Ухвала суду № 56423617, 02.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2016 рокусправа № 804/15197/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В..

за участю:

представника відповідача 1: Тарасової В.В.,

представника відповідача 2: Лепшої М.Ю..

позивача: ОСОБА_1..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі 804/15197/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

22 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в якому просила зобов'язати відповідачів оформити закордонний паспорт як громадянки Німеччини проставленням в ньому відмітки про її легальне перебування в Україні з 23 серпня 2014 року та по день відмітки, та надати їй належний час для виїзду чи для інших дій (про що також проставити відповідну відмітку у її закордонному паспорті).

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою Німеччини, уродженкою м. Дніпропетровська, яка перебуває на території України як іноземний громадян на підставах встановлених ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Позивач зазначає, що органами міграційної служби було неодноразово порушено її права та законні інтереси як іноземного громадянина, закордонного українця, на продовження строку перебування на території України, у зв'язку з чим, вона вимушена була звернутись за захистом своїх прав до суду. Так, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції було задоволено її позовні вимоги та зобов'язано Державну міграційну службу проставити відмітки про подовження строку перебування позивача на території України у строк до 22.08.2014 року. Оскільки відмітку про подовження строку перебування позивача на території України до 22.08.2014 року відповідачем було здійснено лише в травні 2015 року, позивач вважає, що її право на отримання продовження строку перебування на території України у строк понад 22.08.2014 року є порушеним та підлягає відновленню в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування громадянки Німеччини ОСОБА_1 в Україні з 23 серпня 2014 року по день набрання постановою законної сили; зобов'язано Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянки Німеччини ОСОБА_1 на території України шляхом проставленням в її паспортних документах штампів на строк з 23 серпня 2014 року по день набрання постановою суду законної сили після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Хербст Іамзі Йосипівни.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що строки перебування іноземних громадян в Україні та порядок їх продовження вирішуються у відповідності до ЗУ «Про правовий статус іноземних громадян», а також, Порядку продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Так, у відповідності до зазначених нормативних актів питання про продовження строку тимчасового перебування іноземного громадянина та території України може бути розглянуто на підставі відповідної письмової заяви зацікавленої особи та приймаючої сторони та документів на підтвердження обґрунтувань необхідності продовження строку. Заява подається не раніше десяти днів та не пізніше трьох днів до закінчення строку перебування особи на території України. Оскільки позивач не зверталась до органів міграційної служби, у строк визначений Законом, із заявою про продовження строків перебування на території України з 23.08.2014 року, відповідно такого питання органами міграційної служби не вирішувалось, не приймалось ніяких рішень, не вчинялось дій (бездіяльності) з приводу продовження строку перебування ОСОБА_1. на території України з 23.08.2014 року, які б могли бути предметом судового оскарження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянкою Німеччини, має статус закордонного українця, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1. (а.с.34 т. 1).

13.06.2013 року Хербст Іамзе Йосипівна подала до Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську ГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області заяву та пакет документів на продовження строку перебування в Україні з 26.07.2013 року по 22.12.2013 р.

09.07.2013 р. Жовтневим районним відділом у м. Дніпропетровську ГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області позивачу було видано повідомлення про відмову у подовженні строку її перебування в Україні на період з 27.06.2013 р. по 22.12.2013 р.

Також, 17.12.2013 р. позивач подала до Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську ГУ Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області пакет документів на продовження строку перебування в Україні на 2 місяці, а саме з 23.12.2013 р. по 23.02.2014 р.

18.02.2014 року позивач подала заяву та пакет документів на продовження строку її перебування в Україні ще на 6 місяців, а саме з 24.02.2014 року по 22.08.2014 року.

