Постанова № 56276536, 25.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.02.2016 справа №908/3739/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за довіреністю №2016/2 від 04.01.16р. ОСОБА_5 за довіреністю №84 від 10.07.14р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ на рішення господарського суду Запорізької області від05 листопада 2015 р. (повний текст складено та підписано 18.11.2015р.) у справі№ 908/3739/15 (головуючий суддя Кутіщева Арнет Н.С., судді Дроздова С.С., Дьоміна А.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ доПриватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область проСтягнення 4 141 414,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. у справі №908/3739/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область про стягнення заборгованості в сумі 4 127 879,95грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.11.2015р.) з яких: 2 330 608,26грн. сума основного боргу, 928 642,57грн. штрафу, 284 492,86грн. пені, 551 979,40грн. інфляційних втрат, 32156,86грн. 3% річних задоволені частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 11294,01грн. 3% річних, 99 679,45грн. пені, 10 000грн. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору.

Товариством з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ подана апеляційна скарга, в якій останнє просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки сторонами при укладенні договору погоджено коригування ціни товару; відповідачем в призначенні платежу підтверджено фактичне отримання рахунку фактури; прострочення кредитора не відбулось, у звязку з чим суд першої інстанції помилково застосував висновки Верховного суду України в цій частині. Також, вважає, що господарський суд необгрунтовано зменшив розмір стягуваного штрафу, враховуючи різницю між заявленою та задоволеною сумами.

Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що зазначив у запереченнях на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область про стягнення заборгованості в розмірі 4 141 414грн. 93 коп., яка складається з 2 330 610 грн. 30 коп. основного боргу, 565 336грн. 57 коп. втрат від інфляції, 32 156грн. 84 коп. процентів за користування коштами, 284 668грн. 95 коп. пені, 928 642грн. 27коп. штрафу.

22 вересня 2015р. від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач зазначив, що після проведеного перерахунку боргу, станом на 09.06.2015р. позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2 330 610,24 грн.; суму штрафу 928 642,57 грн. суму пені 284 492,86 грн.; втрати від інфляції в розмірі 565 353,24 грн.; 3% річних від простроченої суми 32 077,50 грн.

Також, згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 05.11.2015р. зменшив розмір позовних вимог у зв'язку з проведенням обґрунтованого розрахунку предявлених до стягнення сум та остаточно просив суд стягнути з відповідача 4 127 879 грн. 95 коп., з яких: основний борг - 2 330 608,26 грн.; нарахована сума штрафу - 928 642,57 грн.; сума пені - 284 492,86 грн.; втрати від інфляції в сумі - 551 979,40 грн.; 3% річних від простроченої суми - 32 156,86 грн.

Судом першої інстанції розглянуто позовні вимоги з урахуванням заяви від 05.11.2015р.

Позовні вимоги до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № СVS 60192 від 28.01.2014р. Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 050 901,76 грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи специфікацією, видатковими накладними, рахунками фактурами. При цьому, умовами договору та специфікацією передбачено коригування ціни товару на курс долара США, однак відповідач оплатив вартість товару без урахування змін, спричинених зростанням курсу валют. Таким чином, зобов'язання відповідача на загальну суму 2 330 608,26 грн., за твердженням позивача, є невиконаним. На вказану заборгованість позивачем нараховані інфляційні витрати, штраф, пеня та 3% річних.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача правових підстав щодо вимоги про сплату основного боргу з огляду на допущення з боку позивача прострочення кредитора в розумінні ч. 1 ст. 221 ГК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України, а саме не вручення відповідачу передбачених договором документів. Також, при прийнятті рішення судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає чатковому скасуванню з наступних підстав.

Так, 28.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (Постачальник) та ПСП Агрофірма Росія (Покупець) укладено договір поставки № СVS 60192 (далі - Договір), відповідно до умов якого у порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), добрива згідно Специфікацій до цього договору (далі - Товар) (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 3.1, 3.4 Договору, загальна кількість Товару, ціна, порядок розрахунків за окремий товар, а також необхідність забезпечення виконання зобов'язання покупця визначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару підлягає коригуванню у відповідності з п. 3.4. договору.

Пунктом 3.4.3.3. договору передбачено, що базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.

