Постанова № 56278309, 03.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 876/11863/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Ільчишин О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 26.10.2015 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому просила визнати неправомірними дії щодо не нарахування та невиплати заробітної плати в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014 року) та за період з 29.03.2015 року по 01.09.2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року) та зобов'язати зробити перерахунок та виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014 року) та за період з 29.03.2015 року по 01.09.2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини, їх гарантій, заборона обмеження конституційних прав людини - це ті межі, які складають загальну конституційну компетенцію усіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування (їх структурних підрозділів, посадових осіб), та яка є - складовою частиною усіх (встановлених законом, делегованих державою) їх повноважень та обов'язків при виконанні ними поставлених державою завдань.

Вказує, що відповідач неправомірно відмовив їй у перерахунку та виплаті заробітної плати в повному обсязі, оскільки заробітна плата за періоди - з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року та з 28.03.2015 року по 01.09.2015 року нараховувалась та виплачувалась у розмірі, що не відповідає розміру заробітної плати, встановлених ст.43 Конституції України та ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції від 26.10.2014 року, в редакції від 28.03.2015 року).

Таким чином, невірне застосування та нехтування норм матеріального права, недотримання судом першої інстанції принципу верховенства права, в тому числі практики Європейського Суду з прав людини, принципу законності, вирішення справи на підставі нормативно-правових актів, що суперечать Конституції України, призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення.

Інші сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.09.2009 року по 01.09.2015 року працювала в Маневицькому районному суді Волинської області на посадах віднесених до категорії посад державної служби, зокрема в період з 05.05.2014 року по 01.09.2015 року включно, на посаді заступника керівника апарату суду, яка відноситься до п'ятої категорії посад державних службовців, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.14).

01.09.2015 року за заявою ОСОБА_2, наказом начальника ТУ ДСА України у Волинській області вона була звільнена з займаної посади на підставі ст.36 п.1 КЗпП України.

07.09.2015 року ОСОБА_2 звернулася до начальника ТУ ДСА в Волинській області із письмовою заявою, у якій просила зробити перерахунок заробітної плати та виплатити в повному обсязі недоплачену заробітну плату з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу (надбавка за вислугу років, надбавка за високі досягнення у праці, щомісячна премія) за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року та з 29.03.2015 року по 01.09.2015 року включно.

Листом від 14.09.2015 року №4405/04-27 ТУ ДСА в Волинській області відмовило позивачу у проведенні перерахунку та виплаті заробітної плати з тих підстав, що станом на 01.09.2015 року Кабінетом Міністрів України не приведено постанову №268 від 09.03.2006 року у відповідність до норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тому при нарахуванні заробітної плати працівникам апаратів місцевих загальних судів застосовуються розміри посадових окладів, затверджені вказаною постановою, а ТУ ДСА в Волинській області уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів місцевих загальних судів Волинської області (а.с.16-17).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача у спірний період були відсутні підстави нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату виключно відповідно до ч.1 ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (зі змінами, внесеними підпунктом 59 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII) та ч.1 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), з огляду на те, що умови оплати праці працівників апарату суду регламентуються не лише вказаними нормами Закону.

На думку суду, реалізація положень пп.59 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, яким були внесені зміни до ст.144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI в частині визначення розміру посадового окладу працівника апарату суду можлива була за умови виконання Кабінетом Міністрів України вимог п.13 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII в частині приведення у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом та в частині внесення у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, на думку суду, реалізація положень ч.1 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 29.03.2015 року) також є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року №268 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Проте, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.

Також судом зазначено, що ТУ ДСА в Волинській області уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів місцевих загальних судів Волинської області, в тому числі позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 7 липня 2010 року) передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

Водночас відповідно до ст.149 цього ж Закону правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ч.7 ст.33 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведених правових положень Кабінет Міністрів України затвердив Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату вищих спеціалізованих судів (додаток 44 до Постанови КМУ №268 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 року №215), Схему посадових окладів працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих спеціалізованих судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додатки 45-47 до Постанови КМУ №268 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №700).

З позовних вимог викладених в адміністративному позові видно, що позивач просить зобов'язати зробити перерахунок та виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу за період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року включно та за період з 29.03.2015 року по 01.09.2015 року включно.

