 10.03.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представників відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання 10.03.2016 з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Південкомбанк (позивач, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДТ-Україна (відповідач-1, позичальник) був укладений кредитний договір № 12К-60С.

Відповідно до умов договору, банк надає позичальнику кредит в сумі 413000 грн. для придбання транспортного засобу TOYOTA Land Cruiser 200 4.5D комплектації Premium DLX, з кінцевою датою повернення 29.09.2015 (п. 1.1 кредитного договору).

Згідно із п. 1.2.2 договору, виконання позичальником зобов`язань за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором), забезпечується, зокрема заставою майнових прав на грошові кошти у сумі 413000 грн., які розміщені ПрАТ «Грандвіс» в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30.09.2013.

30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Південкомбанк та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія Грандвіс (відповідач-2) був укладений договір № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий».

За умовами договору банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 2652.6.027925.006 в Чернігівському відділені ПАТ «КБ «Південкомбанк».

Вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а банк приймає грошові кошти вкладника в сумі 413000 грн.

Згідно п. 1.7 договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю в редакції додаткової угоди № 1 від 30.09.2013, майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30 вересня 2013 року та всіх додаткових угод до нього, укладених в забезпечення виконання зобовязання ТОВ «ДТ-Україна» за кредитним договором № 12К-60С від 30 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 7.3 кредитного договору, сторони визначили, що кредитор має право відступити право вимоги за цим договором без згоди позичальника.

25.04.2014 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Південкомбанк (первісний кредитор) в особі - начальника Чернігівського відділення ПАТ КБ Південкомбанк, що діє на підставі довіреності від 20.12.2013 № 207, Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Грандвіс (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДТ Україна (боржник) був підписаний договір про відступлення права вимоги № 1.

Згідно із п. 1.1 договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору до боржника, і стає кредитором за кредитним договором № 12К-60С від 30 вересня 2013 р., укладеним між первісним кредитором та боржником, а боржник не заперечує проти цього.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, обґрунтував свої вимоги тим, що вказаний договір відступлення права вимоги має бути визнаний недійсним, оскільки зі сторони банку він був підписаний начальником Чернігівського відділення, який перевищив свої повноваження, оскільки не мав права, згідно наявної у нього довіреності, на підписання такого роду документів.

Відповідачі, заперечуючи проти заявлених вимог та поданої апеляційної скарги на рішення суду, зазначають, що довіреність, видана на ім`я начальника Чернігівського відділення, не містить заборони щодо укладання останнім договору про відступлення права вимоги, та крім того, вчинена оспорювана угода в подальшому була схвалена відповідними діями самим банком.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначалось вище між позивачем та відповідачами був укладений ряд договорів.

Зокрема, 30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк Південкомбанк та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Грандвіс» був укладений договір № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий».

За умовами цього договору не знижувальний залишок на рахунку на період дії кредитного договору, в частині виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 413000 грн. (п. 1.9 договору банківського вкладу).

Часткове повернення коштів за графіком часткового повернення вкладу здійснюється з укладенням додаткової угоди до договору застави стосовно зміни предмету застави та його заставної вартості. При цьому, часткове повернення вкладу згідно графіку, здійснюється за умови, що залишок суми вкладу буде не меншим залишку заборгованості за кредитом (п. 1.10 договору банківського вкладу).

Додатковою угодою № 11 від 05.05.2014 до договору банківського вкладу «Страховий» сторонами викладено п. 1.9 договору в новій редакції, а саме: за умовами цього договору незнижувальний залишок на рахунку на період дії кредитного договору, в частині виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором був встановлений у розмірі 292541,69 грн.

Місцевим судом було встановлено, що незнижувальний залишок на вказаному депозитному рахунку в сумі 292541,69 грн. є незмінним починаючи з 22.05.2014, оскільки з цього часу позивач жодних списань з цього рахунку не здійснював, що підтверджується письмовими поясненнями позивача № 09/4229 від 20.10.2015, довідками позивача № 09/4215 від 20.10.2015 та № 14/4249 від 22.10.2015, довідкою відповідача-2 № 475 від 22.10.2015 та не було спростовано сторонами в судових засіданнях обох інстанцій.

Для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 30.09.2013 № 12К-60С, Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк Південкомбанк та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Грандвіс» був укладений договір від 30.09.2013 № 123-60 С/2 застави майнових прав на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» на підставі договору від 30.09.2013 №123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий».