Враховуючи відмову відповідачів у продовженні строку перебування в Україні, позивач оскаржила рішення Державної міграційної служби у судовому порядку за її заявами від 13.06.2013 р. №56-03-13; від 17.12.2013 №92-03-13; від 18.02.2014 №010-03-14.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2014 р. у справі №804/9847/13-а адміністративний позов Хербст Іамзе Йосипівни до Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську, Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Державної міграційної служби України про визнання незаконними дій задоволено частково: визнано рішення Державної міграційної служби України, яким Жовтневим районним відділом у м. Дніпропетровську Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про продовження перебування на території України з 27.06.2013 року по 22.12.2013 рік - незаконним та скасовано; зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строків перебування на території України з 27.06.2013 року по 22.12.2013 рік Хербст Іамзе Йосипівни.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2014 р. у справі №804/12831/14 адміністративний позов громадянки Німеччини ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної міграційної служби України, відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов'язання виконати рішення суду, визнання дій (бездіяльності) незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково:

- зобов'язано Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у встановленому чинним законодавством України порядку здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянці Німеччини Хербст Іамзе Йосипівни на території України шляхом проставлення в її паспортному документі штампа на строк з 27.06.2013 року по 22.12.2013 року після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 804/9847/13-а;

- визнано протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття відповідного рішення за наслідками розгляду заяви громадянки Німеччини ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України від 17.12.2013 р. № 092-03-13;

- зобов'язано Державну міграційну службу України у встановленому чинним законодавством України порядку прийняти рішення про продовження строку перебування громадянки Німеччини ОСОБА_1 в Україні з 23.12.2013 року по 23.02.2014 року;

- зобов'язано Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у встановленому чинним законодавством України порядку здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянки Німеччини ОСОБА_1 на території України шляхом проставлення в її паспортному документі штампа на строк з 23.12.2013 року по 23.02.2014 року після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення;

- визнано протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття відповідного рішення за наслідками розгляду заяви громадянки Німеччини ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України від 18.02.2014 року № 010-03-14;

- зобов'язано Державну міграційну службу України у встановленому чинним законодавством України порядку прийняти рішення про продовження строку перебування громадянки Німеччини ОСОБА_1 в Україні з 24.02.2014 року по 22.08.2014 року;

- зобов'язано Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у встановленому чинним законодавством України порядку здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_1 на території України шляхом проставлення в її паспортному документі штампа на строк з 24.02.2014 року по 22.08.2014 року після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.

Вищевказані постанови суду першої інстанції за наслідками апеляційного перегляду залишені без змін, та набрали законної сили 08.05.2014 року та 26.02.2015 року.

26.12.2014 року відповідачем-1, згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2014, прийнято рішення за заявою від 13.06.2013 №56-03-13 про продовження строку перебування позивача на строк до 22.12.2013 р., 26.12.2014 року відповідні відмітки були проставлені до національного паспорту позивача - НОМЕР_2.

06 квітня 2015 року на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015, постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2014 р. у справі №804/12831/14 відповідачем-1 прийнято рішення за заявою від 17.12.2013 р. №92-03-13 про продовження строку перебування позивача на строк до 23.02.2014 р., 15.04.2015 р. відповідні відмітки були проставлені до національних паспортів гр. Хербст Іамзе Йочипівни - НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Також, 06 квітня 2015 року відповідачем-1 на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015, постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2014 у справі №804/12831/14 прийнято рішення за заявою від 18.02.2014 №010-03-14 про продовження строку перебування позивача на строк до 22.08.2014 р., 15.04.2015 р. відповідні відмітки були проставлені до національних паспортів гр. ОСОБА_1 - НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Цього ж дня позивачу було направлено запрошення для отримання її національних паспортів НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Позивач прибула до Жовтневого РВ у м. Дніпропетровську 15.05.2015, отримала свій закордонний паспорт НОМЕР_2 та відмовилася від отримання закордонного паспорту НОМЕР_3, посилаючись на те, що в ньому не проставлені відмітки про продовження строку перебування з 23.08.2014 по 15.05.2015, так як цей час вона знаходилась на території України у зв'язку із судовим розглядом справ.

