Рішення № 56291989, 09.03.2016, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/5096/15-ц

2/219/413/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.02.2016 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Брежнева О.А.

при секретарі Ранкової О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 36579,98 грн. та витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28 грудня 2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобовязаний за вказаним договором належним чином не виконав. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2015 року має заборгованість 36579,98 грн., яка складається з наступного: 13691,76 грн. заборгованість за кредитом; 18224,77 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2445,36 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1718,09 грн. штраф (процентна складова). Просить позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення аналогічні тим, що викладені в позові. Також пояснив, що сума 2445,36 грн. це заборгованість за комісією, що також передбачено умовами та правилами надання банківських послуг з якими був ознайомлений відповідач.

Відповідач у судові засідання не прибув, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, його інтереси у суді представляє ОСОБА_2, у задоволені позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2, якій діє на підставах та повноваженнях перевірених судом, позовні вимоги не визнав повністю, просив у їх задоволені відмовити, також зазначив, що кредитним договором не передбачено стягнення з відповідача суми 2445,36 грн., що є заборгованість за комісією. Також у судових дебатах усно просив суд застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що, згідно копії заяви позичальника №б/н від 28 грудня 2010 року (а.с.6-8),ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З даною заявою ОСОБА_3 ознайомилася, та погодилася, про що розписалася.

Між ОСОБА_4 акціонерним товариством «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 28 грудня 2010 року укладено споживчий договор кредиту (а.с.9-32) шляхом підписання позичальником заяви позичальника, яка разом з запропонованими ПриватБанком умовами і правилами про надання банківських послуг. Споживчий строковий кредит кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі, відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в заяві позичальника, підписанням якої клієнт та банк укладають кредитно-заставний договір. Розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Кредит надається в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені у заяві строки.

Відповідно до пункту 1.1.5.19 сторони домовились, що усі спори, розходження або вимоги, які виникають із цього договору або в звязку з ним, у томи числі стосовно його виконання, порушення, закриття або визнання недійсним, підлягає вирішенню у порядку, вказаному у висновках положень даних умов і правил. Проте слід також зауважити, що умови надання споживчого кредиту фізичним особам підписано лише головою правління банку ОСОБА_5, тобто однією стороною з учасників правочину, що суперечить вимогам частини 2 статті 207 Цивільного Кодексу України, в якій зазначено, що за загальними вимогами щодо письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обовязки виникають у кожного контрагента. Також слід зауважити, що з цих умов і правил про надання банківських послуг не вбачається та не зрозуміло вони були чинні і не змінні на час укладання обома сторонами кредитного договору, чи були змінені банком у односторонньому порядку без погодження з другою стороною, що у такому разі є порушенням прав відповідача як споживача.

Частиною 1 статті 1056 ЦК України закріплено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (ч.2 статті 1056 ЦК України).

Пунктом 1.1.5.21 передбачено, що «.. на прострочену суму кредиту нараховується пеня, розрахунок якої проводиться у відповідності з розміром, встановленим у заяві на приєднання к цьому договору для процентів, з дня виникнення заборгованості. У період нарахування пені на всю суму заборгованості по кредитному договору проценти не нараховуються.

Згідно з п.2.1.1.2.1 для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у памятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяви, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки вказаної у заяві, що також не зміг пояснити ні письмово, ані усно представник позивача, оскільки карту відповідач отримав 09 серпня 2010 року, а заяву (договір) з банком уклав 28 грудня 2010 року, тобто ці протиріччя позивачем протягом усього судового розгляду не усунуті та не обґрунтовані.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 при порушенні клієнтом строків платежів по любому із грошових зобовязань, передбачених цим договором, більше ніж на 30 днів клієнт зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Проте слід зауважити, що цей пункт умов грубо суперечить пункту 1.1.5.21, в якому зазначено, що у період нарахування пені на всю суму заборгованості по кредитному договору проценти не нараховуються, також самими умовами не передбачено та не прописано стягнення та нарахування комісії, на що та коли вона нараховується.

Відповідно до витягу з картки за період з 01 січня 1999 року по 23 січня 2016 року (а.с.122-128) на імя ОСОБА_3 маються якісь розрахунки, але вони не зрозумілі, також не зрозуміло чому з 01 січня 1999 року, оскільки договір укладено між сторонами 28 грудня 2010 року, тому суд не може прийняти цей письмовий документ за доказ по справі, оскільки він суперечить усім іншим документам наданим позивачем та з нього не зрозумілі яким чином та на що робились розрахунки позивачем.

Згідно копії статуту у новій редакції ПАТ КБ ПРИВАТБАНК, за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на ОСОБА_4 акціонерне товариство. У звязку із зміною типу Банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на ОСОБА_4 акціонерне товариство ОСОБА_6 ПРИВАТБАНК. ПАТ КБ ПРИВАТБАНК є правонаступником всіх прав та зобовязань Закритого акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (а.с.37).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №054809, ОСОБА_4 акціонерне товариство КБ ПРИВАТБАНК знаходиться за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 (зворот а.с.36).

Згідно копії банківської ліцензії №22 від 05 жовтня 2011 року (а.с.36) наданої Національним банком України ПАТ КБ ПРИВАТБАНК унесено до державного реєстру банків 19 березня 1992 року за №92 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність.

З копії довідки серії АА №241170 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.35) вбачається, що ПАТ КБ ПРИВАТБАНК є юридичною особою, його керівником являється ОСОБА_5, та види діяльності за КВЕД (класифікація видів економічної діяльності) 65.12.0 є інше грошове посередництво та інституційний сектор економіки за КІСЕ (класифікація інституційних секторів економіки) S.12202 інші приватні депозитні корпорації.

З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 28 грудня 2010 року станом на 30 квітня 2015 року має заборгованість 36579,98 грн., яка складається з наступного: 13691,76 грн. заборгованість за кредитом; 18224,77 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2445,36 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1718,09 грн. штраф (процентна складова) (а.с.4-5).

Відповідно до вимог ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, ч. 4 ст. 55 Закону України Про банки та банківську діяльність за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у строк, встановлений договором. Боржник зобовязаний виконати своє зобовязання, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Споживчий кредит - це кошти що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За ч. 1 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів, між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобовязання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобовязується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року розяснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного Кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Статтею 203 ЦК України встановлено, Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 9 (абз.1) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК ).

Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Положенням ст.19 Конституції України передбачений правовий порядок в Україні, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про захист прав споживачів», Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, незважаючи на наявну можливість, представником позивача не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів щодо підтвердження факту, що відповідач був ознайомлений дійсно з умовами і правилами надання кредиту, про що є його на них підпис, бо надані суду умови надання споживчого кредиту фізичним особам підписано лише головою правління банку ОСОБА_5, тобто однією стороною з учасників правочину, що суперечить вимогам частини 2 статті 207 Цивільного Кодексу України, в якій зазначено, що за загальними вимогами щодо письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Також той факт, чи були чинні і не змінні на час укладання обома сторонами кредитного договору, чи були змінені банком у односторонньому порядку без погодження з другою стороною, що у такому разі є порушенням прав відповідача як споживача. Також представник позивача не зміг пояснити суду та надати доказів того, яким чином та за якими правилами нарахована комісія, і яким чином стосується витяг з картки з 01 січня 1999 року, яка відкрита 09 серпня 2010 року, а кредитний договір між сторонами укладений 28 грудня 2010 року.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідності вищезазначених нормативно-правових актів України можна зробити висновок про те, що представником позивача не доведено той факт, що слід задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованість 36579,98 грн., яка складається з наступного: 13691,76 грн. заборгованість за кредитом; 18224,77 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2445,36 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1718,09 грн. штраф (процентна складова, а тому у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити. Що стосується усної заяви представника відповідача в судових дебатах стосовно застосування строків позовної давності, то суду не надано достовірних та переконливих доказів обома сторонами стосовно того з якого саме моменту починається йти строк позовної давності, бо якщо дійсно договір був пролонгований і картка діяла до серпня 2014 року, то строк позовної давності ще не сплив і тому застосовуватися не може.

Суд при постановці даного рішення приймає до уваги та бере за основу покази представника відповідача стосовно того, що представником позивача не доведено той факт, що кредитним договором передбачено стягнення з відповідача суми 2445,36 грн., що є заборгованість за комісією, та що інформація надана позивачем по картці дійсно стосується даного споруроку, оскільки вони послідовні, чіткі та підтверджуються між собою та письмовими доказами викладеними вище у рішенні.

Суд не приймає до уваги та не бере за основу покази представника позивача стосовно того, що сума 2445,36 грн. це заборгованість за комісією, що також передбачено умовами та правилами надання банківських послуг з якими був ознайомлений відповідач, оскільки вони суперечать показам представника відповідача, матеріалам справи, які є послідовними та логічними, і не суперечать між собою та письмовими доказами.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 59, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 203, 526, 527, 530, 611, 625, 629, 651, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст.19 Конституції України, ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Повний текст рішення суду виготовлено 04 березня 2016 року.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.А.Брежнев