Згідно п.3.6 договору сторони передбачили, що при коригуванні ціни і загальної вартості товару постачальник надає покупцеві розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної на відповідну суму (якщо такий документ вимагається чинним законодавством). При оплаті товару частинами, коригування до видаткової накладної надається постачальником після остаточної та повної сплати покупцем за товар.

Як встановлено господарським судом, 28.01.2014р. сторонами договору підписано специфікацію №1/60192, відповідно до умов якої: загальна вартість товару з ПДВ 2050901,76 грн.; строк поставки товару - до 14.03.2014р.; термін сплати повної вартості товару - до 10.10.2014р.; а також умови оплати визначені згідно п. 3.4.3 Договору, а саме: відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити 100% від загальної вартості товару, скоригованої на дату виставлення рахунку фактури, згідно п.3.4.3.4.3 договору, протягом строку дії рахунку - фактури до 10.10.2015р. У специфікації також визначені додаткові умови: у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком - коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар згідно виставленого рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 2 050 901,76 грн., що підтверджується видатковими накладними № 31326/459336 від 20.02.2014р. на суму 1 538 176,32грн. та №31325/459335 від 21.02.2014р. на суму 512 725,44грн.

За твердженням позивача, відповідач обов'язок з оплати товару виконав частково та сплатив суму вказану у специфікації у розмірі 2 050 901,76 грн. без урахування коригування базової ціни товару з врахуванням курсу доллара США, передбачену пунктом 3.4.3.3 Договору та умовами специфікації.

У зв'язку з цим позивачем станом на дату позовної заяви 09.06.2015р. скориговано суму основного боргу, що й стало підставою для звернуння до суду з позовом про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, с.Верхній Токмак, Чернігівський район, Запорізька область основного боргу у розмірі 2 330 608,26 грн., штрафу - 928 642,57 грн., пені - 284 492,86 грн.; втрати від інфляції в сумі - 551 979,40 грн., 3% річних від простроченої суми - 32 156,86 грн.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст. 1-3 Господарського кодексу України регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору купівлі продажу.

Згідяно зі ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В матеріалах справи міститься розрахунок № 38 від 09.06.2015р. коригування до податкової накладної № 572 від 20.02.2014 р., де сума збільшення зобов'язання складає 1386834,73 грн.

Як слідує з опису вкладення в цінний лист від 27.08.2015р. інших розрахунків коригувань до податкових накладних станом на 09.06.2015 р. позивачем не складалося.

Позиція Позивача визначає три дати, на які, як він вважає, виникло право вимагати сплату збільшеного зобов'язання:

09.10.2014 р. 1 044 573,5 грн. - згідно рахунку-фактури від 09.10.2014 р.;

16.12.2014 р. - 943772,45 грн. - згідно розрахунків коригувань до податкових накладних;

09.06.2015 р. - 2330610,24 грн. - згідно рахунку-фактури від 09.06.2015 р.

Відповідно до видаткових накладних № 31326/459336 від 20.02.2014р. та №31325/459335 від 21.02.2014р. та специфікації №1/60192 від 28.01.2014р. до договору, вартість базової ціни товару складає 2 050 901,76 грн.

Як зазначено вище, п. 3.4 договору, ціна товару підлягає коригуванню.

В матеріалах справи наявний рахунок фактура №60192/2474 від 09.10.2014р. відповідно до якого відповідач за поставку товару повинен сплатити суму у розмірі 3 095475,26грн. (вартість базової ціни товару 2 050 901,76 грн. + коригування на суму 1 044 573,5 грн.) Вказаний рахунок фактура дійсний до сплати до 10.10.2014р.

Умовами п.п. 3.4.3, 3.6 договору поставки № СVS 60192 від 28.01.2014 р. та специфікацією № 1 до нього передбачено обов'язок позивача при коригуванні ціни і загальної вартості товару за договором, направити відповідачеві коригування до видаткової накладної, розрахунок коригування до податкової накладної, а також рахунок-фактуру(п.3.4.1.)

Одночасно, як зазначено вище, п. 3.1. Договору передбачено, що ціна товару підлягає коригуванню у відповідності до п.3.4. Договору.

Відповідно до п. 3.4.3.3 Договору поставки та специфікацією № 1/60192 від 28.01.2014 р. передбачено, що у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар.

