Постанова № 56312324, 04.03.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1517/15

Луганський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Ковальової Т. І.,

при секретарі судового засідання - Дюкаревій М. І.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кудрявцева В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, в якому позивач просить:

- визнати незаконним та таким, що підлягає скасуванню наказ Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації №10-К «Про звільнення за прогул без поважних причин» від 03 листопада 2014 року;

- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста виробничо-економічного відділу управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації;

- стягнути з управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу.

- зобов'язати управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01 серпня 2012 року він працював на посаді головного спеціаліста виробничо-економічного відділу управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації, за час своєї роботи жодних стягнень та нарікань стосовно виконання своїх службових обов'язків не було. З 13 квітня 2014 року Рада національної безпеки та оборони України прийняла рішення про початок проведення в Україні антитерористичної операції. У квітні 2014 року м. Луганськ та Луганська обласна державна адміністрація були захоплені представниками терористичних та злочинних угрупувань. Весь цей час він проживав та продовжував проживати у м. Щастя Луганської області. Після звільнення м. Щастя українськими військовослужбовцями 13.06.2014 сполучення з м. Луганськ було перервано, оскільки існувала реальна загроза життю та здоров'ю людей при переміщенні з цих населених пунктів. У зв'язку з цим, керівництвом було прийнято рішення про надання щорічних основних відпусток своїм працівникам, а тому з 01 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року я перебував у щорічній основній відпустці. Зважаючи на те, що щорічна основна відпустка закінчилася, у телефонному режимі керівництво повідомило про відсутність на той час об'єму роботи та відсутності потреби у виході на роботу, у зв'язку з чим мені надали відпустку без збереження заробітної плати до середини травня 2015 року, а саме до прийняття та затвердження Луганського обласного бюджету для відновлення постраждалих об'єктів в регіоні. Про припинення відпустки керівник в телефонному режимі пообіцяв попередити.

В середині травня 2015 року позивач дізнався про зміну місця знаходження Луганської ОДА, в тому числі Управління капітального будівництва, яке розташувалося у м. Сєвєродонецьк. Ані документів про виклик на роботу, ані про зміну місцезнаходження робочого місця він не отримував, хоча засоби поштового зв'язку в межах території України працювали. З метою з'ясування дати виходу з відпустки без збереження заробітної плати наприкінці травня 2015 року він приїхав до Управління капітального будівництва Луганської ОДА за новою адресою у м. Сєвєродонецьк, де вперше дізнався про своє звільнення.

09 червня 2015 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про видачу копії наказу про звільнення.

Позивач вважає дії відповідача в частині звільнення незаконними, а наказ про звільнення за прогул без поважних причин від 03.11.2014 №10-К таким, що підлягає скасування з наступних підстав.

Відповідно до ст. 32 Кодексу законів про працю України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідач не повідомив позивача про розгляд питання про звільнення, не викликав на розгляд подання про звільнення, не отримував письмової згоди на розгляд подання без його участі, не відібрав пояснень про причини відсутності на роботі, чим порушив вимоги ст. 43 КЗпП України.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити адміністративний позов повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях (а.с.59-61), в яких зазначив наступне.

У позовній заяві від 16.06.2015 позивач зазначає, що бажав вийти на роботу в березні 2015 року, а пізніше у позовній заяві від 21.10.2015 позивач вказує, що йому надали відпустку без збереження заробітної плати до середини травня 2015 року. З чого вбачається, що позивач кожного разу наводить різні доводи, що ставить під сумнів їх правдивість.

Стосовно не повідомлення про звільнення, позивач також приховує той факт, що про звільнення йому повідомляли телефоном. А письмово не мали змоги повідомити позивача, оскільки не було жодних відомостей стосовно місця прописки чи знаходження позивача.

З 01 жовтня 2014 року усі працівники вийшли на роботу, у телефонному режимі всіх повідомили про вихід на роботу.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу".

Згідно з вимогами статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець врегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами та можливістю застосування загального кодифікованого нормативного акта - Кодексу законів про працю України.

Приймаючи до уваги звільнення позивача з публічної служби з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, питання щодо правомірності його звільнення необхідно вирішувати з урахуванням норм зазначеного нормативного акту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду, ОСОБА_3 призначений на посаду головного спеціаліста виробничо-економічного відділу Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 30 липня 2012 року за № 21-к та є державним службовцем, про що свідчить копія трудової книжки від 01 серпня 2012 року (а. с. 6).

Наказом Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 01 липня 2014 року №23-кв «Про відпустку ОСОБА_1 В.» ОСОБА_3 надано основну щорічну відпустку тривалістю 32 календарних дня з 01.07.2014 по 01.08.2014 включно (а. с. 93).

Відповідно до наказу Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 01 серпня 2014 року № 42 «Про організацію роботи Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації в умовах проведення антитерористичної операції в Луганській області», визначено тимчасовим місцезнаходженням Управління адміністративну будівлю КП Сєвєродонецьктеплокомуненерго» за адресою: м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд. 9а та встановлено працівникам, які не переведені на роботу за місцем знаходження Управління, згідно списку, в якому також значиться ОСОБА_1, на період до прийняття відповідного розпорядження, оплату простою в розмірі двох третин посадового окладу у відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпП України (а. с. 85, 86).

Згідно з наказом Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 01 вересня 2014 року №43 «Про організацію роботи Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації в умовах проведення антитерористичної операції в Луганській області», встановлено працівникам, які не переведені на роботу за місцем знаходження Управління, згідно списку, в якому також ОСОБА_1, на період до прийняття відповідного розпорядження, оплату простою в розмірі двох третин посадового окладу у відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпП України (а. с. 88, 90).

