Рішення № 56306324, 03.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.03.16 Справа № 904/9/15

За позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРСИББАНК", м.Дніпропетровськ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ "АГРО-КОМПЛЕКТ", с. Олександропіль, Солонянський район, Дніпропетровська область

про стягнення 247 891,64 швейц. франків, 67 сантимів (еквівалент 3 852 125,25 грн.)

Суддя: Ніколенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 30-2/44632 від 01.10.15;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 26 від 16.03.15.

СУТЬ СПОРУ:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ВТБ БАНК" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ "АГРО-КОМПЛЕКТ" про стягнення 247 891,64 швейц. франків, 67 сантимів (еквівалент 3 852 125,25 грн.)

Позов обґрунтований невиконанням відповідачем умов кредитного договору № 115-1013/В-06 від 30.08.06.

Ухвалою суду від 03.02.15 розгляд справи відкладений до 03.03.15.

Ухвалою суду від 03.03.15 розгляд справи відкладений до 17.03.15. У судовому засіданні 17.03.2015 оголошено перерву до 18.03.2015.

Ухвалою суду від 18.03.15 призначено у справі № 904/9/15 судово-економічну експертизу, проведення якої доручено спеціалістам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, до якого направлено матеріали цієї справи. Провадження у цій справі зупинено.

Справа № 904/9/15 була повернута з експертної установи до господарського суду з висновком експерта. З метою вирішення питання про поновлення провадження у цій справі, ухвалою суду від 27.01.16 призначено судове засідання на 16.02.16. Ухвалою суду від 16.02.16, питання про поновлення провадження у справі відкладено до 02.03.16. Відповідачем, через канцелярію суду, 29.02.2015 подано зустрічну позовну заяву про визнання зобов'язання припиненим. Ухвалою суду від 02.03.2015, судом відмовлено в прийнятті зустрічного позову, оскільки такий позов подано після початку розгляду справи по суті.

В судове засідання 02.03.2016, представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, надав витребувані ухвалами суду документи та пояснення. Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечив. Вважає кредитний договір удаваним правочином, а тому вважає що в нього відсутнє зобов'язання саме у швейцарських франках.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 85 ГПК України, у судовому засіданні 03.03.16 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Між АКІБ «Укрсиббанк», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «УКСИББАНК» (позивач,банк) та відповідачем (позичальник) 30.08.2006 укладений кредитний договір № 115-1013/В-06. Згідно предмету договору банк зобовязується надати позичальнику, а позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти в іноземній валюті в сумі 460 000,00 грн. швейцарських франків у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 886 204,24 грн. Надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 30.08.06 до 29.08.17 (п.1.2.1). Відповідно до п. 1.3.1 Договору, за користування кредитних коштів встановлюється процентна ставка в розмірі 8.99% річних.

Крім того, між сторонами укладені: Додаткова угода від 12 лютого 2007 року, Додаткова угода від 24 травня 2007 року, Додаткова угода № 3 від 30 грудня 2008 року, Додаткова угода № 2 від 25 лютого 2009 року, Додаткова угода № 5 від 30 листопада 2009 року.

Відповідно до Додаткової угоди від 12.02.07, сторони домовились, що у зв'язку зі зміною програмного забезпечення Банку, в якому здійснюється обслуговування кредитних процесів, для ідентифікації договору може застосовуватись як номер договору зазначений при його укладенні №115-1013/В-06 так і реєстраційний номер в системі обліку банку, а саме № 10414669000 (Реєстраційний номер договору). Відповідно до Додаткової угоди від 24.05.07, сторони домовились, що Відповідач зобов'язується сплачувати проценти за Договором у строк - з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти. Відповідно до Додаткової угоди від 30.12.08, сторони домовились, викласти п. 1.2.2. Договору в наступній редакції: «Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі, в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 29.08.17». Відповідно до Додаткової угоди від 25.02.09, сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту за Договором. Відповідно до Додаткової угоди від 30.11.09, сторони домовились, про зміну графіка погашення кредиту за Договором.

Згідно п. 1.4 Договору, цільове призначення (мета) кредиту: рефінансування.