Вважаючи бездіяльність відповідачів з непроставлення в її національний паспорт відміток про продовження терміну перебування в Україні у період з 23.08.2014 року по 15.05.2015 року протиправною, позивач звернулась до суду з позовом про зобов'язання відповідачів оформити паспортні документи ОСОБА_1. у відповідності до вимог законодавства із продовженням терміну її перебування в Україні з 23.08.2014 року та із наданням достатнього часу для виїзду за межі України або вчинення інших дій.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що навіть якщо позивач не зверталась до органів міграційної служби із заявою про продовження терміну перебування на території України та не надавала відповідних документів на підтвердження існування обставин, що зумовлюють законні підстави для продовження терміну перебування на території України, відповідачів слід зобов'язати продовжити позивачу строк перебування в Україні, оскільки вона вимушена була залишитися з урахуванням судового процесу, який тривав з розгляду її позовів, а в національні паспорти не було проставлено чергових відміток про продовження строку перебування в Україні. Відтак, оскільки підставою, що унеможливила виїзд позивача за межі території України слугувала саме протиправність дій відповідачів, то вони зобов'язані подовжити позивачу строк перебування на території України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 360 (далі - Положення №360), визначено, що ДМС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно пп. 9 п. 4 Положення №360 ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Відповідно до п. 7 Положення №360 ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пункту 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 563 (далі - Типове положення) завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року № 658 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДМС України, у тому числі Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Положення про ГУДМС України в Дніпропетровській області основними завданнями ГУДМС України в Дніпропетровській області є реалізація на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 4 Положення передбачено, що Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань приймає, в межах своїх повноважень, рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Строки перебування іноземців в Україні та порядок їх продовження визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. № 3773-VІ (далі Закон № 3773-VІ ), Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (далі - Порядок № 150).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в разі в'їзду з держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

За змістом підпункту 1 пункту 6 Порядку № 150 строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії).

Відповідно до ст. 17 Закону № 3773-VІ іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Порядку № 150 для продовження строку перебування в Україні іноземець та приймаюча сторона, не раніше, ніж за десять та не пізніше, ніж за три дні до закінчення встановленого строку перебування іноземця, особисто мають звернутися до територіального органу чи підрозділу ДМС України за місцем проживання з відповідною письмовою заявою і документами, передбаченими пунктом 9 Порядку. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Порядок провадження за заявами іноземців про продовження строку перебування в Україні, а також прийняття за результатами їх розгляду рішень визначений Порядком розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.04.2012 р. № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 р. за № 778/21091 (далі - Порядок № 363).

Згідно із пунктом 12 Порядку № 363 у разі прийняття за заявою іноземця рішення про продовження строку його перебування в Україні в паспортному документі іноземця проставляється відповідний штамп, у якому зазначається орган, який прийняв рішення, та термін, на який вирішено продовжити строк перебування. Штамп завіряється підписом начальника (або його заступника) територіального органу чи підрозділу ДМС за місцем проживання іноземця та скріплюється печаткою.

Згідно з п.7 вищевказаного Порядку рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Отже, вирішення питання щодо можливості продовження строку перебування особи, іноземця або особи без громадянства, на території України має ініціативний характер та вирішується ДМС за письмовою заявою зацікавленої особи, із одночасним підтвердженням обставин, що свідчать про необхідність продовження строку тимчасового перебування на території України, в тому числі за підтвердженням приймаючої сторони.

В свою чергу, заяву про продовження строку перебування на території України із доданим до неї пакетом документів слід подавати у визначений Законом строк, в разі якщо існують обставини, що свідчать про необхідність продовження терміну перебування іноземця на території України до ГУМС у Дніпропетровській області в разі подання документів про імміграцію або отримання українського громадянства, в інших випадках до ДМС України для її вирішення керівником або заступниками керівника відповідної установи.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем жодних заяв про продовження строку перебування на території України з 23.08.2014 до компетентних органів не подавалось, вказані обставини не заперечуються позивачем у справі.