Відповідно до п. 1.1 договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з кредитного договору № 12К-60С від 30 вересня 2013 року, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем та ТОВ «ДТ Україна», за умовами якого позичальник зобов`язаний до 29 вересня 2015 року (включно) повернути заставодержателю отримані за кредитним договором кредитні кошти в сумі 413000 грн., сплатити проценти за його користування у розмірі 7,7 процентів річних, разову комісію за надання кредиту у розмірі 1 процент від суми кредиту, разову комісію за підготовку та оформлення кредитного договору у сумі 360,00 грн., в т.ч. ПДВ 60,00 грн., а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Відповідно до цього договору заставодержатель ПАТ «КБ «Південкомбанк» має право у випадку невиконання позичальником ТОВ «ДТ-Україна» своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майнових прав, наданих в заставу на нижче вказаних умовах.

На виконання умов договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 ПрАТ «СК «Грандвіс» (вкладник) передав в заставу ПАТ «КБ «Південкомбанк» майнові права на депозитний рахунок, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» на підставі договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30 вересня 2013 року, в забезпечення виконання ТОВ «ДТ Україна» умов кредитного договору від 30.09.2013 р. № 12К-60С.

На момент винесення рішення судом першої інстнації по справі депозитний вклад ПрАТ «СК «Грандвіс», що був переданий останнім ПАТ «КБ «Південкомбанк» в забезпечення виконання ТОВ «ДТ Україна» умов кредитного договору від 30.09.2013 № 12К-60С, знаходиться у позивача в розмірі незнижувального залишку, визначеного сторонами додатковою угодою № 11 від 05.05.2014 до договору банківського вкладу «Страховий», в сумі 292541,69 грн., що підтверджується наданими довідками ПАТ «КБ «Південкомбанк» від 20.10.2015 № 09/4215, від 22.10.2015 № 14/4249 та ПрАТ «СК «Грандвіс» № 475 від 22.10.2015.

Зважаючи на умови кредитного договору, між позивачем та відповідачами 25.04.2015 був підписаний оспорюваний договір № 1 про відступлення права вимоги.

Згідно п. 1.2 вказаного договору відповідач-2 передає позивачу, а позивач приймає предмет застави, що складається з майнових прав на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № 26526027925006, відкритому у Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно до договору № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий» та, відповідно, до договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013, що забезпечує вимоги позивача, що витікають з кредитного договору № 12К-60С від 30 вересня 2013 р. між позивачем та відповідачем -1.

До відповідача -2 переходить право вимоги в повному обсязі та на умовах, що існуватимуть на момент настання відкладальної обставини (п. 1.3. договору).

Відповідно п. 2.1 договору про відступлення права вимоги, права та обов`язки сторін за цим договором набувають чинності лише після настання відкладальної обставини. До настання відкладальної умови жодна із сторін не має права вимагати від іншої виконання обовязків за даним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, зі сторони позивача оспорюваний договір про відступлення права вимоги був підписаний начальником Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» Коваль І.І., яка діяла на підставі довіреності № 207 від 22.12.2013.

Позивач, оспорюючи укладений правочин, зазначає, що умовами вказаної довіреності не надано право Коваль І.І. на укладання та підписання угоди про відступлення права вимоги, оскільки текст такої довіреності містить вичерпний перелік угод та дій, які має право вчиняти Коваль І.І.

Проте, колегія судів не погоджується із такими доводами позивача та апелянта, викладені, зокрема, в апеляційній скарзі, зважаючи на наступне.

Згідно із ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч.1 ст. 244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Відповідно до тексту довіреності № 207 від 22.12.2013 вбачається, що Коваль І.І. уповноважена ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі голови правління представляти інтереси банку по всіх справах та питаннях діяльності Чернігівського відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк» перед фізичними та юридичними особами, в усіх органах, підприємствах, установах тощо, з усіх питань, пов`язаних з цією довіреністю.

Крім того, текст довіреності містить наступну фразу: «Для здійснення представницьких функцій Коваль І.І. надається право підписувати всі необхідні документи, пов`язані з діяльністю відділення, в тому числі документи, пов`язані із здійсненням відділенням банківських операцій, а саме..»

Апелянт стверджує, що зазначення у вказаній фразі «в тому числі» та наступний перечень дій, що може здійснювати повірений за такою довіреність означає вичерпний перелік такий дій, що не підлягає ширшому тлумаченню.