Копії вказаного кредитного договору та додаткових угод до нього, надані банком та позичальником, не містять розбіжностей. Сам по собі, факт укладення Кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього сторонами не заперечується.

Аналізуючи правову природу спірних правовідносин та надаючи їм правову кваліфікацію суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у главі 50 ЦК України. До них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.

У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вже зазначалось, згідно п. 1.4 Кредитного Договору, цільове призначення (мета) кредиту: рефінансування.

Чинне законодавство України та укладений між сторонами договір не містять визначення терміну "рефінансування". Аналіз ділових звичаїв та банківської термінології дозволяє дійти висновку, що "рефінансування" - це погашення старої заборгованості новою, як правило, шляхом видачі нової позики взамін старої або обміну старих облігацій на нові, тобто продовження терміну позики або збільшення суми, що її може отримати позичальник (див в тому числі визначення терміну рефінансування в електронному ресурсі "Вікіпедія": https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F).

Згідно Ордеру-розпорядження від 30.08.2006, керівник банку наказав списати 460 000,00 швейц. франків з рахунку 20639214821000 на рахунок 26008214821000 (т. 1 а.с. 183).

Згідно Договору № 21482 від 23.08.2006, рахунок 26008214821000 (у швейц. франках) та рахунок 260092214820000 (у грн.) відкрито відповідачеві по справі (т. 1 а.с. 198-204).

Згідно виписки по рахунку 26008214821000 за 30.08.2006, з рахунку спочатку було списано (дебет) для продажу на МВР 460 000,00 швейц. франків (за заявкою відповідача № 1 від 30.08.2006), а потім зараховано таку ж суму як видача кредиту згідно договору № 115-1013//В-06 (т. 1 а.с. 211).

За поясненням представника позивача, після продажу швейцарських франків, отримані грошові кошти у гривнях були зараховані відповідачу на гривневий рахунок 260092214820000.

Однак, позивач не надав суду відповідних доказів того, що ТОВ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ "АГРО-КОМПЛЕКТ" надавало розпорядження на продаж іноземної валюти та перерахування грошових коштів на гривневий рахунок.

Крім того, згідно виписки по рахунку 260092214820000 за 30.08.2006 (т.1 а.с. 216), о 12 годині 39 хвилин з рахунку відповідача переховано на користь КБ "Приватбанк" 1 800 000,00 грн. з призначенням платежу "Погашення кредиту згідно кредитного договору № 248 від 28.09.2004".

І вже після списання грошових коштів, значно пізніше (о 15 годині 20 хвилин) на рахунок 260092214820000 зараховано 1 867 600,00 грн. як "еквівалент продажу 460 000,00 CHF на МВР 30.08.2006 згідно заяви клієнта) - (т.1 а.с. 216).

А отже, фактично, відповідач 30.08.2006, о 12 годині 39 хвилин за рахунок кредитних грошових коштів позивача здійснив погашення кредиту перед КБ "Приватбанк" у сумі 1800000,00 грн.

Висновок експерта цих обставин не роз'яснив, розбіжностей щодо часу списання та часу надходження грошових коштів не усунув, підстав продажу валюти за відсутності відповідної заяви відповідача належним чином не обґрунтував (мовою висновку експерта: "...слід вказати, що на дослідження не надана заявка клієнта № 1 від 30.08.2006 про продаж швейцарських франків на МВР..." - т. 2. а.с. 14).

Крім того, в матеріалах справах відсутній документ первинного бухгалтерського обліку, який свідчить про виконання Ордеру-розпорядження від 30.08.2006 (зокрема - відсутній відповідний меморіальний ордер). На вимогу суду позивач такого документу не надав, причин його відсутності не пояснив.

Так, згідно ст. 22 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" N 2346-III від 05.04.2001, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Згідно п. 1.19-1) ст. 1 цього ж закону - меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Із врахвуванням цього, суд дійшов висновку, що Ордер-розпорядження від 30.08.2006 є внутрішнім локальним документом банку із вказівкою на виконання певної банківської операції і не є розрахунковим документом в розумінні ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Сам по собі Ордер-розпорядження не може свідчити про перерахування грошових коштів. В матеріалах справи відсутні всі необхідні документи первинного бухгалтерського обліку у сукупності, які можуть свідчити про реальне перерахування валюти (виписка з рахунку банку про наявність в нього грошових коштів у швейцарських франках на дату видачі кредиту; меморіальний ордер про перерахування швейцарських франків відповідачу; заявка відповідача на продаж валюти та зарахування виручки на рахунок; документів про те, хто і коли саме купив швейцарські франки на МВР тощо).