Водночас, позивач зазначає, що не мала на меті в подальшому перебувати на території України, тому не зверталась до відповідачів із відповідними заявами про продовження терміну перебування на території України. Замість цього, позивач зверталась до Головного управління ДМС в Дніпропетровській області, ДМС України із досудовими повідомленнями про вчинення дій стосовно продовження її перебування на території України з 23.08.2014 року до дня проставлення відповідної відмітки у її національні паспортні документи.

Оскільки ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено звернення до відповідних органів іноземних громадян саме із заявою про продовження строків перебування на території України, із поданням підтверджуючих документів щодо питання порушеного в заяві, досудові звернення до ГУДМС в Дніпропетровській області та ДМС України були кваліфіковані як звернення особи, та розглянуті у відповідності до ЗУ «Про звернення громадян».

Зокрема, листом ГУДМС в Дніпропетровській області від 10.06.2015 №1212-40/3012 та листом ДМС України від 30.07.2015 №Х-1577/8/1691-15 було повідомлено про розгляд повідомлень позивача, та роз'яснено їй право на звернення до відповідачів саме із заявою про продовження терміну перебування на території України, в іншому випадку відповідачі позбавлені можливості приймати відповідні вмотивовані рішення по суті порушених позивачем у досудових повідомленнях питаннях.

Отже, позивачем фактично не було реалізовано свого права на ініціювання розгляду питання щодо продовження строків перебування ОСОБА_1. на території України з 23.08.2014, водночас позивач звертається до суду із вимогою зобов'язати відповідачів вчинити відповідні дії з продовження строку перебування на території України з 23.08.2014 шляхом проставлення відповідних відміток в національних паспортах ОСОБА_1..

В обґрунтування позову ОСОБА_1. зазначає, що відповідачами раніше при розгляді її заяв про продовження строків перебування на території України від 13.06.2013 р. №56-03-13; від 17.12.2013 №92-03-13; від 18.02.2014 №010-03-14 до 22 серпня 2014 року включно було порушено приписи Закону. Окреслені дії відповідачів, визнані протиправними в судовому порядку, про що зазначено в судових рішеннях, які набули законної сили, порушені права позивача було відновлено вказаними рішеннями суду лише в травні 2015 року.

Однак, наразі, між позивачем та відповідачами виникли правовідносини стосовно підстав перебування позивача на території України у період з 23.08.2014 року, та реалізації права іноземної громадянки ОСОБА_1. на проставлення відповідних відміток до її національних паспортів.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось, вирішення питання щодо продовження строків перебування на території України іноземця має ініціативний характер та порушується зацікавленою особою - іноземцем або особою без громадянства, що перебуває на території України. Водночас, вказаний порядок підлягає застосуванню в разі, якщо особа має бажання реалізувати своє право на продовження строків перебування в України та для цього існують визначені Законом підстави, як-то, вагітність, лікування, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, тощо.

В даному випадку позивач не мала на меті подальше перебування на території України, у період понад 22.08.2014, також в неї були відсутні підстави, визначені Законом як поважні для продовження строків перебування на території України для іноземців.

Більш того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що до травня 2015 року, в неї були відсутні оформлені належним чином паспортні документи, вказане унеможливило її виїзд до Німеччини. Прибувши в травні 2015 року до органу міграційної служби для отримання оформлених національних паспортів позивач з'ясувала, що у відповідності до позначок у документах - строк її перебування на території України закінчився 22 серпня 2014 року, вказане зумовило її звернення до суду з адміністративним позовом у даній справі, що також виключило можливість повернення до Німеччини.

Крім того, позивач зазначає, що виїзд за межі України без оформлених належним чином паспортних документів призвів би до несприятливих для неї правових наслідків у вигляді застосування штрафних санкцій, та обмеження права в'їзду на територію України протягом певного часу.