В той же час суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Тобто, закон наділяє банк, крім здійснення банківських послуг (операцій) правом на здійснення іншої діяльності, яка не суперечить приписам цього закону (наприклад укладання угод, що не відносять до так званої категорії «банківські послуги), зокрема іпотечні договори, відступлення права вимоги тощо).

Отже, наявна в матеріалах справи довіреність містить дозвіл повіреному на підписання документів, що пов`язані як із здійснення відділенням банківських операцій так із здійсненням іншої діяльності відділення.

Зважаючи на те, що банківські послуги є специфічним видом послуг, що можуть надаватися фізичним та юридичним особам відповідними банками за наявності відповідної ліцензії та ЗУ «Про банки та банківську діяльність» визначено перелік послуг, що відносять саме до банківських послуг, вказана довіреність також містить певний перелік банківських операцій на вчинення яких Коваль І.І. було надано право від імені банку і крім такого переліку Коваль І.І. надано право на підписання інших документів, пов`язаних з іншою (не банківські операції) діяльністю відділення ПАТ «КБ «Південкомбанк».

Тобто, фраза «в тому числі» не означає «виключно» і не є та не може бути тотожною такому вислову, оскільки «в тому числі» просто конкретизує, розширює, добавляє, а не обмежує, попередній вираз «всі необхідні документи».

В даному конкретному випадку вислів «в тому числі» є тотожнім із виразом «а також», тобто Коваль І.І. має право підписувати всі необхідні документи, пов`язані із діяльністю відділення, а також… (далі за текстом).

Для встановлення певних обмежень щодо можливості повіреним здійснення представницьких функцій від імені банку, такого роду документ мав би містити фразу про надання представнику повноваження на вчинення «виключно наступних дій..».

Проте, такого обмеження наявна в матеріалах справи довіреність № 270 не містить, що спростовує всі твердження апелянта з даного приводу, викладені в апеляційній скарзі.

Крім того, в довіреності зазначено, що для здійснення представницьких функцій Коваль І.І. надається право підписувати всі необхідні документи, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності.

Згідно п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Враховуючи текст вище вказаної довіреності, з яким відповідачі були обізнані на момент укладання спірного правочину, він не містить обмежень для повіреного на укладання договору про відступлення права вимоги, а про наявність будь-яких інших обмежень, якщо вони існували для Коваль І.І. саме щодо укладання угоди про відступлення права вимоги, відповідачі не могли знати, оскільки Коваль І.І. підписувала спірну угоду, діючи саме на підставі довіреності № 270.

Стосовно заперечення апелянта, що Коваль І.І. дії щодо підписання спірної угоди були вчиненні самовільно, без погодження із кредитним комітетом банку, суд зазначає таке.

Так, зміст Положення про Кредитний комітет та Кредитні комісії Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (а.с. 4-13, т. 3), Положення про кредитування юридичних осіб в ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.14-45, т. 3), Положення про кредитну політику ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.46-51, т. 3), статут ПАТ «КБ «Південкомбанк» (а.с.52-73, т. 3), надає право дійти висновку, що укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) не належить до виключної компетенції кредитного комітету банку, всупереч твердженням позивача.

Кредитний комітет банку (Кредитна комісія) - це колегіальний орган, який уповноважений приймати рішення щодо можливості та умов проведення активних операцій в межах встановлених лімітів, а також вирішувати інші питання щодо здійснення банком кредитних операцій в порядку та на умовах, передбачених цим положенням.

Пунктом 1 Положення визначено поняття активних та кредитних операцій, до яких цесія (уступка права вимоги) не віднесена.

Крім того, зазначені позивачем документи є внутрішніми документами банку, які не відомі відповідачам 1,2, а тому не можуть бути доказом обізнаності відповідачів про їх зміст.

Щодо заперечення позивача про подальше схвалення угоди юридичною особою (банком), суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Відповідну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові від 19.08.2014 по справі № 5013/492/12, в якій він, зокрема, зазначив, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі - продажу).

Так, відповідно до умов, укладеного спірного договору відбувся перехід у власність позивача депозитного вкладу ПрАТ «СК «Грандвіс» за договором № 123Д-60Ю банківського вкладу «Страховий» та договором № 123-60С/2 від 30.09.2013 застави майнових прав на депозитний вклад, в розмірі незнижувальний залишок на вказаному депозитному рахунку в сумі 292541,69 грн., що перевищив розмір реальної заборгованості, яка була у боржника перед банком на дату укладання спірного договору про відступлення права вимоги.

