Ухвала суду № 56279434, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/43145/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському

районі Головного управління ДФС у м. Києві - Гирич К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі № 826/4167/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фан-Медіа" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень -

рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Фан-Медіа" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0008322207 від 24.12.2013, № 0008332207 від 24.12.2013, якими збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств - 778138 грн. та зобов'язання з податку на додану вартість - 741075 грн.

Зазначило, оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2014, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0008322207 від 24.12.2013, № 0008332207 від 24.12.2013.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві) звернулась із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ „Грін Сервіс Компані" за період з 01.07.2012 до 31.12.2012 та складено акт перевірки № 419/1/22-07- 35078023 від 05.12.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0008322207 від 24.12.2013, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 778138 грн.:(основний платіж 622510 грн., штрафні (фінансові) санкції - 155628 грн.); № 0008332207 від 24.12.2013, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 741075 грн.:(основний платіж - 592860 грн., штрафні (фінансові) санкції - 148215 грн.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток підприємств за 2012 рік на суму 622510 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 2014, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 5, п. 6.3, п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів № 1379 від 01.11.2011, занижено податок на додану вартість на суму 592860 грн.

Відповідачем зроблено висновок про те, що операції між позивачем та ТОВ „Грін Сервіс Компані" є нереальними, а укладений господарський договір є нікчемним.

Судами встановлено, що між позивачем (Власник рекламної мережі) та ТОВ „Грін Сервіс Компані" (Учасник мережі) укладено договір №091206 від 03.09.2012 про надання сервісу "Рекламної мережі Учаснику мережі" надання рекламного місця на сайтах.

Виконання вище зазначеного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг)та рахунками-фактури.

На підтвердження розрахунків та сплати отриманих послуг з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ „Грін сервіс компані" податкові накладні.

Сума комісії позивача (виручка) за договором за період з 03.09.2012 до 31.12.2013 складає 1524499, 20 грн., включаючи податок на додану вартість.

Вище зазначена сума включена позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та відображена у реєстрі отриманих податкових накладних і податкових деклараціях.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами встановлено фактичне придбання позивачем матеріалів (послуг) у вище зазначених контрагентів, що підтверджується наданими підприємством первинними документами, складеними належним чином, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій.

Заперечуючи проти податкових наслідків цих операцій, відповідач фактично послалася виключно на обставини, викладені в актах податкових перевірок контрагента.

Відповідачем в акті перевірки не зазначено про наявність розбіжностей в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних позивача та ТОВ „Грін Сервіс Компані".

Висновки актів перевірок не є безпосереднім та беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій.

Такі висновки самі по собі не можуть спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

Позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, які виписані позивачу його контрагентом.

Чинне законодавство не наділяє покупця товару (робіт, послуг) необхідними повноваженнями за контролем та відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій з реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів. А відтак, як вірно зазначили суди, самі по собі результати зустрічних перевірок (звірок) контрагентів не можуть впливати на податковий облік платника.

ТОВ „Грін Сервіс Компані" на час виконання договору було зареєстровано у передбаченому законодавством порядку і було платником податку на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.