Наказом Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 26 вересня 2014 року 318-к «про виконання службових обов'язків ОСОБА_1 В» наказано головному спеціалісту виробничо-економічного відділу ОСОБА_1, приступити до виконання своїх службових обов'язків, з 01 жовтня 2014 року по місцезнаходженню управління, за адресою:м. Сєвєродонецьк, кв. МЖК Мрія, буд. 2 (а. с. 94).

06 жовтня 2014 року працівниками управління було складено акт про неявку на роботу ОСОБА_1, в якому зазначено, що в телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив, що він знає про необхідність виходу на роботу за новим тимчасовим місцем знаходженням управління, однак виходити на роботу не збирається.

06 жовтня 2014 року начальником управління до голови профспілки управління було подано подання, в якому просили надати згоду профспілки на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП (а. с. 100).

Відповідно до протоколу від 15.10.2014 №1 профком надав згоду на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 95-96).

Наказом Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 03.11.2014 №10-к «Про звільнення за прогул без поважних причин» звільнено ОСОБА_3 з 01.10.2014 за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 70).

03 листопада 2014 року працівниками управління було складено акт про повідомлення про звільнення, в якому зазначено, що ОСОБА_1 повідомлено про звільнення за прогул без поважних причин (а. с. 98).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей проводиться антитерористична операція.

З 01 серпня 2014 року, після захоплення будівлі обласної державної адміністрації, тимчасовим місцезнаходженням управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації було визначено м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 КЗпП подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З урахуванням зазначених норм, відповідач повинен був належним чином ознайомити позивача з наказом Управління капітального будівництва Луганської облдержадміністрації від 26 вересня 2014 року 318-к «про виконання службових обов'язків ОСОБА_1 В», та повідомити, що він повинен приступити до виконання службових обов'язків з 01 жовтня 2014 року. Доказів щодо належного повідомлення позивача відповідачем не надано.

До того ж, позивача належним чином не було повідомлено про переміщення підприємства - управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації спочатку до міста Сватове, потім до м. Сєвєродонецька Луганської області та витребувано його згоду на таке переміщення, чим порушено ст.. 32 КЗпП України.

Таким чином, у позивача не було можливості приступити до виконання своїх службових обов'язків 01 жовтня 2014 року внаслідок необізнаності.

Відповідно до чинного законодавства, подання власника або уповноваженого ним органу до профспілки щодо звільнення має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

З урахуванням цього, відповідачем було порушено порядок розірвання трудового договору, не надано до суду доказів повідомлення позивача про розгляд подання власника або письмової заяви про розгляд за його відсутності.

Стосовно актів від 06.10.2014 та 03.11.2014 як можливих доказів належного повідомлення Позивача про звільнення суд зазначає наступне.

З цього приводу позивач зазначив, що ніяких дзвінків щодо з'ясування причин відсутності на роботі та повідомлення про майбутнє звільнення на його адресу не надходило.

Оскільки у жовтні 2014 року позивач знаходився на підконтрольній території України, відповідач мав можливість надіслати засобами поштового зв'язку вищезазначені накази.

Таким чином, суд визнає недоведеною відповідачем ту обставину, що позивач був завчасно та у встановлений діючим законодавством спосіб повідомлений про звільнення.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що в порушення норм чинного законодавства позивач не був повідомлений належним чином про звільнення з займаної посади та відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили поважність не прибуття до управління для виконання своїх службових обов'язків. Тобто, зазначені в позовній заяві порушення відносно Позивача не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги про стягнення з управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності із положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У відповідності до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що згідно довідки середньомісячна заробітна плата складала 2 630,45 грн., тобто сума, яка підлягає відшкодуванню за час вимушеного прогулу складає 39 456,75 грн.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, незаконного звільнення, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 237-1 КЗпП встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що в результаті незаконного звільнення не була нарахована середньомісячна заробітна плата, було порушено конституційне право на працю, безпідставним припиненням виплат заробітної плати, незаконним звільненням заподіяно моральних страждань. Відповідач позбавив можливості заробляти собі та своїй родині на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, страждань, не маю засобів для забезпечення належного рівня життя.

Жодних доказів на підтвердження обставин щодо спричинення йому моральної шкоди позивачем не надано.

Таким чином, в судовому засіданні не встановлені обставини, які б вказували на заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому, через ненадання позивачем доказів моральних страждань суд вважає за необхідне відмовити позивачу у цій частині позовних вимог.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на те, що позовні вимоги позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_3 у сумі 974,40 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 24, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації №10-К «Про звільнення за прогул без поважних причин» від 03 листопада 2014 року.

Поновити ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1;) на посаді головного спеціаліста виробничо-економічного відділу Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації з 01 жовтня 2014 року.

Стягнути з Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04011555, адреса: квартал МЖК, буд. 2, м. Сєвєродонецьк Луганська область, 93400) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1;) середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 01 жовтня 2014 року по 04 березня 2016 року) у сумі 39 456,75 грн. (тридцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень 75 коп.) (дана сума вказана без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець).

Стягнути з Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04011555, адреса: квартал МЖК, буд. 2, м. Сєвєродонецьк Луганська область, 93400) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень у розмірі 974,40 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири грн. 40 коп.).

Постанова в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста виробничо-економічного відділу Управління капітального будівництва Луганської обласної державної адміністрації та стягнення на його користь грошового забезпечення за один місяць в розмірі 2630,45 грн. допустити до негайного виконання (дана сума вказана без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 09 березня 2016 року.

Суддя Т.І. Ковальова