Пунктом 3.4.3.4.4. договору передбачено, що у випадку, якщо покупець сплачує за товар за простроченим рахунком, коригування Остаточної ціни здійснюється за наступною формулою:

Остаточна ціна товару = К1* ((базова ціна товару/ К2- ОЧ/К3/К-тьОЧ2/К4/К-ть...-ОЧn/Kn/К-ть) ОЧ1/К3/К-ть *Зм*М-ОЧ2/К4/К-ть*Зм*М...-ОЧn/Kn/К-ть*Зм*М)+ОЧ1/К-ть+ОЧ2/К-ть+... ОЧn /К-ть, де:

Базова ціна товару, вказана у специфікації;

К1-курс долару США на дату виставлення рахунку фактури для здійснення остаточного розрахунку;

К2- курс долару США на дату підписання Специфікації;

К3, К4... Kn- курс банку долару США на дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника;

Зм коефіціент для розрахунку розміру знижки за кожний повний місяць дострокової оплати, як зазначено у відповідній Специфікації;

ОЧ1, ОЧ2... ОЧn- часткова оплата суми Специфікації;

К-ть кількість товару, вказана у Специфікації.

Тобто, виходячи з наведеної формули сума коригування за рахунком фактурою №60192/2474 від 09.10.2014р. складає 3 095 475,26грн.

Однак, враховуючи підтвердження матеріалами справи сплати відповідачем суми заборгованості за рахунком фактурою №60192/2474 від 09.10.2014р. у розмірі 2 050 901,76грн. відповідно до платіжного доручення №15 від 16.12.2014р., розмір заборгованості за вказаним вище рахунком фактурою складає 1 044 573,50 грн. ( 3 095 475,26грн.- 2 050 901,76грн. = 1 044 573,50 грн.)

Одночасно, колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не направлено на адресу відповідача рахунку № 60192/2474 від 09.10.2014р., оскільки саме відповідачем у призначенні платежу за вказаним платіжним дорученням зазначено «За селітру аміачну згідно рахунку №60192/2474 від 09.10.2014р. в т.ч. ПДВ 341816,96грн.». Тобто, відповідач своїми діями щодо оплати вартості поставки фактично підтвердив отримання рахунку фактури №60192/2474 від 09.10.2014р. Заперечення відповідача щодо отримання відомостей відносно дати та номеру рахунку фактури за телефоном від працівників бухгалтерії позивача, жодним чином останнім не підтверджені.

Крім того, укладаючи договір поставки № СУS 60192 від 28.01.2014р., відповідач погодився з його умовами, які передбачали коригування ціни товару та сплативши ціну товару, яка зазначена у специфікації, припустився порушень умов укладеного між сторонами договору.

Стосовно здійснення коригування на суму 2 330 610,24 грн. відповідно до рахунку-фактури № 60192/1937 від 09.06.2015 р., судова колегія апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині з огляду на відсутність складових формули, визначеної п. 3.4.3.3 Договору, а саме дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок позивача суми, що підлягала до сплати за формулою на день оплати відповідачем заборгованості за простроченим рахунком у повному обсязі (показників К3, К4... Kn- курс банку долару США на дату фактичного зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника)

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.4.3.3 Договору поставки та специфікацією № 1/60192 від 28.01.2014 р. передбачено, що у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар, тому коригування ціни товару на момент подання позову не передбачено ні самим договором, ні формулами, за допомогою яких могла розраховуватися скоригована вартість товару, і є односторонньою зміною умов договору, що суперечить ст. 188 ГК України.

При цьому, господарським судом обґрунтовано взято до уваги той факт, що коригування ціни товару на момент подання позовної заяви умовами спірного договору не передбачено та у формулах, за допомогою яких розраховується скоригована ціна, відсутній такий показник, як курс банку долара США на дату звернення з позовною заявою чи на дату складання позову, а також правомірно визнано безпідставним посилання позивача на те, що визначення дати коригування станом на 09.06.2015 є прерогативою позивача як таке, що суперечить умовам договору поставки № СVS 60192 від 28.01.2014р.

З врахуванням зазначеного вище, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 2 330 608,26грн. згідно рахунку фактури від 09.06.2015р.

Одночасно, висновок господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог на суму 1 044 573,50 грн. згідно рахунку-фактури від 09.10.2014 р. є помилковим, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 044 573,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 551 979,40грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;

Статтею 625 ЦК України передбачено, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України - гривня - підлягає індексації, а іноземна валюта не підлягає.

Індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті.

Відповідно до позиції Вищого господарського суду України, викладеної у п. 10 оглядового листа №01-06/767/2013 від 29.04.2013р. зазначено, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. При цьому роз'яснено, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Тобто, вимоги ст. 625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди та на день оплати товару.

Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають з огляду на коригування суми боргу з урахуванням різниці у курсі іноземної валюти.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України в Постанові №18/113-53/81 від 31.01.2012р. та п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р.

Виходячи з викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявленої вимоги про стягнення інфляційних втрат та необхідності відмови у її задоволенні.

Також, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 3% річних, розрахованих за період з 10.10.2014р. по 15.12.2014р. на суму 3 095 475,26грн. та за період з 16.12.2014р. по 09.06.2015р. на суму 1 044 573,50грн., які за розрахунком позивача складають 32 156,86 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 32 156,86 грн., апеляційна інстанція вважає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що не суперечить діючому законодавству.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у заявленому позивачем розмірі, у звязку з чим апеляційна інстанція вважає помилковим висновок господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині.

Одночасно, у звязку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем нараховано суму пені у розмірі 284 492,86грн. (за період з 10.10.2014р. по 30.10.2015р. на суму заборгованісті у розмірі 3095475,26грн. та за період з 16.12.2014р. по 09.04.2015р. на суму заборгованості у розмірі 1044573,50грн.).

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами п. 6.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару покупцем проти строків, вказаних у відповідній специфікації та договорі, покупець сплачує постачальнику неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару. У випадку прострочення оплати товару покупцем більше, ніж на 30 (тридцять) календарних днів проти строків, вказаних у відповідній специфікації, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної простроченої суми.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру пені, судова колегія вважає його арифметично невірним, виходячи з чого розмір пені у визначений позивачем період становить 284 001,84грн.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 30% від загальної простроченої суми, нарахований у відповідності до вищевказаного пункту договору (п.6.3.), який за розрахунком позивача складає 928 642,57грн. (3 095 475,26грн.*30%)

Враховуючи підтвердження матеріалами справи того факту, що відповідач зобов'язання за договором № СVS 60192 від 28.01.2014р. виконав з простроченням, апеляційна інстанція визнає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача штрафу у визначеному позивачем розмірі.

Одночасно, при прийнятті рішення судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про зменшення штрафу та зменшено його розмір до 10 000грн.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, які підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, як можливість використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

З огляду на вказане, господарський суд правомірно скористався наданим ст. 233 ГК, 551 ЦК, ст. 83 ГПК України правом зменшити розмір неустойки, врахувавши при цьому також і часткову оплату відповідачем вартості товару за договором поставки, майновий стан та інтереси сторін, співвідношення основного боргу та штрафних санкцій.

З викладених вище підстав, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015р. у справі №908/3739/15 підлягає частковому скасуванню в частині відмови у стягненні суми основної заборгованості у розмірі 1 044 573,50 грн., пені у розмірі 184 322,39грн. та 3% річних у розмірі 20 862,85грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають пропорційному розподілу між сторонами згідно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 р. у справі № 908/3739/15 скасувати в частині відмови у стягненні основної заборгованості у розмірі 1 044 573,50 грн., пені у розмірі 184 322,39грн. та 3% річних у розмірі 20 862,85грн.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, м.Київ до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія задовольнити частково.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, 71230, Запорізька область, Чернігівський район, с. Верхній Токмак, вул. Леніна, буд. 5 (ЄДРПОУ 30085696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, 01133, м.Київ, вул. Мечникова, 3 (ЄДРПОУ 20010397) основний борг у сумі 1 044 573,50 грн., 3% річних у сумі 32 156,86грн., пеню у сумі 284 001,84грн., штраф у розмірі 10 000грн. та судовий збір за подання позовної заяви у сумі 24 267,45грн.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2015 р. у справі № 908/3739/15 щодо відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 551 979,40грн. залишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Росія, 71230, Запорізька область, Чернігівський район, с. Верхній Токмак, вул. Леніна, буд. 5 (ЄДРПОУ 30085696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл, 01133, м.Київ, вул. Мечникова, 3 (ЄДРПОУ 20010397) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 26 694,20грн.

Господарському суду Запорізької області видати накази у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України Про виконавче провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3