Отже, саме через дії відповідачів, та з метою недопущення безпідставного застосування до себе відповідальності у вигляді штрафу та обмеження в'їзду до України на певний час позивач не виїхала до країни походження та звернулась до суду із даним позовом.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачами внаслідок неналежного та несвоєчасного оформлення національних паспортних документів ОСОБА_1. було унеможливлено її добровільне повернення до країни походження. Вказане свідчить про неможливість застосування до спірних відносин приписів Закону щодо обов'язкового подання іноземцем заяви про продовження строку перебування на території України, оскільки не було наміру позивача на її перебування в Україні у строк понад 22.08.2014, в той же час, можливості для вчасного виїзду не існувало.

Отже, суд апеляційної інстанції визнає, що право позивача на своєчасне та належне оформлення паспортних документів порушене та підлягає судовому захисту.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, відповідно до частин 1-3 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В Рішенні Конституційного Суду у справі про призначення судом більш м'якого покарання Конституційний суд зазначив: "верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення".

Тож Конституційний Суд, характеризуючи принцип верховенства права, розглядає право не як закон чи систему нормативних актів, а як утілення справедливості.

В іншому рішенні - у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора - Конституційний Суд України, керуючись принципом верховенства права, дійшов висновку: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Виходячи з мотивації рішень Конституційного Суду України, можна стверджувати, що верховенство права як принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.

Водночас, Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року)

Також, адміністративний принцип застосування верховенства права, регламентує право кожного звернутися до суду для захисту своїх прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України, якщо спір належить до адміністративної юрисдикції. Це право випливає з положень частини третьої статті 8 Конституції України про те, що: "Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

Право на звернення за захистом до адміністративного суду гарантується й у разі неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Обов'язок подолати неповноту, неясність, суперечливість чи відсутність законодавства покладається на суд.

Неповнота чи відсутність законодавства долається застосуванням аналогії закону або аналогії права (див. частину сьому статті 9 КАСУ). Неясність (нечіткість, незрозумілість, неоднозначність) та суперечливість законодавства суд усуває тлумаченням положення нормативно-правового акта у спосіб, що утверджує верховенство права. Таке тлумачення має бути найбільш розумним за конкретних обставин та враховувати цілі акта. У разі суперечливості правових актів однакової юридичної сили або їхніх окремих положень у регулюванні тих самих відносин суд застосовує положення акта, яке є спеціальним, на відміну від загального положення акта, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин. Якщо неможливо визначити, яке положення є спеціальним, а яке загальним, тоді суд застосовує положення, яке набрало чинності пізніше.

Отже, принцип Верховенства права в адміністративному судочинстві підлягає конкретному застосуванню з урахуванням засад справедливості, ефективного судового захисту, захисту особи від свавілля суб'єктів владних повноважень, з урахуванням якості Закону та меж його правового регулювання, з одночасним дотриманням обов'язку суду подолання неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні відносини для об'єктивного вирішення справи по суті позовних вимог.

Відтак, з урахуванням відсутності конкретної норми Закону, яка регламентує порядок дій іноземця, що вимушений залишатись на території України з незалежних від нього обставин у строк понад встановлений органами міграційної служби, з метою забезпечення ефективного судового захисту прав особи та недопущення свавілля суб'єктів владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо оформлення паспортних документів ОСОБА_1. проставленням у них позначок про легальне перебування її на території України з 23 серпня 2014 року.

Суд вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1. відповідає засадам принципу Верховенства права в своєму конкретному застосуванні, з урахуванням цілей нормативно - правових актів, що регламентують права та обов'язку іноземця в Україні, для умов розумного та ефективного вирішення спірних відносин з приводу вимушеного продовження перебування позивача на території України.

За викладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, прийнятою з урахуванням всіх обставин справи, а тому підстави для її зміни або скасування - відсутні.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі №804/15197/15 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: О.В. Юхименко