Ухвала суду № 56279431, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2016 р. м. Київ К/800/5293/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - ДПІ) на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ДПІ, третя особа - Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Надра" в особі Хмельницького регіонального управління (далі - Банк),

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0052901702/2595 від 09.10.2014.

Зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки відсотки за корегування кредиту, які було нараховано та анульовано Банком, не є доходами платника податків у розумінні норм Податкового кодексу України.

Крім того, нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок із суми анульованого боргу повинен Банк.

1 грудня 2014 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0052901702/2595 від 09.10.2014 визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судами, відповідачем з 12.09.2014 до 18.09.2014 була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету за період з 01.01.2013 до 31.12.2013 та складено акт від 24.09.2014.

У акті перевірки зазначено, що ОСОБА_2 у порушення вимог абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України занизив податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - 10426, 67 грн.

9 жовтня 2014 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0052901702/2595, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 13203, 34 грн.

Суди встановили, що 03.07.2006 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений кредитний договір №03/07/2006/840-К/213.

2 липня 2013 року між сторонами був укладений додатковий договір щодо внесення змін та доповнень № 1, відповідно до якого ОСОБА_2 була скасована сума пені та штрафів, у розмірі 3717, 64 доларів США, а також анульовано (прощено) борг 4124, 57 доларів США.

Відповідно до п. 2.3 зазначеного додаткового договору його підписанням позичальник підтверджує, що банк повідомив його про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.

Позивачем до ДПІ податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік подано не було.

Згідно з п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування доходів фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Згідно з абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Відповідно до пп. 14.1.47, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судами правильно зазначено, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Анульована (прощена) заборгованість за кредитним договором у розмірі 4124, 57 доларів США є додатковим благом і відповідно до вимог Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, на відміну від прощеного за кредитним договором боргу, у розмірі 4124, 57 доларів США (32967, 69 грн.), скасована ОСОБА_2 банком пеня та штрафи у розмірі 3717, 64 доларів США не є доходом, отриманим як додаткове благо.

Згідно з абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Тому, відсотки, які було нараховано боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що прощена позивачу неустойка у вигляді пені та штрафів не є його доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним не отримується, яку банківська установа вправі її стягувати або ні.

Скасовуючи податкове повідомлення - рішення у повному обсязі, суди зазначили, що встановлення невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, має наслідком визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано, а без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

Судами було зазначено, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону та давати вказівки, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Тому, суди дійшли висновку про необхідність скасування оскарженого податкового повідомлення - рішення повністю, з чим колегія суддів не може погодитись з таких підстав.

Частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Відповідно до пп. 60.1.5 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема, рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Аналіз змісту вказаних положень чинного законодавства надає платнику право на оскарження податкового повідомлення-рішення повністю або частково, а тому висновок судів про скасування рішення повністю є передчасним.

Вирішуючи спір в цій частині, судами необхідно було визначити суму податкових зобов'язань по кожному факту порушень податкового законодавства, зазначену в акті перевірки, як підстави для визначення податкового зобов'язання, а також суми штрафних санкцій, застосованих за таке порушення податкового законодавства платником податку. Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 220-1, 222, 223, 227, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.