Ухвала суду № 56412983, 10.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №325/1767/15ц

Провадження №22ц/778/293/16 Головуючий у 1 інстанції: Шеїна Л.Д.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

ОСОБА_2

за участі секретаря: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Прогрес» про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову посилається на те, що 01.12.2013 року між ним та відповідачем укладений договір позики. Позивач надав відповідачу кошти у сумі 444993 грн. на строк до 01 грудня 2014 року.

Позичальник свої зобовязання не виконав, тому позивач просить суд після уточнених вимог стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у сумі 1190735,95 грн. та 3% річних від простроченої суми, яка складає 307045,17 грн.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Прогрес» на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики на суму 738688,38 грн., що складається із суми боргу за договором позики у сумі 444993 грн., проценти за користування грошима 293695,38 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ «Прогрес» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено по справі, 01.12.2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ТОВ «Прогрес» в особі директора ОСОБА_4 був укладений Договір позики, відповідно до якого позивач надав, а відповідач отримав позику у розмірі 444993,00 грн., що в еквіваленті складало 54267,43 дол. США. Зазначені обставини сторонами визнаються й не заперечуються. Відповідно до умов договору, позичальник зобов»язався повернути позику у строк до 01.12.2014р. зі сплатою відсотків за користування у розмірі 3% на місяць. Свої зобов»язання за договором відповідач не виконав і до теперішнього часу грошові кошти не повернув, в зв»язку з чим позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, пришов до обґрунтованого та законного рішення про задоволення вимог позивача в частині стягнення суми позики у гривні та процентів.

Доводи апелянта про те, що грошові кошти не були отримані, спростовується матеріалами справи, зокрема квитанцією до прибуткового касового ордеру №21 від 01.12.2013р. (а.с. 3). Як договір позики, так і зазначена квитанція недійсними визнані не були. Посилання апелянта на те, що прибутковий касовий ордер №21 від 01.12.2013р. в касовій книзі відсутній, більш того 01.12.2013р. є вихідним днем, а тому гроші не могли потрапити до каси, оскільки за це передбачена відповідальність, і тому гроші підприємством не отримані, безпідставні та такі, що не мають відношення до справи. Так, оприбуткування коштів та запис про їх надходження є внутрішніми справами підприємства і його відповідальністю. Доказів же недійсності прибуткового касового ордеру суду не надано.

Інші доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, та які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - відхилити.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: