Ухвала суду № 56279432, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/33576/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника позивача ППФ „Санітас" - Маковія О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі № 806/827/14 за адміністративним позовом Приватного підприємства фірми „Санітас" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2014 року Приватне підприємство фірма „Санітас" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002702202 від 24.12.2013, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств 480915 грн. та застосовано штрафні санкції 82191 грн.

Зазначило, оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2014, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002702202 від 24.12.2013.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансових взаємовідносин з ТДВ СК „Рада" (ТДВ СК „Відродження України") за період з 01.01.2010 до 31.12.2012 та складено акт перевірки від 06.12.2013.

За результатами такої перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002702202 від 24.12.2013, яким позивачу збільшено суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 480915 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції - 82191 грн.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткуванню прибутку підприємств", п.138.1. і п.138.2 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України.

Відповідно до висновків зазначених в акті перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є невизнання податковим органом валових витрат позивача у взаємовідносинах з ТДВ СК „Рада" (ТДВ СК „Відродження України") за період 2010-2012 років.

Як встановлено судами, що між позивачем та ТОВ „Страхова компанія „Відродження України" укладені генеральні договори добровільного страхування фінансових ризиків № 1001/26-17 від 01.10.2009, № 1001/06-17 від 01.10.2010.

Додатковою угодою №4 від 27.12.2011 змінено назву Страховика на Товариство з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Рада" за тим же кодом ЄДРПОУ (30779308).

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про страхування" це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ст. 16 вказаного Закону страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пп.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

При визначенні об'єкта оподаткування можуть враховуватися витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, за умови, що вони пов'язані із провадженням господарської діяльності, та визначені в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Як вбачається з укладених позивачем договорів страхування, предметом страхування визначено майнові інтереси Страхувальника (позивача), що не суперечать закону і пов'язані з фінансовим ризиком в його підприємницькій (господарській) діяльності.

Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами: копіями договорів страхування, копіями актів виконаних робіт про надання страхових послуг, копіями платіжних доручень та ін.

Судами встановлено, що первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", та дають можливість встановити обсяг наданих послуг та їх вартість.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ „Страхова компанія „Рада", судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту, що договори укладені від імені позивача були визнані в судовому порядку недійсними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що у відповідача відсутні підстави для донарахування позивачу суми податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки встановлено реальність господарських відносин позивача з його контрагентом - ТОВ „Страхова компанія „Рада".

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.