Вказана сума коштів банком не була повернута ПрАТ «СК «Грандвіс» і на час вирішення даного спору в судах обох інстанцій є власністю позивача, що говорить проте, що банк прийняв та схвалив умови спірного договору та в такому випадку права позивача не є такими, що порушені, укладанням такої угоди.

Крім того, умовами спірного договору передбачено, що перехід у власність банку депозитного вкладу відбувається з моменту настання відкладальної обставини, тобто не тільки в разі виникнення простроченої заборгованості відповідача 1 за кредитним договором (як в договорі застави майнових прав на депозитний рахунок), а і в разі повідомлення про неможливість подальшого виконання зобовязань по кредитному договору, що на думку суду є додатковим захистом прав первісного кредитора ( позивача) та доказом того, що Коваль І.І., при укладенні спірного договору діяла в інтересах банку у повній відповідності до вимог ч. 10 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Факт настання відкладальної умови за договором про відступленя прав вимоги підтверджується заявою відповідачів від 22.05.2014, в якій, зокрема, вони просили позивача, у звязку з неможливістю подальшого виконання умов кредитного договору, звернути стягнення на предмет застави відповідно до умов договору застави майнових прав на депозитний вклад № 123-60С/2 від 30.09.2013, яким забезпечено кредитний договір № 12К-60С від 30.09.2013.

Вказана заява отримана позивачем (первісним кредитором) 22.05.2014 за вхідним № 509, про що свідчить відмітка банку на вказаній заяві.

Згідно п.1.3 спірного договору, заборгованість відповідача визначається на дату настання відкладальної обставини, тобто в даному випадку 22.05.2015

Матеріали справи містять докази, що станом на 22.05.2015 сума поточної заборгованості відповідача - 1 за кредитом становить 276706,25 грн.

Виникнення в подальшому заборгованості відповідача 1 за кредитним договором сторонами не оспорюється підтверджується наявними матеріалами справи та додаткових доказів не потребує.

25.04.2014 між сторонами було підписано додаткову угоду до кредитного договору № 12К-60С, згідно якій пункт 3.1. кредитного договору доповнено підпунктом 3.1.2 про те, що кредитор зобовязаний впродовж 2-х робочих днів звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобовязань, передбачених п. 1.2.2 договору, шляхом першочергового списання грошових коштів з депозитного рахунку ПрАТ «СК «Грандвіс», що розміщені в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно договору банківського вкладу «Страховий» № 123Д-60Ю від 30.09.2014, на виконання зобовязань позичальника за цим договором.

Згідно із тексту заяви № 3 від 22.05.2014 відповідач-1, за погодженням з відповідачем-2, просив позивача негайно здійснити списання коштів з депозитного рахунку, що розміщений в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк» в рахунок погашення поточної заборгованості за кредитним договором № 12К-60С від 30.09.2013 у розмірі залишку заборгованості за кредитом, з метою уникнення утворення простроченої заборгованості за кредитом саме у зв`язку із неможливістю подальшого виконання умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 531 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, відповідач - 1 разом з відповідачем - 2, подавши позивачу заяву від 22.05.2014 про звернення стягнення на предмет застави, скористався своїм правом на дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 30.09.2013 № 12К-60С.

За приписами ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Однак, позивач, всупереч вимогам закону, ухилився від прийняття належного виконання зобов`язань ТОВ «ДТ Україна» за кредитним договором № 12К-60С.

Згідно ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, місцевим судом обгрунтовано встановлено, що саме позивач є таким, що прострочив виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 12К-60С.

Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Як встановлено Господарським судом Чернігівської області, договір про відступлення права вимоги був укладений між позивачем і відповідачами за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення такої угоди.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд вірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим у позовних вимогах обґрунтовано було відмовлено.

Всі доводи, викладені позивачем як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі спростовуються всім вище викладеним та доказами, наявними в матеріалах справи, що були в повному обсязі, всебічно та об`єктивно досліджені при розгляді спору як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи все вище зазначене, а також докази надані представниками сторін судам обох інстанції, зважаючи на вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 05.08.2015, які були виконані в повному обсязі місцевим судом, відповідно до приписів ст. 111-12 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відносно оспорюваної угоди судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, а отже Господарським судом Чернігівської області повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни, а тому апеляційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріної Ірини Вікторівни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2015 у справі № 927/98/15- без змін.

Матеріали справи № 927/98/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко