Постанова № 56276545, 09.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.02.2016 справа №905/1994/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 не зявився не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ на рішення господарського суду Донецької області Від02 листопада 2015 р. (повний текст рішення підписано 09.11.2015 р.)у справі№ 905/1994/15 (суддя Харакоз К.С.) за позовом доДержавного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м.Донецьк простягнення пені в сумі 39296,79 грн. та 3% річних в сумі 2795,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.11.2015р. у справі №905/1994/15 позовні вимоги Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м.Донецьк про стягнення пені в сумі 39296,79 грн. та 3% річних в сумі 2795,30грн. (з урахуванням заяви про збільшення розиміру позовних вимог від 29.09.2015р.) - задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 3000грн. пені та 1472,69грн. 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

Державним підприємством "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано зменшив розмір пені, оскільки на його думку, наведені відповідачем обставини у вищезгаданому клопотанні не є винятковими у розумінні чинного законодавства. Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції було допущено арифметичні помилки при розрахунку пені та 3 % річних.

Сторони наданим їм правом не скористались у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином та попереджені, що у разі незявлення їх представників у судове засідання, апеляційна скарга буде розглянута за наявними матеріалами справи.

Представник позивача у попередньому судовому засіданні 26.01.2016р. просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, який отримано судом 21.01.2016р., заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м.Донецьк про стягнення пені в розмірі 39 296,79 грн. та 3% річних в розмірі 2 795,30 грн.

Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м.Донецьк мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №90К від 24.12.2014р. в частині своєчасної оплати вартості послуг по перевалці чавуну, у зв'язку з чим позивачем й нараховано пеню та 3% річних у вказаному вище розмірі.

Як зазначає позивач, за наведеним Договором останнім було виконано роботи, що підтверджує наявними у справі актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачу та виставленими рахунками №1508002400 від 15.01.15р. на суму 5610,60 грн., №1504001300 від 21.01.15р. на суму 1726239,70 грн., №1504003100 від 31.01.15р. на суму 1861810,37 грн., №1504012300 від 03.04.15р. на суму 2028358,97 грн., №1504015200 від 14.04.15р. на суму 2720929,87 грн. При цьому, вартість послуг, отриманих згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідач оплатив з порушенням строку, що і призвело до звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором №90К від 24.12.2014р. щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Одночасно, при прийнятті рішення, судом першої інстанції задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає зміні з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що 24.12.2014р. між Державним підприємством "Бердянський морський торговельний порт" (далі Портовий оператор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", (далі - Замовник) укладено договір № 90 к (далі Договір), відповідно до п. 1.1. предметом даного договору є надання портовим оператором послуг з перевалки експортної металопродукції, далі за текстом договору Вантаж, який надходить для фірм, з якими замовник має договори.

Даний договір за своїм складом є змішаним (ст.628 ЦКУ) та може включати в себе елементи договорів підряду, послуг, транспортного експедирування, зберігання та інших, в яких до правовідносин сторін застосовуються відповідні положення цивільного та господарського законодавства України (п.1.2 договору).

Згідно п. 5.19. по факту виконаних робіт (наданих послуг) портовим оператором складається акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) у двох екземплярах та направляється замовнику разом з кінцевим рахунком. Замовник зобовязаний протягом 15-ти календарних днів підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), повернути підписаний екземпляр акту портовому оператору та провести взаєморозрахунки з портовим оператором за кінцевим рахунком з урахуванням здійсненої передоплати за попереднім рахунком. У випадку, якщо замовник не надав портовому оператору підписаний акт або вмотивовану відмову підписати акт у вказаний строк, такий акт, підписаний тільки портовим оператором, є належним доказом належного виконання портовим оператором усього обсягу послуг, вказаних у акті.

Розрахунок за даним договором здійснюється протягом 15-ти календарних днів на підставі виставленого рахунку, починаючи з наступного дня після дня виписки рахунку. У випадках затримки оплати платежів за виконані роботи /надання послуг, замовник за вимогою портового оператора, оплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості. Штрафи та пеня нараховуються починаючи з 16-го дня, наступного за днем виписки рахунку. Оплата пені не звільняє замовника від обовязку сплатити кінцевий рахунок у повному обсязі. Датою сплати платежів вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок портового оператора (п. 5.20. Договору) в редакції протоколу погодження розбіжностей до протоколу розбіжностей від 17.03.2015р..

Як встановлено господарським судом, за виконані позивачем роботи згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачу були виставлені рахунки №1508002400 від 15.01.15р. на суму 5610,60 грн., №1504001300 від 21.01.15р. на суму 1726239,70 грн., №1504003100 від 31.01.15р. на суму 1861810,37 грн., №1504012300 від 03.04.15р. на суму 2028358,97 грн., №1504015200 від 14.04.15р. на суму 2720929,87 грн.

Однак, відповідач свої грошові зобов'язання за договором № 90 К від 24.12.2014р. виконав неналежним чином, послуги, отримані згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) оплатив з порушенням строку, у звязку з чим позивачем було нараховано пеню та 3% річних та виставлено відповідні рахунки відповідачу №1508048900 від 13.05.15р. на суму 11770,09 грн. №1508035200 від 03.04.15р. на суму 34,23 грн., №1508010100 від 11.02.15р. на суму 4,95 грн., №1508020500 від 03.03.15р. на суму 12020,75 грн.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України, регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено: господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України зазначається: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

До матеріалів справи позивачем надано акти здачі прийняття виконаних робіт № НОМЕР_1 від 03.04.2015р. на суму 2 028 358,97грн., № НОМЕР_2 від 21.01.2015р. на суму 1726239,70грн., № НОМЕР_3 від 14.04.2015р. на суму 2720929,87грн., № НОМЕР_4 від 25.01.2015р. на суму 2741713,70грн. Для сплати вартості наданих послуг позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки: №1508002400 від 15.01.2015р., № НОМЕР_2 від 21.01.2015р., № НОМЕР_5 від 31.01.2015р.№1504012300 від 03.04.2015р., № НОМЕР_3 від 14.04.2015р., № НОМЕР_4 від 25.01.2015р., № НОМЕР_6 від 19.01.2015р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання послуг за вищевказаними актами та вказаних рахунків за договором №90К від 24.12.2014р. відповідачем не запечеречується.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 5.20 договору №90К від 24.12.2014р. встановлено, що оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем протягом 15-ти календарних днів на підставі виставленого рахунку, починаючи з наступного дня після дня виписки рахунку. У випадках затримки оплати платежів за виконані роботи /надані послуги, замовник за вимогою Портового оператора, оплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості. Штрафи та пеня нараховується починаючи з 16-го дня, наступного за днем виписки рахунку. Оплата пені не звільняє замовника від обовязку сплатити кінцевий рахунок у повному обсязі. Датою сплати платежів вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Портового оператора.

Виходячи з викладеного колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оплата за послуги, які надані відповідачу відповідно до вказаних вище рахунків повинна здійснюватись наступним чином:

згідно рахунку №1508002400 від 15.01.2015р. у строк до 30.01.2015р.;

№ НОМЕР_2 від 21.01.2015р. у строк до 05.02.2015р.;

№ НОМЕР_5 від 31.01.2015р. у строк до 15.02.2015р.;

№1504012300 від 03.04.2015р. у строк до 18.04.2015р.;

№ НОМЕР_3 від 14.04.2015р. у строк до 29.04.2015р.;

№ НОМЕР_4 від 25.01.2015р. у строк до 09.02.2015р.;

№ НОМЕР_6 від 19.01.2015р. у строк до 03.02.2015р.;

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором № 90 К від 24.12.2014р. виконав неналежним чином, послуги, отримані згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) оплатив з порушенням строку, у звязку з чим позивачем було виставлено рахунки на сплату пені та 3% річних №1508048900 від 13.05.15р. на суму 11770,09 грн. №1508035200 від 03.04.15р. на суму 34,23 грн.,№1508010100 від 11.02.15р. на суму 4,95 грн., №1508020500 від 03.03.15р. на суму 12020,75 грн.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України виконав з простроченням.

При цьому, у звязку з порушенням відповідачем строків оплати наданих послуг, позивачем нараховано пеню за період з 30.01.2015р. по 04.02.2015р. по рахунку №1508002400 в розмірі 22,44грн., за період з 06.02.2015р. по 10.02.2015р. по рахунку №1504001300 в розмірі 9151,96грн. за період з 16.02.2015р. по 16.02.2015р. по рахунку №1504003100 в розмірі 1992,14грн., за період з 19.04.2015р. по 22.04.2015р. по рахунку №1504012300 в розмірі 6746,04грн., за період з 30.04.2015р. по 30.04.2015р. по рахунку №1504015200 в розмірі 4462,32грн., за період з 04.02.2015р. по 09.02.2015р. по рахунку №1504000400 в розмірі 10260,99грн., за період з 10.02.2015р. по 12.02.2015р. по рахунку №1504001700 в розмірі 6660,90грн.

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховується починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Господарським судом позовні вимоги позивача стосовно стягнення пені визначено обґрунтованим частково у сумі 18 659,45грн. з огляду на невірний арифметичний розрахунок, а також дату виникнення прострочення виконання зобовязання.

Однак, перевіривши розрахунок господарського суду щодо стягнення пені в розмірі 18 659,45грн., апеляційна інстанція зазначає наступне:

Як вказано вище, штрафи та пеня нараховується починаючи з 16-го дня, наступного за днем виписки рахунку. (п.5.20 Договору)

Приймаючи до уваги вищезазначені строки оплати рахунків, з урахуванням святкових та вихідних днів, розміру облікової ставки НБУ, часткових оплат відповідача, нарахування пені повинно здійснюватись наступним чином:

згідно рахунку №1508002400 від 15.01.2015р. з 31.01.2015р.;

№ НОМЕР_2 від 21.01.2015р. з 06.02.2015р.;

№ НОМЕР_5 від 31.01.2015р. з 17.02.2015р.;

№1504012300 від 03.04.2015р. з 19.04.2015р.;

№ НОМЕР_3 від 14.04.2015р. з 30.04.2015р.;

№ НОМЕР_4 від 25.01.2015р. з 10.02.2015р.;

№ НОМЕР_6 від 19.01.2015р. з 04.02.2015р.;

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що її розмір становить 30 628,43грн., оскільки по рахунку №1508002400 від 15.01.2015р. з 31.01.2015р. розмір пені становить 21,52грн., по рахунку № НОМЕР_2 від 21.01.2015р. 9136,06грн.; № НОМЕР_5 від 31.01.2015р. 0грн. (строк сплати за цим рахунком настає 15.02.2015р., що є вихідним днем, тобто останнім строком оплати є 16.02.2015р., прострочення починається з 17.02.2015р., однак, як зазначає позивач, відповідач 17.02.2015р. повністю оплатив вказаний рахунок у сумі 1 861 810,37грн., у звязку з чим, у даному випадку прострочення виконання зобовязання з боку відповідача не відбулось, тому пеня за даним рахунком не нараховується.); №1504012300 від 03.04.2015р. 93,02грн. (оскільки останній строк оплати рахунку настає 18.04.2015р., але 18.04.2015р. та 19.04.2015р. є вихідними днями, тобто останнім строком оплати є 20.04.2015р., нарахування пені здійснюється з 21.04.2015р., проте 21.04.2015р. відповідач частково здійснив оплату вказаного рахунку на суму 2 000 000,00 грн., тому нарахування пені здійснюється на залишок несплаченої суми 28 358,97грн.); № НОМЕР_3 від 14.04.2015р. з 30.04.2015р. 4462,32грн. (за перерахунком апеляційного суду розмір пені становить 4472,76 грн., проте суд не може самостійно виходити за межі позовних вимог); № НОМЕР_4 від 25.01.2015р. з 10.02.2015р. 6651,52грн. (враховуючи часткові оплати відповідача від 12.02.2015р. у сумі 2 000 000,00грн. та 13.02.2015р. у сумі 741 713,70грн.).

Стосовно рахунку № НОМЕР_6 від 19.01.2015р., колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про початок прострочення виконання зобовязання з 07.02.2015р. та дату виставлення рахунку 22.01.2015р., оскільки в матеріалах справи наявна копія журналу виставлення рахунків, відповідно до якої вбачається, що вказаний рахунок отримано відповідачем 20.01.2015р., останнім строком оплати є 03.02.2015р., а нарахування пені, у даному випадку, здійснюється з 04.02.2015р. до 08.02.2015р. на суму 1 817 561,63грн. та за 09.02.2015р. на суму 1 419 174,22грн. (з урахуванням часткової оплати відповідачем 398 387,41грн., здійсненої 09.02.2015р.)

Виходячи з чого, розмір пені за рахунком № НОМЕР_6 від 19.01.2015р. становить 10 131,12грн., про що також вказує і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Проте, оскільки суд не може самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог, до стягнення підлягає сума пені у розмірі, заявленому позивачем за рахунком № НОМЕР_6 від 19.01.2015р., а саме у розмірі 10 260,99грн.

Враховуючи вищевикладене, стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 30 628,43грн.

Разом з тим, відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру стягуваної пені до 10%, місцевий господарський суд, у відповідності до ст. 83 ГПК України, дійшов висновку про задоволення клопотання та зменшення пені з 39 296,79 грн. до 3000грн.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Як вбачається зі змісту судового рішення, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

При розгляді наданого клопотання, судом першої інстанції враховано обєктивні обставини складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг, знаходження відповідача у зоні проведення антитерористичної операції, наявність у відповідача заборгованості перед його контрагентами. Враховано судом і ступінь виконання боржником зобов`язань за договором: повне погашення суми основного боргу та незначний час прострочення строків виконання зобовязання.

Беручи до уваги обставини справи, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане суду право п. 3 ст. 83 ГПК України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та вірно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд апеляційної інстанцій вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування крім пені, також й 3% річних; зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором; є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково вважає позивач.

У звязку із зазначеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення з відповідача пені в розмірі 3000, 00грн.

Одночасно, Позивач просив суд стягнути з Відповідача три відсотки річних у розмірі 2795,30 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% відсотків річних колегія суддів, вважає помилковим висновок суду щодо задоволення позовних вимог у сумі 1472,69грн. з огляду на викладені вище строки початку нарахування штрафних санкцій за кожним з рахунків окремо та вважає, що вірним розміром 3% річних, що підлягають стягненню є 2308,84грн.

В іншій частині цих вимог в розмірі 486,46грн. судом відмовляється з огляду на невірний арифметичний розрахунок позивача.

З викладених вище підстав, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 02.11.2015 р. у справі № 905/1994/15 підлягає зміні в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 836,15грн. трьох відсотків річних.

Одночасно, при прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог, за результатами розгляду позову, господарський суд, посилаючись на положення Закону України «Про судовий збір» (зі змінами від 01.09.2015 р.) дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1218,00грн. та зазначив про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 609,00грн.

Однак, такі висновки господарського суду, колегія суддів вважає помилковими виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду Донецької області 28.08.2015р., про що свідчить відбиток календарного штампу поштового відділення звязку на конверті, в якому надіслано позовну заяву та при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмір 1827,00грн.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI (набрав чинності з 01.11.2011р.), судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру становив 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (в редакції, що діяла на дату звернення з позовом до суду 28.08.2015р.).

Отже, з урахуванням встановленого Законом розміру мінімальної заробінної плати, судовий збір на час звернення з позовом до суду (28.08.2015р.), тобто до внесення змін до Закону України "Про судовий збір" та набрання чинності нової редакції з 01.09.2015р., позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Як вбачається з розміру заявлених позовних вимог, судовий збір сплачений позивачем вірно.

З урахуванням викладеного, висновок господарського суду Донецької області про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 609,00грн. та, як наслідок, стягнення з відповідача відповідно до резолютивної частини рішення судового збору у розмірі 1218,00 грн., є помилковим.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області зміні в частині стягнення 3 % річних та витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають пропорційному розподілу між сторонами згідно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м.Бердянськ , - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 02 листопада 2015 р. у справі № 905/1994/15 змінити в частині стягнення трьох відсотків річних та судового збору.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м. Донецьк (83015, м. Донецьк, пр. Богдана Хмельницького, 102, р/р 26001962508774 в відділенні № 15 ВАТ «ПУМБ» в м. Донецьк, МФО 334851, код ЄДРПОУ 3115862) на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м. Бердянськ (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 13/7 , код ЄДРПОУ 01125761, р/р 26003300497377 в ТВБВ № 10007/0339 ФЗОУ ВАТ «Ощадбанк» в м. Бердянськ, МФО 313957) 3000,00грн. пені, 2308,84грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 1429,64грн.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 02 листопада 2015 р. у справі № 905/1994/15 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шиппінг", м. Донецьк (83015, м. Донецьк, пр. Богдана Хмельницького, 102, р/р 26001962508774 в відділенні № 15 ВАТ «ПУМБ» в м. Донецьк, МФО 334851, код ЄДРПОУ 3115862) на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м. Бердянськ (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 13/7 , код ЄДРПОУ 01125761, р/р 26003300497377 в ТВБВ № 10007/0339 ФЗОУ ВАТ «Ощадбанк» в м. Бердянськ, МФО 313957) 1 572,60 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Донецької області видати накази у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України Про виконавче провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3