З цього приводу слід зазначити, що пунктом 5 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року внесено зміни до ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: її було доповнено новим абзацом другим, відповідно до якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Пунктом 1 розділу ХІІ Прикінцеві положення цього Закону встановлено, що ці зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон про прокуратуру був опублікований у газеті «Голос України 25 жовтня 2014 року. Відтак викладені зміни набрали чинності 26 жовтня 2014 року.

При цьому пп.2 п.13 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України «Про прокуратуру» Кабінету Міністрів України було доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таке правове регулювання означає, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 26 жовтня 2014 року посадові оклади працівників апарату судів повинні були виплачуватися у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру».

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень цього Закону було встановлено, що норми і положення ч.3 ст.69, ст.129, ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведеного положення в частині розміру посадових окладів працівників апарату судів дозволяє стверджувати, що воно по-іншому врегулювало ці відносини, ніж абз.2 ч.1 ст.144 України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру»: розмір посадових окладів визначався не законом, а повинен був визначатися постановою Кабінету Міністрів України. Оскільки Закон України «Про Державний бюджет на 2015 рік» був прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж Закон про прокуратуру, то пріоритет у застосуванні має саме перший із цих законів.

Разом із тим Кабінет Міністрів України наведене делеговане повноваження виконав лише 2 вересня 2015 року, прийнявши постанову Кабінет Міністрів України №644, якою у новій редакції додатків 44, 45, 47 до згаданої вище постанови Кабінету Міністрів України №268 було викладено відповідно Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату вищих спеціалізованих судів, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів, Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів. Ця постанова набрала чинності 9 вересня 2015 року.

12 лютого 2015 року було прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», пунктом 9 Розділу І якого у новій редакції викладено Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у цій редакції передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апарату судів.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування. Оскільки Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» було опубліковано 26 лютого 2015 року, то Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції набрав чинності 29 березня 2015 року.

Однак, 2 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», був прийнятий Закон України №217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Підпунктом 12 пункту 1 цього Закону з абз.3 п.9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було виключено посилання на ч.3 ст.69, ст.129, ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із збереженням при цьому загального посилання на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Внесенням таких змін законодавець, на думку колегії суддів, фактично повторно прийняв абз.3 п.9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», яким Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апарату судів.

Відповідно до п.2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Цей закон був опублікований у газеті «Голос України» 12 березня 2015 року. Отже, він набрав чинності наступного дня - 13 березня 2015 року.

Оскільки згаданий Закон набрав чинності до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», то останній після набрання ним чинності (з 29 березня 2015 року) почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апарату судів з урахуванням положення абз.3 п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік»: розмір окладів визначався безпосередньо Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», але лише до моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про визначення розміру цих окладів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно посадові оклади працівників апарату судів повинні були виплачуватися у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Щодо покликання суду першої інстанції на те, що ТУ ДСА в Волинській області уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів місцевих загальних судів Волинської області, в тому числі позивача, колегія суддів вважає за належне зазначити наступне.

Згідно ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Виходячи з висновку, що посадові оклади працівників апарату судів повинні були виплачуватися з 26 жовтня 2014 року у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» слід врахувати, що це право підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на відповідний рік видатків на ці потреби не було передбачено.

Колегія суддів вважає, що підтверджуючи певне фінансове зобов'язання держави перед особою, суд своїм обов'язковим до виконання рішенням змушує Державну судову адміністрацію України (територіальне управління Державної судової адміністрації України) ініціювати діяльність щодо приведення бюджетних асигнувань (бюджетних призначень за законом про Державний бюджет) у відповідність із законодавством, що регулює розмір заробітної плати позивача.

Такий підхід узгоджується з позицією Конституційного Суду України викладеною в рішенні від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008, відповідного до якої законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Таким чином, вирішальне значення для висновку про наявність у особи певного права, а у держави - відповідного фінансового зобов'язання відіграє не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Також, на думку колегії суддів слід зазначити, що відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою. Дана позиція узгоджується з позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в Рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України», позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 травня 2013 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325) та позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 5 жовтня 2010 року №К-8521/09 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 11747268).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Згідно ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п.4 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, доводи апеляційної скарги висновки суду спростовують, а тому така підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі №803/3644/15 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 1 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року).

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховувалися залежно від розміру посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року, відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 1 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Постанова у повному обсязі складена 04.03.2016 року.