Проаналізувавши в сукупності вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що сторони під час укладання Кредитного договору № 115-1013/В-06 від 30.08.2006 мали на меті надання ТОВ ПІДПРИЄМСТВО МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ "АГРО-КОМПЛЕКТ" позики (кредиту) у гривневому еквіваленті з метою рефінансування (погашення кредиту перед КБ "Приватбанк") у гривнях в розмірі 1 800 000,00 грн. за Кредитним договором № 248 від 28.09.2004.

Водночас суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня; відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України; відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України; відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Відповідно ж до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Крім того, виходячи з положень ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004р. № 483, за відсутності індивідуальної ліцензії розрахунки поза режимом зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі розрахунки для забезпечення поточних господарських потреб) можуть здійснюватись виключно в національній валюті України - гривні.

З огляду на вищенаведене суд доходить висновку, що усі дії сторін, вчинені ними після укладення Кредитного договору, були спрямовані на надання відповідачем позивачу саме певної грошової суми у національній валюті України - гривні. За таких умов укладений сторонами Кредитний договір в частині визначення валюти кредитування як швейцарського франку є таким, що вчинений для приховання укладення кредитного договору з надання кредиту саме в національній валюті України - гривні.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. При цьому за змістом закону мотиви, з яких сторони вчинили удаваний правочин й оформили його саме конкретними документами, судом не розглядаються, оскільки юридичного значення не мають і перебувають поза межами предмета доказування по справі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови від 06 листопада 2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Аналогічні приписи містяться в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

У пункті п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013, роз'яснив наступне: якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК , вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України ). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК ).

Таким чином, укладений сторонами Кредитний договір в частині визначення валюти кредитування як швейцарського франку є удаваним, адже вчинений у відповідній частині для приховання укладення кредитного договору з надання кредиту саме в національній валюті України - гривні. При цьому суд підкреслює, що принципова допустимість визнання правочину удаваним не в цілому, а в певній частині повністю відповідає висновкам та позиції Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 11.02.2009р. у справі № 6-25079св08, постанова Верховного Суду України від 16.12.2012 року у справі № 6-89цс11) і Пленуму Верховного Суду України (постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 1993 року у справі за позовом Бобринецького міжгосподарського сортонасінницького підприємства до Н. про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомашини і права власності на неї).

Водночас суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним та встановленим, що сторонами дійсно було укладено Кредитний договір, за яким протягом 2006 року позивач отримав від відповідача кредитні кошти в національній валюті України - гривні - на загальну суму 1 867 600,00 грн.

Водночас, суд зауважує про те, що позичальник повинен повернути банку (позичальникові) залишок грошових коштів (кредиту), виражені у гривні, та сплатити проценти та інші платежі, передбачені кредитним договором також у гривнях. А отже, у відповідача відсутні зобов'язання повернути позивачеві залишок грошових коштів (кредиту) у швейцарських франках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно, у позивача відсутнє право вимагати стягнення з відповідача заборгованості вираженого у швейцарських франках.

За таких обставин, в позові слід відмовити.

При цьому, слід зазначити, що, оскільки, укладений сторонами кредитний договір № 115-1013/В-06 від 30.08.2006 є удаваним в частині визначення в якості валюти кредитування швейцарського франку, то, до правовідносин сторін підлягає застосуванню законодавство України про договір, який сторони дійсно уклали - договір про надання кредиту в національній валюті України - гривні.

В цій частині умови Кредитного договору сторонами не оспорюються, та, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковими для сторін.

Тому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він не позбавлений права звернутись з окремим позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором у національній валюті України - гривні.

Згідно зі ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.193 Господарського Кодексу України, ст. ст. 11, 525, 526, 611, 612, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 04.03.16.

Суддя М.О.Ніколенко