Рішення № 56337413, 25.02.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 13/217/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 Справа № 908/6326/15

За позовом: Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

про стягнення 3 200,00 грн.

Суддя Серкіз В.Г.

Представники:

від позивача: Гиря В.О., довіреність № 01/02-17/00062 від 05.01.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3, договір про надання правової допомоги № 6-Г від 24.02.2016р.

Розглядається позовна заява Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми збитків в розмірі 3 200,00 грн.

Ухвалою суду від 29.12.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/6326/15, присвоєно справі номер провадження 13/217/15 та призначено судове засідання на 25.01.2016р.

Ухвалою суду від 25.01.2016р. та від 10.02.2016р. розгляд справи відкладено відповідно на 10.02.2016р. та на 25.02.2016р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

За клопотанням представника позивача судовий розгляд справи проводився за допомогою засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до ст. 81-1 ГПК України.

25.02.2016р. справу розглянуто, спір вирішено, прийнято рішення у справі, вступну та резолютивну частини якого оголошено в судовому засіданні згідно із приписами ст. 85 ГПК України.

Представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах, зазначених у позовній заяві № 01/02-17/04431 від 19.11.2015р. та просить суд стягнути з відповідача 3 200,00 грн. збитків за невиконання встановленого законом обов'язку щодо участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальній громаді м. Запоріжжя. Позовні вимоги засновані ст. 144 Конституції України, ст.ст. 69-1, 71 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 10, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 36, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 15, 16, 22, 611, 612, 638, 640-642, 646, 649 ЦК України, ст.ст. 181, 218, 224, 225 ГК України та ст.ст. 22, 54, 55, 83 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву від 24.02.2016р. та просить суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

08.09.2014р. за № ЗП 082142460490 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція кіоску під торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1.

Замовником будівництва є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

24.12.2012р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 «Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» (Рішення № 77).

Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.

Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не зверталась у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення Договору про пайову участь.

26.09.2014р. за № ЗП 142142660146 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Тому, на думку Запорізької міської ради Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого Рішенням № 77.

Оцінивши представлені докази, вислухавши представників сторін, суд знаходить підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та приписів ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, у відповідності до ст. 612 ЦК України.

Судом встановлено, що 08.09.2014р. за № ЗП 082142460490 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва «Реконструкція кіоску під торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1. Замовником будівництва є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1.

Пунктом 3.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.

Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не зверталась у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення Договору про пайову участь.

26.09.2014р. за № ЗП 142142660146 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні упущеної вигоди враховуються вжиті заходи для їх одержання. При обчисленні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів або інших матеріальних цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином у встановлений договором строк, а також заходи і зроблені дії з метою їх виготовлення, вжиті кредитором для її отримання. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" N 02-5/215 від 01.04.1994р., коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, на думку Запорізької міської ради Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку, затвердженого Рішенням № 77.

Однак, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із ч. 1-2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В той же час з аналізу Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що не передбачено прямого обов'язку щодо сплати відповідачем паю, а передбачено укладення договору на підставі якого відповідач зобов'язаний сплатити пай. Або, у разі невиконання, сплатити збитки.

Так, як обов'язок щодо сплати не витікає не з договору та з закону, тому, підстав для стягнення з відповідача збитків не має.

З огляду на викладене, суд відмовляє Запорізькій міській раді в задоволені позовних вимог.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Повне рішення складено 03.03.2016р.

Суддя В.Г. Серкіз